Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Справа № 905/1241/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін: від позивача 1Тарасенко Н.В.,від відповідача 2Петрученя І.В.,від прокуратуриЯговдіка С.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони Українина рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 рокуу справі№ 905/1241/15 Господарського суду міста Києваза позовомвійськового прокурора Донецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Донецького обласного військового комісаріату до1. Першотравневої районної ради Донецької області , 2. Управління Пенсійного фонду Першотравневого району Донецької області, 3. Кабінету Міністрів України,за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області об'єктами провизнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування та розпорядження Кабінету Міністрів України, визнання незаконними свідоцтв про право власності та відновлення правового становища

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року військовий прокурор Донецького гарнізону (надалі - прокурор) звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - позивач 1) та Донецького обласного військового комісаріату (надалі - позивач 2) до Першотравневої районної ради Донецької області (надалі - Першотравнева районна рада, відповідач 1), Управління Пенсійного фонду Першотравневого району Донецької області (надалі - Управління Пенсійного фонду, відповідач 2), у якому просив:

- визнати незаконним рішення Першотравневої районної ради Донецької області від 15.12.2003 року № 4/13-160;

- визнати незаконним рішення Мангушської селищної ради від 08.10.2008 року № 115 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна";

- визнати незаконним свідоцтво про право власності від 13.10.2008 року САВ № 506216;

- визнати незаконним та скасувати рішення Мангушської селищної ради від 12.11.2008 року № 126 "Про присвоєння юридичної адреси";

- визнати незаконним рішення Першотравневої районної ради від 20.11.2008 року № 5/22-307 "Про передачу будівлі по вул. Тітова, 72а, у смт. Мангуш з власності територіальної громади району у державну власність";

- визнати незаконним розпорядження Кабінету Міністрів України № 461-р від 28.04.2009 року;

- визнати незаконним та скасувати рішення Мангушської селищної ради від 10.06.2009 року № 51 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна";

- визнати незаконним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.08.2009 року № САВ № 506481;

- відновити правове становище, яке існувало у Міністерства оборони України щодо будівлі, розташованої за адресою: Першотравневий район, смт. Мангуш, вул. Тітова, 75а до моменту видання вказаних актів.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.08.2015 року залучено до участі у справі іншого відповідача - Кабінет Міністрів України (надалі - відповідач 3), а справу передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що оформлення спірних нежитлових приміщень, розташованих за адресою: Першотравневий район, смт. Мангуш, вул. Тітова, 75а, як спільна власність територіальних громад сіл, селищ Першотравневої районної ради, відбулось з порушенням вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 року N 311, Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", оскільки це майно є військовим майном (майном Першотравневого військового комісаріату), і рішення Міністерства оборони України (центральний орган управління Збройних Сил України, який здійснює відповідно управління військовим майном) про вилучення майна з оперативного управління військового комісаріату не приймалось. У зв'язку з чим прокурор вважає, що усі наступні рішення органу місцевого самоврядування та Кабінету Міністрів України щодо передачі майна до державної власності з віднесенням до сфери управління Пенсійного фонду України є незаконними.

Міністерство оборони України підтримало позов прокурора та у зв'язку з тим, що оскаржувані рішення органів місцевого самоврядування та розпорядження Кабінету Міністрів України вичерпали свою дію виконанням, а предмет спору є фактично поновлення (визнання) права на нерухоме майно, зазначило, що ефективним способом судового захисту буде визнання права на спірне нерухоме майно, тому заявило клопотання про вихід за межі позовних вимог. У цьому клопотанні позивач 1 просив суд визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: на будівлю, гаражі та земельну ділянку за адресою: Першотравневий район, смт. Мангуш, вул. Тітова, 72а, витребувати його від Управління Пенсійного фонду та передати на утримання Донецького обласного військового комісаріату.

Донецький обласний військовий комісаріат у доповненнях до позовної заяви підтримав вимоги прокурора, а також просив також визнати будівлю, гараж та земельну ділянку за адресою: Першотравневий район, смт. Мангуш, вул. Тітова, 72а власністю держави в особі Міністерства оборони України; зобов'язати реєстраційні органи скасувати реєстрацію прав власності на це майно.

