Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року Справа № 910/16186/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І.- головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Київської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.01.2017у справі№ 910/16186/15 Господарського суду міста Києваза позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"до Київської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство інфраструктури Українитретя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця"провизнання недійсним рішенняза участю представників: позивачаГиря Н.Ф. - предст. дов. від 10.02.2017відповідачаБезносик А.О.-предст. дов. від 10.01.2017Міністерства інфраструктури Українине з'явився;Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"Попович Л.В. - предст. дов. від 24.10.2016;

ВСТАНОВИВ:

23.06.2015 Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 13.11.2014 № 380/380 "Про надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 0,32 га на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва", посилаючись на порушення вказаним рішенням передбаченого статтею 92 Земельного Кодексу України права постійного користувача позивача наданою йому земельною ділянкою, яке підлягає захисту нарівні з правом власності, прийняття спірного рішення в порушення статей 140, 141 Земельного кодексу України, з перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування скасовувати свої попередні рішення, якщо відповідно до них виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши у відзиві, що спірне рішення прийнято в межах чинного законодавства та наданих повноважень з метою впорядкування земельних відносин, задля забезпечення реалізації екологічних прав громадян, а також зважаючи на те, що земельна ділянка передана позивачу для будівництва житлового будинку та підземного паркінгу всупереч інтересам територіальної громади міста Києва.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

04.07.2016 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії ПАТ "Південно-Західна залізниця" подало до господарського суду позовну заяву в порядку статті 26 Господарського процесуального кодексу України, як третя особа із самостійними вимогами до Київської міської ради про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 13.11.2014 № 380/380 "Про надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 0,32 га на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва".

Київська міська рада заперечила проти задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, оскільки вважає, що ні позивач ні третя особа не обґрунтували, у чому саме полягає порушення або невизнання їх прав оскаржуваним рішенням Київської міської ради.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 (суддя Головатюк Л.Д.) у задоволенні позовних вимог Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" відмовлено повністю; позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено повністю; визнано недійсним рішення Київської міської ради від 13.11.2014 № 380/380 "Про надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 0,32 га на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва"; стягнуто з відповідача судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 (судді: Скрипка І.М. - головуючий, Тищенко А.І, Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення господарських судів та прийняти нове рішення про відмову в позові як позивача, так і третьої особи із самостійними вимогами. Обґрунтовуючи касаційну скаргу відповідач вказав, що, задовольняючи позов суди проігнорували вказівки Вищого господарського суду України щодо правомочностей Київради приймати оспорюване рішення та прийшли до помилкового висновку про порушення відповідачем порядку припинення користування земельною ділянкою; суди не врахували положень статей 4, 16, 115, 152, 317, 326 Цивільного кодексу України, статей 1, 12 Закону України "Про господарські товариства", статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та дійшли помилкового висновку щодо порушеного права третьої особи, яка звернулась із самостійними вимогами, залишили поза увагою, що наявність скверу не порушує права на здійснення запланованого будівництва, яке не розпочато з 2006 року, натомість замовник будівництва повинен не порушувати права та інтереси громадян та їх екологічні права на зелену зону біля будинків; рішення місцевої ради про надання земельної ділянки для будівництва не виконано, відтак, таке рішення, як акт ненормативного характеру не вичерпало своєї дії фактом виконання, відтак, рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 не підлягає застосуванню у спірних відносинах; задовольняючи позов третьої особи, суди не з'ясували наявність порушеного у такої особи матеріального чи нематеріального блага, за захистом якого звернулась особа до суду; в порушення статей 4-2, 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України суди надали перевагу доводам та доказам позивача.

У відзивах на касаційну скаргу та усно у судовому засіданні, представники позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача заперечили доводи касаційної скарги, наголосивши на законності та обґрунтованості судових рішень.

Представник Міністерства інфраструктури України не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що Київська міська рада рішенням № 84/141 від 28.09.2006 затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" для будівництва житлового будинку та підземного паркінгу на вул. Привокзальній 10-а у Дарницькому районі м. Києва та передано в короткострокову оренду на 3 роки земельну ділянку загальною площею 0,32 га.

19.06.2008 спеціалізованою державною організацією "Київська міська служба української інвестиційної експертизи" (служба "Київдержекспертиза") надано позитивний висновок комплексної державної експертизи проекту "Житловий будинок по вул. Привокзальній, 10-А у Дарницькому районі м. Києва", а 11.08.2010 наказом Міністерства транспорту та зв'язку № 581 затверджено проект будівництва житлового буднику на вулиці Привокзальній 10-а у Дарницькому районі м. Києва.

