ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2017 року Справа № 5023/10186/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 рокуу справі Господарського суду № 5023/10186/11 Харківської областіза заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4про визнання банкрутомліквідаторЖулінський В.Б.в судовому засіданні взяли участь представники:
ОСОБА_4: ОСОБА_6 (довіреність від 13.10.2015 року),ОСОБА_7:ОСОБА_8 (довіреність від 06.03.2017 року),ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд":Ашурова А.Р. (довіреність від 20.01.2017 року).В С Т А Н О В И В :
у провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №5023/10186/11 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - боржника), порушена ухвалою суду від 09.12.2011 року за заявою боржника за спеціальною процедурою, передбаченою статтями 47 - 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство).
Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду Харківської області від 06.02.2012 року, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 13.02.2012 року (залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій), ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Жулінського В.Б.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.12.2012 року визнано вимоги кредиторів банкрута, в тому числі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 22 026 603, 70 грн. з яких 3 809 993, 24 грн. неустойки, які забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2016 року, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції від 05.09.2016 року та постановою суду касаційної інстанції від 22.11.2016 року, здійснено заміну кредитора боржника - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на кредитора - ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" на загальну суму вимог 21 396 603, 70 грн., в тому числі 3 809 993, 24 грн. неустойки, що забезпечені заставою майна боржника і підлягають включенню до третьої черги реєстру вимог кредиторів; визнано ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в частині забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними з боржником, відповідно до договору іпотеки №011/02/3-1161/1-06 від 29.06.2006 року, договору наступної іпотеки №010-2/07/1-422/1-07 від 10.04.2007 року, договору наступної іпотеки №715/1-07 від 24.10.2007 року, договору іпотеки №715/2-07 від 24.10.2007 року, з урахуванням додаткових договорів, а саме: нерухоме майно, загальною площею 3059,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №№1-41, загальною площею 27,8 кв.м., №1-1, 1-2, 1-8, 1-16-:-1:21, 1-24, 1-29, загальною площею 201,2 кв.м.; 2-го поверху №2-14а, 2-14б, площею 5,4 кв.м.; 3-го поверху №3-11а, 3-11б площею 5,4 кв.м.; 4-го поверху №4-5, 4-9:-:4-16, 4-11а, 4-11б, площею 317,7 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, 5-11а, 5-11б, площею 576,0 кв.м.; 6-го поверху №6-1:-:6-16, 6-11а, 6-11б, площею 576,0 кв. м.; 7-го поверху № 7-1:-:7-16, 7-11а, 7-11б, площею 576,0 кв.м.; 8-го поверху №8-1:-:8-16, 8-10а, 8-10б, площею 572,5 кв.м.; технічного поверху №І-ІХ, загальною площею 201,9 кв.м. в літ. "Ж-8"; визнано ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в частині забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними з боржником, відповідно до договору іпотеки №011/02/3-1161/2-06 від 04.12.2008 року, договору наступної іпотеки №010-2/07/1-422/3-08 від 04.12.2008 року, договору наступної іпотеки №715/4-08 від 04.12.2008 року, а саме: 7/10 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, - виробничий корпус №1 літ. "Г-2", загальною площею 4051,8 кв.м.; зобов'язано ліквідатора врахувати відповідну заміну кредитора згідно з положеннями Закону про банкрутство; зобов'язано ліквідатора окремо внести до реєстру вимог кредиторів відомості про майно, що є предметом забезпечення, а саме: офісне приміщення, загальною площею 3059,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та 7/10 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, - виробничий корпус №1 літ. "Г-2", загальною площею 4051,8 кв.м. (том 18, а.с. 71 - 76, 178 - 186).
30.06.2016 року до місцевого господарського суду надійшла заява ліквідатора банкрута Жулінського В.Б. про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння, визнання права власності на спірне майно (з урахуванням доповнень від 04.08.2016 року та від 07.10.2016 року), в якій ліквідатор, поряд з вимогами про витребування майна банкрута у ТОВ "Альказар-К" та ТОВ "Одисея 2000", просив витребувати у ОСОБА_7 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м.; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м., загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м.; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м., загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; судові витрати розподілити відповідно до чинного законодавства (вх. №21256 від 30.06.2016 року, №25782 від 04.08.2016 року та №33092 від 07.10.2016 року) (том 20, а.с. 3 - 9, 13 - 21, 97 - 131).