Позивач 2 пояснив, що відповідно до рішення Першотравневої ради трудящих депутатів від 06.07.1997 року № 195 спірне майно побудоване у радянські часи спеціально для розташування у ньому Першотравневого військового комісаріату, яке і на цей час в ньому розташований, і відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 05.11.1991 року N 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць" не входило до переліку державного майна України, яке передавалося до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Проте, Першотравнева районна рада двічі незаконно прийняла рішення про прийняття цього майна у спільну комунальну власність (рішення Першотравневої районної ради Донецької області від 15.12.2003 року № 4/13-16 "Про прийняття будівлі, гаражів, які знаходяться в управлінні Першотравневого районного військового комісаріату в спільну власність територіальних громад сіл, селищ, які знаходяться в управлінні районної ради" скасовано рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 29.06.2004 року у справі № 2-297-04, залишеним в силі ухвалою Вищого адміністративного суду від 12.10.2006 року; рішення Першотравневої районної ради від 29.08.2008 року № 5/20-284 "Про прийняття на баланс районної будівлі та гаражів, розташованих у смт. Мангуш Першотравневого району Донецької області по вул. Тітітова 75 а" скасовано постановою Першотравневого районного суду Донецької області від 25.04.2012 року № 2-а-11/12), а в подальшому незаконно прийнято рішення про передачу у державну власність з віднесенням до сфери управління Пенсійного фонду України для розміщення Управління Пенсійного фонду Першотравневого району Донецької області.

Першотравнева районна рада просила відмовити у задоволенні позову, оскільки прокурором не надано належних доказів які б засвідчували виникнення у Міністерства оборони України права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Управління Пенсійного фонду у відзиві на позовну заяву зазначило, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 461-р від 28.04.2009 року "Про передачу будівель в Донецькій області в державну власність", Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою від 23.07.2014 року N 280, повноваження щодо реалізації прав держави як власника спірного майна виконує Пенсійний фонд України, Управління Пенсійного фонду користується цим майном на правах оперативного управління, проте Пенсійний фонд України як фактичний власник майна не залучений до участі у справі.

Відповідач 2 вважає, що у позові слід відмовити, оскільки прокурор пропустив строк позовної давності і не надав докази, які передбачені зокрема, Положенням про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 року N 1225, що підтверджують облік та закріплення цього майна як військового майна на праві оперативного управління за військовою частиною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 року у справі № 905/1241/15 (колегія суддів у складі: головуючого судді Цюкало Ю.В., суддів: Карабань Я.А., Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Зеленіна В.О., суддів: Зубець Л.П., Ткаченка Б.О.), в частині позовних вимог про визнання незаконним рішення Першотравневої районної ради Донецької області від 15.12.2003 року № 4/13-160 - провадження у справі № 905/1241/15 припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України). В частині позовних вимог про визнання незаконними: розпорядження Кабінету міністрів України № 461-р від 28.04.2009 року; рішення Мангушської селищної ради від 12.11.2008 року № 126 "Про присвоєння юридичної адреси"; рішення Мангушської селищної ради від 10.06.2009 року № 51 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна"; рішення Мангушської селищної ради від 08.10.2008 року № 115 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна"; рішення Першотравневої районної ради від 20.11.2008 року № 5/22-307 "Про передачу будівлі по вул. Тітова, 72а, у смт. Мангуш з власності територіальної громади району у державну власність" - провадження у справі № 905/1241/15 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В іншій частині позовних вимог відмовлено повністю.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та прокуратури, перевіривши згідно із ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Припиняючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними: розпорядження Кабінету міністрів України № 461-р від 28.04.2009 року; рішення Мангушської селищної ради від 12.11.2008 року № 126 "Про присвоєння юридичної адреси"; рішення Мангушської селищної ради від 10.06.2009 року № 51 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна"; рішення Мангушської селищної ради від 08.10.2008 року № 115 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна"; рішення Першотравневої районної ради від 20.11.2008 року № 5/22-307 "Про передачу будівлі по вул. Тітова, 72а, у смт. Мангуш з власності територіальної громади району у державну власність", суди обох інстанцій виходили з того, що ці вимоги слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На думку колегії суддів Вищого господарсього суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Порядок передачі майна з державної до комунальної власності після розмежування такого майна, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року за N 311, регулюється Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Частинами 1, 2 ст. 326, ч. 2 ст. 327 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

У справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття майна у спільну власність територіальних громад сіл, селищ Першотравневої районної ради та у подальшому його передача з комунальної у державну власність з віднесенням до сфери управління Пенсійного фонду України для розміщення Управління Пенсійного фонду Першотравневого району Донецької області, яке, як стверджує прокурор та позивачі, є військовим, а тому не могло бути передано до сфери управління іншого органу, уповноваженого управляти державним майном без згоди Міноборони.

Такий спір має не публічний, а приватноправовий характер, оскільки стосується спору щодо підстав набуття права комунальної власності на майно, яке на думку прокурора є військовим (державним майном). Компетенція адміністративних судів, установлена ст. 17 КАС України, на цей спір не поширюється. Спір у цій справі підвідомчий господарським судам відповідно до вимог ст. 12 ГПК України, тому провадження у справі в частині позовних вимог припинено судами помилково.