Суди також встановили, що 23.06.2011 Київська міська рада прийняла рішення № 354/5741 про внесення змін до рішення від 28.09.2006 № 84/141, яким вирішила земельну ділянку на вул. Привокзальній 10-а у Дарницькому районі м. Києва передати у постійне користування позивачу; пунктом 3 вказаного вище рішення зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) зняти з реєстрації договір оренди земельної ділянки від 26.07.2007 № 63-6-00430. На підставі наведених вище рішень 07.03.2012 Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 389730, площею 0,3249 га, кадастровий номер 8000000000:63:241:0015, яка розташована на вул. Привокзальній 10-а, з цільовим призначенням - будівництво житлового будинку та підземного паркінгу.

Також суди встановили, що 13.11.2014 Київська міська рада прийняла рішення № 380/380 "Про надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 0,32 га на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва та визнання таким, що втратило чинність, рішення Київської міської ради від 28.09.2006 № 84/141 "Про надання Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" земельної ділянки для будівництва житлового будинку та підземного паркінгу на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва"; зокрема, вирішено: надати статус скверу земельній ділянці загальною площею 0,32 га на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва; внесено зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва та концепції формування зелених насаджень; визнати таким, що втратило чинність, рішення Київської міської ради від 28.09.2006 № 84/141 "Про надання Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" земельної ділянки для будівництва житлового будинку та підземного паркінгу на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва; доручено голові Київської міської державної адміністрації видати розпорядження щодо вилучення з постійного користування позивача земельної ділянки загальною площею 0,32 га. на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва; Департаменту земельних ресурсів звернутися до Державної реєстраційної служби України з заявами про скасування державної реєстрації права постійного користування Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" земельною ділянкою на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва.

Листом вих. №05707-14351 від 16.12.2014р. Департамент земельних ресурсів повідомив позивача про втрату чинності рішенням Київської міської ради від 28.09.2006 № 84/141 "Про надання Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" земельної ділянки для будівництва житлового будинку та підземного паркінгу на вул. Привокзальній, 10-а в Дарницькому районі міста Києва".

Зі змісту наявних звернень громадян та депутатських звернень суди з'ясували, що на момент розгляду справи у зв'язку з тривалим не здійсненням позивачем на земельній ділянці будівництва утворився пустир, а місцева громада має намір улаштувати на його місці сквер на вшанування пам'яті загиблого героя "Небесної Сотні" ОСОБА_9 та з метою реалізації екологічних прав громади на наявність зеленої зони поруч з місцем проживання.

Судова колегія відзначає, що за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України позов подається на захист порушеного, невизнаного, оспорюваного права (тобто, існуючого права) у спосіб, що передбачений законом або договором; відповідно до позовних заяв позивача та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору позови у цій справі подано на захист права постійного користування земельною ділянкою в зв'язку з порушенням цього права прийнятим рішенням.

Виникнення, зміна та припинення земельних відносин відбувається з підстав, визначених законодавством, зокрема, на підставі договорів та інших угод, передбачених законом, а також тих, що не передбачені законом але не суперечать йому; на підставі актів державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як під стави виникнення земельних прав та обов'язків, судових рішень, які встановлюють земельні права та обов'язки; інших подій, з якими закон або інший правовий акт пов'язує виникнення, зміну і припинення земельних відносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України (в редакції станом на час набуття позивачем права постійного користування земельною ділянкою) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону, шляхом передачі земельних ділянок у власність або користування.

За визначеним статтею 123 Земельного кодексу України порядком надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється шляхом прийняття рішення про це органами, зазначеними в частині першій цієї статті. Право власності на земельну ділянку, а також права постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку; права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває, зокрема, Публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (частина перша, пункт "г" частини другої статті 92 Земельного кодексу України).

Зміст правомочностей з володіння і користування земельною ділянкою, як складових права постійного користування, полягає у можливості фізичного доступу користувача до земельної ділянки, можливості використання земельної ділянки для своїх потреб (з урахуванням її цільового призначення). Зміст прав та обов'язків землекористувачів викладено також у статтях 95, 96 Земельного кодексу України.

