Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 910/9720/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участю представників: позивача: відповідача:Бриль П.О. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на рішення та постановуГосподарського суду Київської області від 16 вересня 2014 року Київського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2014 рокуу справі№ 910/9720/14за позовомкомунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4про стягнення 62 872, 72 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 р. позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 62 872, 72 грн, з яких 57 743,24 грн - основний борг, 384,68 грн - інфляційні втрати, 4 744,80 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.09.2014 (суддя - Бабкіна В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 (головуючий - Михальська Ю.Б., судді - Тищенко А.І., Отрюх Б.В.), позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 40 182,94 грн основного боргу, 100,92 грн інфляційних втрат, 3 370, 63 грн 3 % річних та судові витрати.

В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 2.1. Статуту комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" підприємство створене з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконавця цих послуг.

ОСОБА_4 є власником нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 загальною площею 219,10 кв.м згідно з договором купівлі-продажу № 3179-у від 12.12.2006, та, яке використовується ФОП ОСОБА_4 для провадження підприємницької (господарської) діяльності.

01.04.2012 між КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (виконавець) та ОСОБА_4 (споживач) було укладено договір № Ш-064 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, за умовами якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення, а споживач - своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Згідно з п. 3.2. договору споживач здійснює оплату послуг не пізніше 25 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Заборгованість ФОП ОСОБА_4 за договором № Ш-064 від 01.04.2012 відсутня.

У період з 26.11.2010 по 30.03.2012 відбулося фактичне споживання комунальних послуг ФОП ОСОБА_4, що підтверджується табуляграмами, наданими виробниками послуг по факту надання комунальних послуг КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" та рахунками на оплату (а.с. 53-69, т. 1).

Однак відповідач фактично спожитті комунальні послуги не оплатив, у результаті чого у нього з 26.11.2010 по 30.03.2012 виникла заборгованість у розмірі 57 743,24 грн за стягненням якої позивач, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, звернувся до суду.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ним. Відсутність договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі.

За таких обставин, зобов'язання відповідача оплатити комунальні послуги виникає на підставі закону.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить ст. 193 ГК України.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, відповідачем не було надано доказів відключення його від мережі централізованого опалення в установленому порядку або доказів звернення відповідача до виробників відповідних послуг із заявою про відключення від надання цих послуг.

Отже, оскільки відповідач фактично спожиті комунальні послуги не оплатив, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, застосувавши заявлену відповідачем позовну давність, прийшов до правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 40 182,94 грн основного боргу.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суди, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 806,99 грн та 40,25 грн інфляційних втрат, а також 563,64 грн 3 % річних і 60,67 грн інфляційни витрат, нарахованих позивачем за прострочення оплат за договором № Ш-064, за кожним виставленим рахунком окремо, з урахуванням часткових проплат за загальний період з 03.06.2012 по 03.06.2014.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на невиконання позивачем обов'язку з підготовки договору та надання його на підписання відповідачу не спростовують факту споживання відповідачем комунальних послуг та наявності у нього заборгованості з їх сплати.

Отже, доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування постановлених у справі судових рішень в оскаржуваній частині не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 16 вересня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2014 року у справі за № 910/9720/14 - без змін.

Головуючий, суддя М. ОстапенкоСуддя П. ГончарукСуддя Л. Стратієнко