Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.05.2016 року у справі №922/976/14
Постанова ВГСУ від 02.12.2014 року у справі №922/976/14
Постанова ВГСУ від 21.07.2015 року у справі №922/976/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 року Справа № 922/976/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача,

Чернова Є.В.розглянув касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 28.04.2015у справі№ 922/976/14 Господарського суду Харківської областіза позовомХарківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі: 1.Вільшанської селищної ради, 2.Державної екологічної інспекції у Харківській областідоСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне"простягнення шкоди в розмірі 108 328,00 грн., від Генеральної прокуратури України: прокурор Савицька О.В., посвідчення № 015589 від 13.03.2013,

за участю представників сторін:

від позивача 1: не з'явились,

від позивача 2: не з'явились,

від відповідача: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Харківський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Вільшанської селищної ради, Державної екологічної інспекції у Харківській області у березні 2014 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне" про стягнення шкоди, завданої самовільним спеціальним водокористуванням у розмірі 108328,00 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.07.2014 у справі № 922/976/14 (суддя Жельне С.Ч.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 (в складі колегії суддів: Пелипенко Н.М. - головуючий, Івакіна В.О., Тихий П.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2014 у справі № 922/976/14 (в складі колегії суддів: Овечкіна В.Е. - головуючого, Чернова Є.В., Цвігун В.Л.) касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

У постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2014 зазначено, що суду першої інстанції необхідно, зокрема, вирішити питання про наявність підстав для застосування статті 23 Кодексу України про надра. Для цього з'ясувати: наявність прав відповідача на земельну ділянку, чим ці права підтверджено, чи видобував відповідач воду для власних потреб, чи було перевищено відповідачем ліміт видобування? Чи є у відповідача дозвіл на користування надрами? Коли саме відповідач звертався до відповідних органів з клопотанням про видачу дозволу на спеціальне водокористування? Чи є підстави для застосування пункту 6 статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності"? Дослідити наявні в матеріалах справи докази, встановити наявність чи відсутність підстав для відшкодування шкоди, завданої довкіллю. Перевірити правильність розрахунку такої шкоди. Зобов'язати прокурора та позивача надати правове обґрунтування використання коефіцієнту 0,4924 для визначення розміру шкоди.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.02.2015 у справі № 922/976/14 (суддя Жигалкіна І.П.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 (в складі колегії суддів: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Хачатрян В.С.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 у справі № 922/976/14, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.02.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 у справі № 922/976/14, і прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Бондаря С.В. від 14.07.2015 № 05-05/1070 сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О., Чернова Є.В., відповідно до частини 4 статті 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 03.06.2015 № 1, для вирішення питання про прийняття до провадження або повернення касаційної скарги заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 у справі № 922/976/14.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши прокурора, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що Харківською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері проведено перевірку за матеріалами Державної екологічної інспекції у Харківській області, за фактом спричинення державі збитків внаслідок здійснення забору підземної води СТОВ "Вільне" без дозволу на спеціальне водокористування.

Державною екологічною інспекцією у Харківській області (Держекоінспекція) у період з 26.06.2013 по 16.07.2013 проведено планову перевірку щодо додержання вимог природоохоронного законодавства в діяльності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне" (СТОВ "Вільне"), за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічним речовинами № 819/01-03/06-11.

Перевіркою встановлено, що у відповідача був дозвіл на спеціальне водокористування від 22.08.2012 Укр. № 5969 А/Хар, терміном дії до 22.08.2015; попередній дозвіл на спеціальне водокористування від 22.10.2009 Укр. № 4641А/Хар, терміном дії до 29.07.2012.

З довідки СТОВ "Вільне" вбачається, що за період з 30.07.2012 по 21.08.2012 відповідачем забрано 2200 м3 води на виробничі потреби та для передачі населенню, що здійснювалось із артезіанської свердловини без дозволу на спеціальне водокористування, що підтверджується довідкою СТОВ "Вільне" від 19.06.2013.

Відповідачем разом з відзивом, 10.02.2015 надано копію листа " 02-59 від 28.01.2015 Управління підприємництва та дозвільних процедур, де останнім зазначено, що до державного адміністратора Єдиного дозвільного центру м. Харкова 09.08.2012 від СТОВ" Вільне" надано заяву на отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Держекоінспекцією із врахуванням норм передбачених "Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 14.08.2009 (із змінами згідно з наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.06.2011 № 220) розрахована шкода за період з 30.07.2012 по 21.08.2012 становить 108328,00 грн.