24.10.2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_7 як покупець частини нежитлових приміщень банкрута у АДРЕСА_1 звернулася до місцевого господарського суду з клопотанням про призначення у даній справі судово-економічної експертизи щодо правильності визначення розрахунків за договорами купівлі-продажу ліквідаційної маси з числа активів та пасивів банкрута, проведення якої доручити експертам Харківського НДЕКЦ МВС України та поставити на вирішення експертизи питання, викладені у прохальній частині зазначеного клопотання (вх. №34854) (том 20, а.с. 163 - 166).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.10.2016 року (суддя Міньковський С.В.) у задоволенні письмових клопотань представника ОСОБА_7 ОСОБА_11 щодо укладення мирової угоди, щодо залучення ТОВ "Сепіа Рент" та направлення повідомлення до прокуратури, щодо призначення судово-економічної експертизи відмовлено; заяву ліквідатора Жулінського В.Б. про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено; витребувано у ОСОБА_7 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (том 20, а.с. 174 - 184).
31.10.2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_7 (далі - скаржниця) як набувач частини нежитлових приміщень банкрута у АДРЕСА_1 (4-го поверху №4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м.; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м. загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8) на підставі договору купівлі-продажу від 29.04.2015 року, звернулася до Харківського апеляційного господарського суду через місцевий господарський суд з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції від 24.10.2016 року як таку, що винесена з порушенням положень цивільного законодавства щодо захисту права власності шляхом витребування майна від добросовісного набувача, та припинити провадження за заявою ліквідатора Жулінського В.Б. про визнання права власності та витребування у ОСОБА_7 спірного нерухомого майна на користь фізичної особи-підприємця-банкрута (том 20, а.с. 211 - 223).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лакіза В.В., судді: Бородіна Л.І., Плахов О.В.) апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково; ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.10.2016 року скасовано в частині задоволення заяви ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 арбітражного керуючого Жулінського В.Б. про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання права власності (вх. №21256 від 30.06.2016 року) та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 арбітражного керуючого Жулінського В.Б. про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання права власності відмовлено (том 21, а.с. 65 - 81).
Не погоджуючись з прийнятою апеляційним судом постановою, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 19.12.2016 року, а ухвалу суду першої інстанції від 24.10.2016 року залишити без змін, обґрунтовуючи порушенням судом апеляційної інстанції положень статей 16, 330, 387, 388, 392, 626, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 174 Господарського кодексу України, статей 1, 30 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, статті 35 господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначив про неповноту дослідження апеляційним судом обставин справи та відсутність спростування висновків суду першої інстанції про вибуття спірного нерухомого майна з володіння власника (боржника) з порушенням законних підстав, так як його було відчужено в ліквідаційній процедурі банкрута на користь ТОВ "Альказар-К" за договором купівлі-продажу майна з аукціону від 20.11.2012 року без проведення покупцем фактичних розрахунків за придбане майно, у зв'язку з чим спірний договір розірвано в судовому порядку, а право власності до набувача не перейшло в законному порядку. Скаржник доводив про те, що апеляційним судом не спростовано висновків суду першої інстанції про укладення правочину з передачі майна до ОСОБА_7, як такого, що вчинений на користь зацікавленої особи, яка діяла недобросовісно укладаючи договір купівлі-продажу спірного майна від 29.04.2015 року в інтересах свого сина ОСОБА_12 (засновника ТОВ "Альказар-К") та свого чоловіка ОСОБА_13 (директора ТОВ "Альказар-К"), яка отримала спірне майно від первісного набувача майна, будучи поінформованою, як член сім'ї зазначених осіб, про відсутність правових підстав для набуття ТОВ "Альказар-К" права власності на майно, оскільки розрахунок за набуте майно ТОВ "Альказар-К" в особі її чоловіка (директора) проведено зазначеною юридичною особою не було, а також була поінформована про розірвання договору купівлі-продажу майна від 20.11.2012 року ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2015 року в даній справі про банкрутство, оскільки зазначена юридична особа залучалась до участі в даній справі про банкрутство. Скаржник аргументував, що такі висновки суду першої інстанції, як підстави для віндикації майна від недобросовісного набувача відповідно до статей 387, 1212 ЦК України, апеляційним судом спростовано не було, внаслідок чого постанову апеляційного суду слід скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників ОСОБА_4 - ОСОБА_6, ОСОБА_7 - ОСОБА_8 та ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" - Ашурову А.Р., дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року, чинній з 19.01.2013 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що 06.02.2012 року боржника визнано банкрутом. Отже, в ході ліквідаційної процедури до боржника повинні застосовуватися положення, які регулюють хід ліквідаційної процедури в редакції Закону про банкрутство до набрання чинності з 19.01.2013 року змін згідно із Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, ліквідатор з дня свого призначення вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
Згідно пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013 року внесено доповнення до статті 16 ГПК України частиною такого змісту: "справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство", а також доповнено частину 1 статті 12 пунктом 7 про підвідомчість господарським судам справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Перелік таких майнових вимог законодавцем не обмежено, однак передбачено винятки щодо спорів, пов'язаних з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів) за позовом контролюючих органів, визначених Податковим кодексом України.
Такі зміни щодо виключної підсудності певних спорів судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, набрали чинності з 19.01.2013 року.
Отже, з 19.01.2013 року майнові спори про витребування майна до ліквідаційної маси та пов'язані з цим вимоги розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство, незалежно від того, що до боржника можуть застосовуватися окремі положення матеріального та процесуального права, визначені Законом про банкрутство в редакції, яка існувала до набрання чинності Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року з 19.01.2013 року та в силу пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень продовжує застосовуватися до окремих боржників.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14, який, проаналізувавши зміни до статей 16 та 12 ГПК України в системному аналізі з положеннями Закону про банкрутство №2343-ХІІ (у редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), зазначив про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Висновки Верховного Суду України у Постанові від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 щодо застосування норм процесуального права, відповідно до статті 11128 ГПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують положення статей 12, 16 ГПК України.
Встановивши виключну підсудність майнових спорів до боржника з 19.01.2013 року суду, який здійснює розгляд справи про банкрутство, законодавець тим самим розширив повноваження такого суду на предмет можливості визнання недійсними правочинів із цивільно-правових підстав та повернення майна боржнику в порядку статей 387, 388 ЦК України, оскільки особи, права яких порушено такими правочинами, та власник, майно якого відчужено третім особам без його згоди, вже не може захистити свої права шляхом звернення з відповідними вимогами у позовному провадженні.
Статтею 330 ЦК України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Отже, відповідно до статей 330, 387 ЦК України, віндикаційний позов може бути пред'явлений тільки тоді, коли відповідач незаконно заволодів річчю внаслідок передачі йому такої речі не позивачем, а іншою особою. Подання такого позову не вимагає визнання недійсними усього ланцюга правочинів, за якими майно потрапило від позивача до відповідача від третіх осіб. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано за його наявності та незалежно від винятків, передбачених для добросовісного набувача частиною 3 статті 388 ЦК України.
Статтею 1212 ЦК України визначено загальні положення про зобов'язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. Така особа зобов'язана повернути законному власнику це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення з повернення безпідставно набутого майна застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, при витребуванні майна власником із чужого незаконного володіння (пункт 2 частини 3 статті 1212 ЦК України), при поверненні виконаного однією із сторін у зобов'язанні (пункт 3 частини 3 статті 1212 ЦК України), якщо повернення майна допускається в силу договору чи закону.