Порядок та підстави припинення прав на землю врегульовано главою 22 Земельного кодексу України; підстави припинення права користування земельною ділянкою перелічені у статті 141 цього Кодексу.

За статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території (стаття 144 Конституції України).

За статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради на її території в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок комунальної власності відповідно до цього Кодексу, припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом.

Також статтею 20 Земельного кодексу України відповідним органам місцевого самоврядування надано право приймати рішення про віднесення земельних ділянок до тієї чи іншої категорії, змінювати цільове призначення земельних ділянок комунальної власності.

Відповідно до статті 51 Земельного кодексу України земельні ділянки зелених зон та зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення, використання яких можливе з урахуванням застережень, викладених у статті 52 цього Кодексу.

За змістом пункту 15 частини першої статті 26 та статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7рп/2009 ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі рішення можуть бути скасовані або змінені в судовому порядку.

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач в установленому законом порядку набув право постійного користування спірною земельною ділянкою, натомість, відповідач прийняв рішення, яким визнав таким, що втратило чинність рішення, яке стало підставою виникнення речового права позивача, а також визначив використання земельної ділянки позивача як зони зелених насаджень (скверу).

Правовими наслідками прийняття такого рішення є зміна та припинення існуючих правомочностей позивача щодо спірної земельної ділянки, тобто, втручання в дійсне право постійного користування позивача.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено право землекористувача вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку; статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Судова колегія констатує, що підставою для зміни та припинення права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності є саме рішення органу місцевого самоврядування, і саме з ним пов'язано настання відповідних правових наслідків; законодавство не передбачає вчинення інших правочинів в межах припинення такого права, відтак, позивач вірно обрав спосіб захисту шляхом визнання недійсним рішення яке порушує його право, та за наслідком недійсності якого відбудеться відновлення існуючого права, на захист якого подано позов.

Задовольняючи позовні вимоги третьої особи, господарські суди також з'ясували, що право постійного користування спірною земельною ділянкою перейшло від позивача в порядку правонаступництва до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", яке є публічним акціонерним товариством залізничного транспорту загального користування, тобто, законним користувачем; при цьому орган місцевого самоврядування всупереч положенням наведеного вище законодавства та наданих йому повноважень визнав таким, що втратило чинність, рішення, відповідно до приписів якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією постійного користування земельною ділянкою, засвідчене відповідним Державним актом, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

У своїй касаційній скарзі відповідач помилково стверджує, що рішення від 28.09.2006 № 84/141 (з подальшими змінами) не було реалізовано, оскільки позивач не здійснював будівельні роботи, однак зміст цього рішення та його правові наслідки полягали у набутті позивачем права на земельну ділянку, що і є оскільки ознакою реалізації рішення; встановлені судами обставини справи щодо змісту речового права позивача, моменту його виникнення та належного оформлення відповідач не спростував.

Доводи касаційної скарги про те, що прийняття спірного рішення не впливає на права позивача (та третьої особи) щодо земельної ділянки прямо суперечать змісту цього рішення та наведеним вище положенням законодавства щодо способів реалізації органами місцевого самоврядування своїх повноважень у земельних правовідносинах; позивач обрав спосіб захисту, який відповідає способам, визначених законодавством, у спірних правовідносинах та забезпечує відновлення порушеного права.

Також відповідач помилково пов'язує правонаступництво третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору за правами та обов'язками позивача з внесенням до державного реєстру запису про припинення позивача, залишивши поза увагою, що нова юридична особа - Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" створена та набула право/дієздатності, зокрема, й у спірних правовідносинах, за визначеною законодавчими приписами процедурою.

Так, за приписами частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється, зокрема, в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам. Враховуючи, що у разі злиття, поділу, приєднання підприємств перехід майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств здійснюється на підставі передавального або розподільного акта чи балансу, який може не співпадати у часі з моментом включення запису про припинення юридичної особи до державного реєстру, а приписи законодавства, відповідно до якого здійснювалась реорганізація, не визначають іншого моменту для набуття юридичною особою право/дієздатності, новостворений суб'єкт господарювання вірно звернувся за захистом прав, фактично набутих у визначений законом спосіб, що є підставою, зокрема, і для їх судового захисту.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, проаналізували належним чином спірні правовідносини, зміст прав та зобов'язань сторін відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства, надали оцінку наявним у справі доказам, доводам кожної зі сторін, та дійшли законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги; підстав для скасування рішення господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктами 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі № 910/16186/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова