ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2017 року Справа № 909/948/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого : Кравчука Г.А.,
суддів: Алєєва І.В., Рогач Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної-особи підприємця ОСОБА_1на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016у справі Господарського суду№ 909/948/15 Івано-Франківської областіза позовомфінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської радидо за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачафізичної-особи підприємця ОСОБА_1 виконавчого комітету Івано-Франківської міської радипроспонукання до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська та додатку до нього
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: не з'явились;відповідача: ОСОБА_2, дов. від 11.04.2016 № 1074; третя особа: не з'явились;
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - Управління) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про спонукання фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська та додатку до нього у редакції, викладеній у позовній заяві (а.с. 5-7).
Позовні вимоги Управління, посилаючись на приписи Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про архітектурну діяльність" та положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста", затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 18.10.2013 № 19.12.2014 (далі - Положення), обґрунтовувало тим, що Підприємець, як замовник будівництва багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1, був зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська шляхом укладення відповідного договору, однак в порушення вимог законодавства України цього не зробив. Сторони не дійшли згоди щодо врегулювання спору у позасудовому порядку. Направлений 12.06.2015 лист-пропозицію № 2-15/285 з проектом договору та додатком, що містив розрахунок розміру пайової участі, складених відповідно до примірного договору, передбаченого Положенням, Підприємець залишив без реагування, у зв'язку із чим цей договір з додатком підлягає укладенню в судовому порядку.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.10.2016 (колегія суддів: Деделюк Б.В., Фрич М.М., Скапровська І.М.) позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 (колегія суддів: Кордюк Г.Т., Давид Л.Л., Малех І.Б.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.10.2016 залишено без змін.
Вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Управлінням у позовній заяві. При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавством на замовника будівництва покладено обов'язок прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, відтак укладення спірного договору є обов'язковим в силу закону, а запропонована Управлінням редакція договору та розрахунок пайової участі відповідають законодавству. Доводи Підприємця про сплив строку позовної давності за заявленими позовними вимогами визнано такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні положень діючого у різний період часу законодавства та відхилено як необґрунтовані.
Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.10.2016 та прийняти нове рішення про відмову в позові. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. 58 Конституції України, ст. ст. 256-257, 267 ЦК України, ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій". Наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин саме Закону України "Про планування і забудову територій" та зазначає про сплив позовної давності за заявленими позовними вимогами Управління.
Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Підприємця, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.10.2016 - без змін, як законні та обґрунтовані.
Відзиву Управління на касаційну скаргу Підприємця до Вищого господарського суду України не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:
- листом від 12.06.2015 № 2-15/285 Управління направило Підприємцю пропозицію укласти договір про пайову участь з двома примірниками проекту договору, додатком якого є розрахунок розміру пайової участі. Вказаний лист обґрунтовано обов'язком Підприємця взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом укладення відповідного договору, що передбачено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та п. 1.2 Положення. Проект договору підписаний Управлінням та виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради. Направлення даної пропозиції укласти договір підтверджується поштовою квитанцією від 12.06.2015 № 7601502105506;
- вказаний лист Управління Підприємцем залишено без реагування;
- будівництво багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1 є завершеним, а об'єкт готовим до експлуатації, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 19.12.2014 № ІФ143143530527.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", статтею 40 якого встановлено обов'язок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначено механізм його реалізації.
Так, за приписами частини другої зазначеної статті Закону замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 Закону).
В силу вимог частини п'ятої цієї статті Закону величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (ч. 8 та 9 ст. 40 Закону).
В силу положень частини першої статті 40 Закону порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. На виконання цих вимог рішенням Івано-Франківської міської ради від 18.10.2013 № 1231-38 було затверджено положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста".
За приписами п. п. 1.2 та 1.3 Положення замовники будівництва залучаються до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста виключно на підставі укладених з виконавчим комітетом та фінансовим управлінням договорів про пайову участь. Для укладення такого договору замовник зобов'язаний повідомляти виконавчий комітет про будь-які вчинені ним дії щодо забудови земельної ділянки, відповідно до діючого законодавства та звернутися про укладення Договору про пайову участь.
Згідно з абзацом 2 п. 3.1 Положення замовник зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, крім випадків, передбачених пунктом 6.6, 6.7 цього положення.
Відповідно до п. 4.4 Положення договір про пайову участь укладається на підставі звернення замовника будівництва на ім'я першого заступника міського голови.
Абзацом 2 пункту 7.3 Положення встановлено, що в разі відсутності звернення замовника щодо укладення договору про пайову участь в строк, передбачений п. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виконавчий комітет або фінансове управління вживає всіх необхідних заходів щодо укладення договору, в тому числі і після введення об'єкту в експлуатацію. В разі, якщо замовник не звернувся про укладення договору та не підписав у встановлений термін виконавчий комітет або фінансове управління вправі подати позовну заяву про укладення договору в судовому порядку (п. 1.4 Положення).
В силу вимог статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Таким чином приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов'язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування. Правовий аналіз частин восьмої та дев'ятої у сукупності з іншими положеннями цієї статті Закону дозволяє дійти висновку про те, що обов'язок щодо ініціювання укладення такого договору покладено саме на замовника будівництва, оскільки пов'язується з його зверненням до органу місцевого самоврядування.
Такий договір має бути укладеним в обов'язковому порядку, в межах строку, встановленого частиною дев'ятою статті 40 Закону. Неукладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.
Органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати момент його здійснення, відтак неукладення такого договору з підстав невиконання замовником обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною пропозицією свідчить про його ухилення від укладення договору та може бути оскаржено в судовому порядку, у тому числі і після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.
З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що будівництво багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1 є завершеним, а об'єкт готовим до експлуатації, однак в порушення вимог законодавства, Підприємець не взяв участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська шляхом укладення відповідного договору.
Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору.
Частиною першою статті 648 ЦК України встановлено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.
Частиною дев'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено істотні умови договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, якими є: розмір пайової участі, строк (графік) сплати пайової участі, відповідальність сторін. Крім того, невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Скасовуючи прийняті у справі судові рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд Вищий господарський суд України у постанові від 20.04.2016 вказав судам на необхідність з'ясування причин неукладення спірного договору у встановлений законом строк та відповідності запропонованої Управлінням редакції договору положенням законодавства, у тому числі щодо розміру пайової участі. Окрім того, з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи неможливо було достовірно встановити положеннями чинного на який момент законодавства регулюються спірні правовідносини - Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" чи Законом України "Про планування і забудову територій", що діяв до набрання чинності новим законом.
За результатами нового розгляду справи судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що спірні правовідносини врегульовуються саме положеннями Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів, з огляду на наступне.
До моменту набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", питання пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту було врегульовано Законом України "Про планування і забудову територій", який покладав на замовників аналогічні обов'язки, однак містив дещо відмінний від чинного механізм їх реалізації.
Так, за приписами статті 271 Закону України "Про планування і забудову територій" замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт.
Правовий аналіз наведених положень дозволяє дійти висновку про те, що Законом України "Про планування і забудову територій" на замовника будівництва покладався аналогічний обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом укладення відповідного договору і такий договір також мав бути укладеним в обов'язковому порядку. Договір підлягав укладенню до одержання дозволу на виконання будівельних робіт, а внесок (пайову участь) замовник мав здійснити після прийняття об'єкта в експлуатацію.
12.03.2011 набрав чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", яким визначено правові та організаційні основи містобудівної діяльності і який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. У зв'язку із набранням чинності цим Законом, Закон України "Про планування і забудову територій" втратив чинність.
В силу приписів п. 7 розділу V "прикінцеві положення" вказаного Закону якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.
Разом із тим, як з'ясовано судами попередніх інстанцій, під час дії Закону України "Про планування та забудову територій" Підприємцем відповідного договору укладено не було, обов'язку щодо пайової участі в створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська не виконано.
Оскільки пунктом 7 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлена пряма вказівка на зворотню дію в часі умов цього Закону щодо договорів про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, то колегія суддів приходить до висновку, що на спірні правовідносини сторін, з моменту набрання ним чинності, поширюється дія Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". При цьому позов у справі заявлено Управлінням саме з посиланням на порушення вимог цього Закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне окремо відзначити, що застосування норм Закону України "Про планування і забудову територій" мало б місце у випадку коли під час дії даного Закону замовник будівництва звернувся б із заявою про укладання договору про пайову участь або коли під час дії даного Закону об'єкт будівництва було б здано в експлуатацію.
Виходячи з наведеного колегією суддів Вищого господарського суду України відхиляються доводи Підприємця про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України "Про планування і забудову територій", як такі, що ґрунтуються на довільному тлумаченні законодавства.
На виконання вказівок Вищого господарського суду України господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що:
- Підприємець не надав судам попередніх інстанцій жодних доказів про вжиття ним заходів з метою виконання обов'язку щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту;
- проект спірного договору містить всі істотні умови, передбачені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", а розрахунок розміру пайової участі, що є додатком до цього договору, здійснено у відповідності до Положення та він є арифметично вірним.
Дані обставини Підприємцем у його касаційній скарзі не заперечуються, а викладені у ній доводи наведеного вище не спростовують.
Усні посилання представника Підприємця у судовому засіданні 22.03.2017 на необхідності обрахунку розміру пайової участі виходячи з загальної кошторисної вартості будівництва, що міститься в декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 19.12.2014 № ІФ143143530527 були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм надано належну правову оцінку, у зв'язку із чим вони відхиляються колегією суддів касаційної інстанції.
За таких обставин, виходячи з вищенаведених положень законодавства та враховуючи відповідність запропонованого договору його вимогам, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає задоволення позову судами попередніх інстанцій правомірним та обґрунтованим.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із правовою позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, з огляду на наступне.
Так, у заяві від 17.07.2016 вх. № 9856/16 (а. с. 136) Підприємцем зазначено, що Управління при поданні позовної заяви пропустило строк позовної давності в три роки.
З урахуванням встановлення обставин того, що Підприємець реалізував своє право замовника будівництва під час дії Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і спірні правовідносини регулюються цим Законом, то моментом початку перебігу строку позовної давності за заявленими позовними вимогами слід вважати день прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва.
Враховуючи те, що під час дії Закону України "Про планування і забудову територій" Підприємець про укладання договору не звертався та здав об'єкт в експлуатацію 19.12.2014 підстав до застосування строків позовної давності немає.
На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.10.2016 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємця не спростовують висновків господарських судів першої та другої інстанції, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 у справі № 909/948/15 Господарського суду Івано-Франківської області - без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя І.В. Алєєва
Суддя Л.І. Рогач