Отже, юридичний склад зобов'язання за статтею 1212 ЦК України виникає за наявності сукупності таких юридичних фактів: а) факту придбання або збереження майна боржником (боржником в даному випадку є особа яка отримала майно); б) факту набуття або збереження майна іншої особи; в) факту відсутності (або відпадіння в майбутньому) визначених законом підстав набуття права власності на спірне майно. Для виникнення зобов'язання за наслідком безпідставного набуття (збереження майна) майна за рахунок іншої особи вина боржника не має юридичного значення. Факт відсутності підстав набуття (збереження) майна у боржника має наслідком неправомірність наслідків з набуття майна та породжує зобов'язання відповідно до статті 1212 ЦК України з повернення такого майна.
Необхідність у поверненні виконаного однією із сторін договору за правилом пункту 3 частини 3 статті 1212 ЦК України виникає в разі дострокового припинення договору, зокрема, його розірвання за рішенням суду. Якщо одна сторона своє зобов'язання до моменту розірвання договору належно виконала, таке виконання втрачає правову підставу після розірвання договору. Якщо відповідний правовий інститут, який регулює правовідносини сторін щодо розірваного договору, не передбачає обов'язку повернути отримане на виконання припиненого зобов'язання, то повернення виконаного здійснюється відповідно до норм інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави за статтею 1212 ЦК України.
При цьому, застосуванню статті 1212 ЦК України на перешкоджає частина 4 статті 653 ЦК України (сторона договору не має права вимагати того, що було виконано сторонами за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору), оскільки після розірвання договору суб'єкти, які його укладали, втратили статус "сторін договору", а зобов'язання у таких суб'єктів згідно глави 83 ЦК України (статті 1212 ЦК України) виникли після зміни їх правового статусу.
З правовою позицією про застосування положень статей 387, 388, 1212 ЦК України, як підстав виникнення зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна за попередньо розірваним в судовому порядку договором купівлі-продажу внаслідок несплати повної вартості нежитлових приміщень, які належали до комунальної власності, погодився Верховний Суд України у Постанові від 10.06.2015 року у справі №6-348цс15.
Отже, якщо правовим інститутом, який регулює певний вид договорів, передбачено особливості переходу права власності на об'єкт відчуження за наслідком повної сплати вартості такого майна і судами встановлено фактичні обставини непроведення розрахунку, то набувач такого майна не є законним власником, а особою, до якої таке майно перейшло без законних підстав, а перепродаж спірного майна третій особі означає виникнення права законного власника на витребування майна від третьої особи в порядку глави 83 ЦК України, зокрема, виникнення зобов'язань з повернення майна законному власнику відповідно до статей 1212, 387 ЦК України.
Відповідно до частин 3, 10 статті 30 Закону про банкрутство (в редакції на час укладення договору 20.11.2012року) порядок проведення аукціону (конкурсу) з продажу майна банкрута визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"; продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до Законів України.
Отже, якщо ліквідатор був зобов'язаний застосовувати положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" при реалізації майна боржника, то й договір купівлі-продажу має оформлятися згідно з положеннями зазначеного закону, оскільки оформлення договору купівлі-продажу майна з аукціону є юридичним фактом, яким завершується правочин з відчуження майна боржника з аукціону. Також, відповідно до зазначеного закону відбувається перехід права власності на предмет продажу з аукціону.
Статтею 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу. У разі, якщо об'єктом продажу є нерухоме майно, право власності на нього переходить до покупця після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта.
Отже, здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу майна боржника з аукціону за відсутності повної сплати покупцем вартості придбаного з аукціону майна не означає переходу до набувача майна права власності на нього, оскільки спеціальним законом визначено особливу процедуру переходу права власності на таке майно, а саме, після повної оплати ціни продажу.
Відповідно до частин 1, 3 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, особа, яка набула майно без достатніх правових підстав може заперечувати щодо вимог законного власника про виникнення зобов'язання з повернення майна та його витребування в порядку статей 1212, 387 ЦК України з посиланням на "добросовісність" такого набуття, а саме, на те, що при вчиненні правочину вона не знала та не могла знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, вжила усіх розумних заходів, виявила обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому, в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна (пункт 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 року).