Ухвалюючи рішення про відмову в визнані незаконними свідоцтва про право власності від 13.10.2008 року САВ № 506216 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.08.2009 року № САВ № 506481, які були видані Мангушською селищної радою про оформлення права власності на майно спочатку за територіальною громадою Першотравневого району в особі Першотравневої районної ради, а потім за державою в особі Пенсійного фонду України, суди у порушення вимог ст. 24 ГПК України не залучили до участі у справі у процесуальному статусі відповідачів Мангушську селищну раду, яка відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року N 7/5 (у чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин), здійснювала оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно, та Пенсійний фонд України, який відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою від 23.07.2014 року N 280, здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника спірного майна.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Крім того, суди не перевірили наявність підстав для здійснення прокурором представництва держави в господарському суді у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 121 Конституції України (в редакції, яка діяла до 30.09.2016 року) було передбачено, що одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

15.07.2015 року набрав чинність розділ IV Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року N 1697-VII (надалі - Закон N 1697-VII), що визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, в тому числі, ст. 23, що встановлює підстави представництва інтересів громадянина або держави в суді. Цим законом було внесено також зміни до ГПК України, зокрема, до статей 2 та 29.

Відповідно до чинної редакції ст.ст. 2, 29 ГПК України прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами 2 або 2 ст. 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

У ч. 3 та ч. 4 ст. 23 Закону N 1697-VII передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

У п. 3 постанови "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23 березня 2012 року N 7 (із змінами) Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. При цьому, слід звертати увагу на те, що згідно з абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому частиною другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Слід враховувати, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду із представництвом інтересів держави або громадянина, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Зазначені обставини повинні перевірятися судом при зверненні прокурора з відповідною заявою або скаргою до суду. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Отже, після 15.07.2015 року прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому ч. 2 або 3 ст. 23 Закону N 1697-VII. При цьому, прокурор має право подавати позов в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не в будь-якому випадку, а лише, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідно до абз. 2 та 3 ч. 4 ст. 23 Закону N 1697-VII прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Тобто, суди повинні обов'язково перевіряти доводи прокурора щодо правових підстав його пред'явлення на предмет їх відповідності вимогам чинного законодавства.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Отже, на стадії підготовки справи до судового розгляду суд першої інстанції має перевірити наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, і відповідно до ст. ст. 65, 86 та ст. 23 Закону N 1697-VII в ухвалі про порушення провадження у справі повинен підтвердити ці підстави з наведенням відповідного обґрунтування. Прийняття судом позову прокурора до розгляду без перевірки наявності у нього підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді є порушенням вимог ч. 4 ст. 23 Закону N 1697-VII, ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 29 ГПК України. Таке порушення не є істотним і не може мати наслідки скасування прийнятого у справі рішення, якщо такі підстави будуть обґрунтовані безпосередньо у рішенні.

У справі, яка переглядається, військовий прокурор позов подав 31.07.2015 року, тобто, після набрання чинності Законом N 1697-VII.

У позовній заяві відсутнє обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому законом. В ухвалі про порушення провадження у справі та в рішенні суду також відсутнє обґрунтування. Отже, суди допустили порушення вимог абз. 2 та 3 ч. 4 ст. 23 Закону N 1697-VII, оскільки розглянули позов, не перевіривши наявність у прокурора повноважень щодо звернення до господарського суду з позовом у цій справі. Хоча, у ч. 2 ст. 2 ГПК України передбачено, що невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому ст. 63 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно: залучити до участі у справі у процесуальному статусі відповідачів Мангушську селищну раду та Пенсійний фонд України, перевірити наявність у прокурора повноважень щодо звернення до господарського суду з позовом у цій справі. У разі підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, вирішити спір по суті заявлених вимог, для чого з'ясувати: 1) правильність обрання прокурором способу захисту; 2) підстави для набуття права комунальної власності відповідно до рішення Мангушської селищної ради від 08.10.2008 року № 115; 3) яке майно відповідно до вимог чинного законодавства є військовим, 4) чи є військові комісаріати військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України; 5) якими доказами мають підтверджуватися закріплення майна за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України; 6) який правовий режим майна, переданого військовим комісаріатам у користування; 7) чи перебувало спірне майно у володінні (користуванні) військового комісаріату, якщо так, то встановити правові підстави такого володіння (користування) та, коли це право припинилось. В залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють їх спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. ст. 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.