Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року Справа № 920/911/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Корнілова Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сумського міського центру зайнятості на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі № 920/911/16 господарського суду Сумської області

за позовомСумського міського центру зайнятостідопублічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"простягнення 19 501,14 грн., представники сторін у судове засідання не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Сумський міський центр зайнятості звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" про стягнення 19 501, 14 грн., виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_4.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.10.2016 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 19 501, 14 грн. заборгованості.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 рішення господарського суду Сумської області від 27.10.2016 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом адміністрації відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (перейменовано у публічне акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання") від 01.09.2009 за № 6825/ок у зв'язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України звільнено з роботи ОСОБА_4, який працював обрубником 1 розряду цеху № 1.

ОСОБА_4 28.09.2009 звернувся до Сумського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

Наказами Сумського міського центру зайнятості від 28.09.2009 ОСОБА_4 було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

З 28.09.2009 по 01.10.2009 відкладено виплату допомоги по безробіттю відповідно до наказу від 28.09.2009 № НТ090928, а з 02.10.2009 ОСОБА_4 поновлено виплату.

Відповідно до п.п. 12 п. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" 27.09.2010 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з закінченням строку виплати та з 26.10.2010 ОСОБА_4 було знято з обліку у зв'язку з його відмовою від двох пропозицій підходящої роботи.

Таким чином, з 28.09.2009 по 26.10.2010 ОСОБА_4 знаходився на обліку у державній службі зайнятості та отримав за період з 02.10.2009 по 27.09.2010 допомогу по безробіттю в загальному розмірі 19 501, 14 грн.

Разом з тим, рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.12.2010 у справі № 2-1308/2010 поновлено ОСОБА_4 на роботі по спеціальності обрубник першого розряду ливарного цеху № 1 ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе", стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням у сумі 51 781, 87 грн., з відрахуванням необхідних обов'язкових податків і платежів.

При цьому Ковпаківським районним судом м. Суми при визначенні суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню, враховано суму виплаченої позивачем грошової допомоги ОСОБА_4 з вересня 2009 року по вересень 2010 року у розмірі 19 501, 14 грн.

На виконання рішення суду наказом відповідача від 29.12.2010 за № 9584/ок ОСОБА_4 був поновлений на роботі.

При повторному зверненні ОСОБА_4 за сприянням у працевлаштуванні 05.07.2016 позивачем проведено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", за результатами якого складено акт від 13.07.2016 № 565, відповідно до якого у зв'язку з поновленням ОСОБА_4 29.12.2010 на роботі за рішенням суду з відповідача підлягає стягненню 19 501, 14 грн., виплачених позивачем ОСОБА_4 у період з 02.10.2009 по 26.09.2010 в якості допомоги по безробіттю.

Позивач 18.07.2016 направив відповідачу лист за № 07/1736, у якому вказував про необхідність повернення на підставі ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" 19 501, 14 грн. виплаченої ОСОБА_4 допомоги по безробіттю за період з 02.10.2009 по 26.09.2010. Зазначена вимога залишена відповідачем без виконання, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено наявність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 19 501, 14 грн., виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_4, у зв'язку з поновленням останнього на роботі за рішенням суду відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". При цьому суд з урахуванням положення ч. 4 ст. 38 зазначеного Закону застосованого в редакції Закону від 21.04.2011, згідно з якою строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення", адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується, дійшов висновку щодо відсутності підстав для застосування позовної давності.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" в редакції, чинній з 18.05.2011, а тому у задоволенні позову відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, про застосування якої заявлено відповідачем.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон) фонд має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Згідно з ч. 4 ст. 35 Закону із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт виплати позивачем ОСОБА_4 допомоги по безробіттю в розмірі 19 501, 14 грн. за період з 02.10.2009 по 26.09.2010 підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, у позивача у зв'язку з поновленням зазначеної фізичної особи на роботі за рішенням суду з урахуванням викладених положень Закону виникло право на стягнення спірної суми.

Водночас від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.

Так, згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що право вимоги до відповідача про стягнення грошових коштів, виплачених ОСОБА_4, як допомога по безробіттю, виникло у позивача з 30.12.2010, тобто на наступний день, що слідує після видання відповідачем наказу від 29.12.2010 за № 9584/ок про поновлення на роботі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідач подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що спірні правовідносини виникли в період 2009-2010 років.

Таким чином, враховуючи що з позовом до суду позивач звернувся 16.09.2016, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, причини пропуску позовної давності під час розгляду справи в суді позивачем документально не обґрунтовані, клопотання про його поновлення не заявлялось, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що в позові має бути відмовлено з причин пропуску строку позовної давності.

При цьому суд апеляційної інстанції визнав помилковим застосування місцевим господарським судом ч. 4 ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" в редакції Закону України № 3277-V1 від 21.04.2011, згідно з якою строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення", адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

За приписами ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-132цс13 зазначено, що зі змісту ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України вбачається, що новий акт цивільного законодавства застосовується лише до тих прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, однак новий акт не застосовується до вже існуючих правовідносин.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас попередня редакція ч. 4 ст. 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (чинна на момент виникнення у позивача права на стягнення спірної суми у зв'язку з поновленням фізичної особи на роботі за рішенням суду) передбачала незастосування строку позовної давності лише в разі стягнення штрафних санкцій.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Грек Б.М. Корнілова Ж.О.