Відтак, встановлення судом обставин недобросовісних дій набувача майна підтверджує виникнення зобов'язань з повернення майна особою, яка набула таке майно без достатніх правових підстав, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 1212 та статті 387 ЦК України.
Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтею 99 ГПК визначено порядок розгляду справ апеляційними судами, який полягає у розгляді справ за правилами їх розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Отже, спростовуючи наявність певних фактичних обставин, про наявність яких зазначав суд першої інстанції, апеляційний суд повинен обґрунтувати їх фактичними даними, яким не було надано правової оцінки в суді першої інстанції, або зазначити, що така оцінка була помилковою і здійснити власну оцінку доказів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою суду від 09.12.2011 року за заявою боржника порушено справу №5023/10186/11 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за спеціальною процедурою, передбаченою статтями 47 - 49 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року; постановою суду від 06.02.2012 року, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 13.02.2012 року (залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій), боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Жулінського В.Б.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою місцевого господарського суду від 10.12.2012 року визнано вимоги кредиторів банкрута, в тому числі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 22 026 603, 70 грн., з яких 3 809 993, 24 грн. неустойки, які забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника; ухвалою суду першої інстанції від 15.06.2016 року, залишеною без змін за результатами її апеляційного та касаційного перегляду, ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" визнано правонаступником кредитора - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в частині вимог на загальну суму вимог 21 396 603, 70 грн., в тому числі 3 809 993, 24 грн. неустойки, що забезпечені заставою майна боржника і підлягають включенню до третьої черги реєстру вимог кредиторів, та в частині забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними з боржником, відповідно до договорів іпотеки, зокрема, спірними нежитловими приміщеннями банкрута, що перебувають у фактичному володінні ОСОБА_7 як їх добросовісного набувача (том 18, а.с. 71 - 76, 178 - 186).
Судами встановлено наявність обтяження заставою спірного майна боржника, внаслідок чого вимоги банку, як іпотекодержателя, було включено до реєстру вимог кредиторів.
Судами встановлено продаж ліквідатором Жулинським В.Б. в ході ліквідаційної процедури боржника спірного майна (предмету застави) шляхом проведення аукціону, який було оформлено нотаріально посвідченим Договором купівлі-продажу майна від 20.11.2012 року (том 21, а.с. 2 - 3).
Суди встановили, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2015 року в даній справі (залишеною в силі постановою апеляційного суду від 27.04.2015 року), розірвано договір купівлі-продажу спірного майна банкрута від 20.11.2012 року, укладений за наслідком проведення аукціону з продажу майна боржника в ліквідаційній процедурі ліквідатором Жулінським В.Б., як такий, за яким набувач майна ТОВ "Альказар-К" взагалі не розрахувався за придбане з аукціону майно на суму 3 487 000 грн. (том 12, а.с. 224 - 230, том 13, а.с. 107 - 113).
Судом першої інстанції встановлено, що 29.04.2015 року, через 2 дні після проголошення постанови апеляційного суду про залишення в силі ухвали суду першої інстанції від 05.03.2015 року про розірвання договору від 20.11.2012 року купівлі-продажу спірного майна банкрута з аукціону, яким було встановлено факт непроведення розрахунку ТОВ "Альказар-К" за передане йому майно, що має наслідком встановлення відсутності правових підстав для переходу права власності на таке майно за результатом проведення аукціону відповідно до статті 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та статті 30 Закону про банкрутство, набувач майна ТОВ "Альказар-К", діючи недобросовісно, уклав Договір про купівлю-продаж спірного майна із ОСОБА_7 за ціною 1 510 186 грн., посвідчивши його нотаріально (том 20, а.с. 137). Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне майно перейшло у володіння відповідачки у справі без належних правових підстав (за відсутності переходу права власності).