Розрахунок шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного використання води із водного об'єкта з претензією № 31 від 29.01.2014, надіслані відповідачу, яку в добровільному порядку не сплачено.

З метою усунення порушень виявлених під час здійснення позапланової перевірки, Державною екологічною інспекцією у Харківській області 23.09.2013 винесено припис № 06-22-187.

За результатами перевірки на виклик Державної екологічної інспекції у Харківській області № 8697/01-24/06-17 від 16.12.2013 представники підприємства для надання пояснень та розгляду питання щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення не з'явились, що унеможливило притягнення винних осіб Товариства до адміністративної відповідальності.

Відповідно до акта перевірки № 819/01-03 та довідки СТОВ "Вільне" від 19.06.2013, СТОВ "Вільне" орендує землю у пайщиків. Кількість паїв 234 з них зареєстровано 137 паїв на площі 928,6772 га, 42 пая на площі 298,11 га; договори не зареєстровані у зв'язку з оформленням спадщини, 55 пая на площі 578,8419 га; договори не укладені у зв'язку з відсутністю спадкоємця. Крім цього, 53,2 га знаходяться під будівлями та господарськими дворами. Документи, що посвідчують право власності або користування землею відсутні. Наявний дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки під майновим комплексом.

Актом перевірки зафіксовано, що СТОВ "Вільне" не є власником та землекористувачем земельних ділянок під водними спорудами.

Відповідно до дозволу на спеціальне водокористування від 22.08.2012 Укр.№ 5966А/Хар, строком дії до 22.08.2015, метою користування підземною водою є господарсько-питні та технічні потреби.

Відповідно до довідки від 19.06.2013 СТОВ "Вільне", забір води здійснюється з шахтного колодязя на виробничі потреби і для передачі населенню. Таким чином, СТОВ "Вільне" використовує підземну воду не для власних потреб. Довідкою Вільшанскьої селищної ради від 09.02.2015 № 02-17/60 встановлено, що у період з 30.07.2012 по 21.08.2012 відповідач здійснював постачання питної води мешканцям селища Вільшани та забезпечував населення житлово-комунальною послугою.

Судами встановлено, що у зв'язку з відсутністю у СТОВ "Вільне" журналу первинного обліку води за формою ПОД-12 та лічильника, неможливо встановити перевищення або дотримання ліміту використання води.

У акті перевірки № 819/01-03 не визначено та не встановлено перевищення або дотримання ліміту відповідачем використання води.

Судові рішення підлягають скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального (статті 44, 48, 49, 110, 111 Водного кодексу України, статті 47, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 23 Кодексу України про надра, стаття 1166 Цивільного кодексу України) та процесуального (статті 47, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України) права, відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування норм статті 23 Кодексу України про надра, оскільки реалізація суб'єктами господарювання права видобувати підземні води без спеціального дозволу можлива за наявності права на земельну ділянку в разі видобування води для власних господарсько-побутових потреб за умови не перевищення ліміту видобування підземних вод.

При цьому, судами під господарськими потребами в контексті статті 23 Кодексу України про надра застосовано потреби підприємства, які пов'язані, у тому числі, з виробництвом.

Надаючи правову оцінку судами, у контексті статті 23 Кодексу України про надра, зазначено, що підприємство не перевищило встановлений законодавством ліміт продуктивності водозаборів підземних вод, тому підприємство мало право без спеціального дозволу на користування надрами видобувати підземні води для використання у виробничому процесі.

При цьому, судами безпідставно відхилено посилання прокурора на необхідність застосування до спірних правовідносин положень статей 44, 48, 49, 110, 111 Водного кодексу України та статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", оскільки відповідачем використовувалась вода саме для господарсько-побутових потреб, а статтею 23 Кодексу України про надра передбачено право землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 м3 на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Проте використання відповідачем води не тільки для задоволення господарських потреб, а й для виробництва виключає можливість видобування підземних вод без отримання необхідного дозволу.

Аналогічну позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 30.04.2014у справі № 922/2610/14.