Матеріалами справи підтверджуються та судами встановлено обставини надходження 30.06.2016 року до місцевого господарського суду заяви ліквідатора банкрута Жулінського В.Б. про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння, визнання права власності на спірне майно (з урахуванням доповнень від 04.08.2016 року та від 07.10.2016 року), в якій ліквідатор просив витребувати у ОСОБА_7 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м.; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м., загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; та визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м.; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м., загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (том 20, а.с. 3 - 9, 13 - 21, 97 - 131).
Судом першої інстанції встановлено, що особа, до якої спірне майно перейшло за відсутності правових підстав - ОСОБА_7, є дружиною директора ТОВ "Альказар-К" - ОСОБА_13, який підписував Договір купівлі-продажу від 29.04.2015 року з відчуження спірного майна, набутого без достатніх правових підстав юридичною особою, та фактично став співвласником набутого в шлюбі спірного майна, а також встановлено, що ОСОБА_7 є матір'ю засновника ТОВ "Альказар-К" - ОСОБА_12 (том 20, а.с. 181, 152 - 155, 157). З огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку про недобросовісність набуття ОСОБА_7 у володіння спірного майна, відхиливши її доводи про те, що вона є добросовісним власником спірного майна. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_7, як дружині директора юридичної особи, яка відчужувала спірне майно було достеменно відомо про наявність спору щодо такого майна в суді у справі про банкрутство, учасником провадження в якій залучався ТОВ "Альказар-К", та про вчинення нею дій на користь своїх близьких родичів (чоловіка та сина) з отримання у володіння майна, яке перебувало у недобросовісному володінні юридичної особи, засновником та директором якої були її чоловік та син.
З огляду на встановлення відповідно до ухвали Господарського суду Харківської області від 05.03.2015 року в даній справі преюдиційних обставин набуття спірного майна ТОВ "Альказар-К" за договором купівлі-продажу майна з аукціону від 20.11.2012 року, який, незважаючи на його державну реєстрацію, не мав наслідком переходу до набувача майна права власності на таке майно за відсутності проведення розрахунку та подальшого продажу спірного майна за договором від 29.04.2015 року близькому родичу засновника та директора юридичної особи ТОВ "Альказар-К" - ОСОБА_7, яку суд першої інстанції визначив, як недобросовісного набувача такого майна, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість витребування у неї спірного майна в порядку статті 387 ЦК України, відхиливши її доводи про те, що вона є добросовісним власником з посиланням на статтю 388 ЦК України.
Колегія суддів апеляційного суду, переглядаючи справу в повному обсязі, дійшла вірних висновків про необхідність застосування до спірних правовідносин вимог статті 1212 ЦК України, поряд з приписами статей 378, 379 ЦК України, однак, дійшла помилкового висновку про те, що в процедурах банкрутства за статтею 30 Закону про банкрутство (в редакції, яка була чинною на час проведення аукціону з продажу майна боржника станом на листопад 2012 року), положення статті 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не повинні застосовуватися, оскільки за висновком апеляційного суду, вони не визначають порядок проведення аукціону. Також апеляційний суд жодним чином не спростував фактичних обставин набуття ОСОБА_7 спірного майна, діючи недобросовісно, будучи близькою родичкою засновника та директора юридичної особи, яка була недобросовісним набувачем майна з аукціону, не розрахувавшись за передане їй майно та маючи можливості виявити обачність у встановленні обставин безпідставного набуття майна попереднім власником ТОВ "Альказар-К".
Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на те, що правочин з продажу майна шляхом проведення аукціону відповідно до статті 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Відтак, норми права, які регулюють момент переходу права власності при проведенні аукціону, є складовою частиною процедури з продажу майна шляхом проведення аукціону.
Отже, вимоги статті 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" повинні застосовуватися до спірних правовідносин як такі, що визначають момент переходу права власності до набувача майна з аукціону тільки після сплати ним повної вартості за придбаний об'єкт продажу.