Під час розгляду справи судами встановлено, що матеріали справи містять поданий позивачем розрахунок граничних меж (від мінімальної до максимальної) продуктивності свердловин, з якого вбачається, що продуктивність свердловин складає 2200 м3. Проте первинний облік води відповідачем не ведеться, тому встановити достеменно спожитий обсяг води вбачається за можливе.

Під час розгляду справи, судами встановлено відсутність у відповідача документів, що підтверджують право власності або користування землею.

Враховуючи невиконання сукупності всіх трьох умов для застосування приписів статті 23 Кодексу України про надра, вказана норма застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Таким чином, з урахуванням приписів положень статей 1, 44, 48, 49 Водного кодексу України, передчасним є висновок судів, що положення статті 23 Кодексу України про надра, які передбачають звільнення землекористувача від обов'язку отримання дозволу на спецводокористування за певних умов (видобуток води для власних господарсько-побутових потреб в обсязі не більш як 300 м3 на добу), не поширюються на спірні правовідносини за участю відповідача.

Аналогічну позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 04.06.2014 у справі № 916/1321/13, від 12.11.2013 у справі № 5002-23/3195-2012 та від 03.06.2013 у справі № 5011-6/12956-2012.

В порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України судами взято у якості належного доказу лише довідку від 09.02.2012, проте не взято до уваги відомості, обліковані у звіті 2-ТП, довідку від 19.06.2013, якими підтверджено дані про кількість та період забраної товариством води.

Необґрунтованими є твердження суду про те, що розрахунок шкоди позивач здійснив без врахування пункту 14.1.59 статті 14, пункту 325.9 статті 325 Податкового кодексу України статей 1, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", оскільки відповідач, здійснюючи водопостачання зі свердловини мешканцям, у розумінні вказаних норм закону, надавав житлово-комунальні послуги і діяв як житлово-комунальне підприємство.

Так, основним видом діяльності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне" є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код за КВЕД 01.11) та вантажний автомобільний транспорт (код за КВЕД 49.41), що підтверджується витягом з ЄДР, а також довідкою відповідача від 19.06.2013 за підписом директора.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із статтею 10 вказаного Закону, для підтвердження відповідності дотримання вимог кодексів усталеної практики, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил фізичні та юридичні особи - виконавці певних видів житлово-комунальних послуг отримують сертифікат відповідності якості цих послуг згідно із законом. Порядок видачі і позбавлення сертифіката, термін його дії, а також вичерпний перелік видів житлово-комунальних послуг, які підлягають сертифікації, встановлює Кабінет Міністрів України. Певні види господарської діяльності у сфері житлово-комунальних послуг підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

За таких обставин, враховуючи відсутність у відповідача будь-якого сертифікату або ліцензії на здійснення житлово-комунальних послуг, а також те, що надання таких послуг не є метою та предметом діяльності товариства, СТОВ "Вільне" не є підприємством, яке надає житлово-комунальні послуги, та як наслідок коефіцієнт 0,3 в порядку пункту 325.9 статті 325 Податкового кодексу України не підлягає застосовуванню.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується використання відповідачем води саме для виробничих потреб товариства у зв'язку з чим відповідач повинен отримати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Безпіставними є висновки судів про відсутність повного складу господарського правопорушення через недоведення протиправної поведінки відповідача.

Протиправна поведінка відповідача у заподіянні збитків внаслідок самовільного водокористування без відповідного дозволу підтверджується документами, складеними за результатами перевірок: акт перевірки від 26.06.2013-16.07.2013 №819/01-03/06-11, припис від 23.09.2013 №06-22-187, розрахунок шкоди, обрахованої відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України від 20.07.2009 №389; які не оскаржені відповідачем та не визнані незаконними у встановленому чинним законодавством порядку.

Наявність збитків, завданих саме самовільним спецводокористування, підтверджується Державною екологічною інспекцією у Харківській області у розрахунку, який здійснений на підставі відповідної Методики, затвердженої наказом Мінприроди № 389 від 20.07.2009.

Крім цього, відповідно до пункту 1.6 роз'яснень Вищого господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища", під час вирішення спорів про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому середовищу, господарському суду слід виходити з презумції вини правопорушника.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

Згідно з частиною 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

Керуючись статями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 у справі № 922/976/14 Господарського суду Харківської області частково задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.02.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 у справі № 922/976/14 Господарського суду Харківської області скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.