Відтак, суд першої інстанції, встановивши обставини непроведення розрахунку за відчужене з аукціону майно, дійшов вірного висновку про те, що право власності на майно не перейшло до набувача ТОВ "Альказар-К", який набувши право на майно без належних правових підстав відчужив його іншому недобросовісному набувачу (фізичній особі ОСОБА_7.), яка є членом родини засновника (матір'ю) та директора юридичної особи (дружиною) та в силу близьких родинних стосунків із засновником та директором юридичної особи, яка відчужувала їй майно, могла вжити обачних заходів та бути поінформованою про наявність судового спору щодо прав на таке майно між боржником у справі про банкрутство №5023/10186/11, учасником провадження в якій був залучений ТОВ "Альказар-К" ще при вирішенні спору про розірвання договору купівлі-продажу майна з аукціону від 20.11.2012 року.
Також, апеляційний суд не спростував висновків суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 є недобросовісним набувачем спірного майна, як особа, що перебуває у близьких родинних стосунках з директором та засновником ТОВ "Альказар-К", та могла вжити обачних заходів для встановлення як обставин набуття такою юридичною особою прав на спірне майно з аукціону без проведення належного розрахунку, так обставин наявності спору щодо спірного майна, до якого була залучена юридична особа, якою керував її чоловік та засновником якої був її син.
Встановлення обставин недобросовісності дій набувача майна є підставою для витребування такого майна згідно статті 387 ЦК України в особи, яка його набула без достатніх правових підстав відповідно до статті 1212 ЦК України.
Добросовісність набуття це не предмет позову, а одна з обставин справи, яка підлягає доказуванню. Про таке застосування статті 388 ЦК України зазначено в Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ Верховного Суду України та Постанові ВСУ 19.01.2011р. у справі №6-13839св10.
Отже, суд першої інстанції дійшов в цілому правильних висновків про застосування до спірних правовідносин вимог статті 387 ЦК України, необґрунтованість доводів про добросовісність набуття ОСОБА_7 спірного майна з посиланням на статтю 388 ЦК України, однак, помилково не застосував у системному взаємозв'язку положення пунктів 2, 3 частини 3 статті 1212 ЦК України та статті 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" до спірних правовідносин, що не може мати наслідком скасування судового рішення, яке в цілому є правильним.
З огляду на зазначене, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року у даній справі слід скасувати, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.10.2016 року - залишити в силі.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірне нерухоме майно з посиланням на статтю 392 ЦК України, виходячи з того, що у боржника відсутні правовстановлюючі документи на нежитлові приміщення, витребувані у ОСОБА_7 в судовому порядку, а ОСОБА_7 оспорює право власності ОСОБА_4 на спірне нерухоме майно, доводячи законність набуття нею права власності на нього.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають роз'ясненню згідно пункту 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014 року: "З урахуванням положень частини 1 статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше."
Заперечення ОСОБА_7 на касаційну скаргу з посиланням на Постанову Верховного Суду України від 20.02.2013 року у справі № 6-158цс12 є необґрунтованими, оскільки предметом спору у справі, на яку вона посилається, був момент переходу права власності фізичної особи за укладеним нею договором інвестування в житлове будівництво, який визначається іншим правовим інститутом, ніж момент переходу права власності за договором купівлі-продажу майна з аукціону в ліквідаційній процедурі за нормами Закону про банкрутство в редакції до набрання чинності змін 19.01.2013 року.
Також, є необґрунтованими доводи скаржниці про відмову у задоволенні заяви про витребування майна з посиланням на практику Верховного Суду України (Постанова від 29.04.2015 року у справі №3-62гс15, Постанова від 21.11.2012 року у справі №6-136цс12 та Постанова від 17.10.2011 у справі №3-103гс11), оскільки в зазначених випадках судами було встановлено обставини добросовісного набуття майна останніми з набувачів, на відміну від того, що у справі №5023/10186/11 встановлено недобросовісність дій ОСОБА_7, як набувача майна. Отже, скаржником наведено практику Верховного суду України, яка стосується застосування норм про захист права власності в інших, не є тотожних обставинах та щодо інших правових інститутів (інвестиційних договорів).
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
задовольнити.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року у справі №5023/10186/11 скасувати, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.10.2016 року залишити в силі.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді С.В. Куровський
Н.Г. Ткаченко