Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року Справа № 910/11450/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Галатенко Є.Є.,відповідачів-Дзюба І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Страхова компанія "Провідна"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.11.2013у справі№910/11450/13 за позовом ПАТ "Страхова компанія "ВУСО"до1.ПАТ "Страхова компанія "Провідна"; 2.ТОВ "Проф-Лінк Консалтінг"про стягнення 8962,32 грн. страхового відшкодування в порядку регресувстановив:

Рішенням господарського суду м.Києва від 05.09.2013 (суддя Головіна К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 (судді: Чорногуз М.Г., Жук Г.А., Суховий В.Г.), позов задоволено частково - на підставі ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" стягнуто ПАТ "Страхова компанія "Провідна" на користь ПАТ "Страхова компанія "ВУСО" 8462,32 грн. страхового відшкодування в порядку регресу. В частині позовних вимог до відповідача-2 відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

ПАТ "Страхова компанія "Провідна" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати в частині стягнення 2886,44 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, прийняти нове рішення про відмову в цій частині позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.993,1191,1194 ЦК України, ст.ст.22,29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.27 Закону України "Про страхування", ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та ст.ст.1,34,49,105 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що спірні регресні відносини між сторонами регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а не нормами Закону України "Про страхування". Заявник також наполягає на тому, що єдиним належним доказом розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є звіт суб'єкта оціночної діяльності, а саме звіт експертного автотоварознавчого дослідження від 25.09.2012 №188, згідно якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу (0,33) становить 6075,88 грн., а за вирахуванням суми франшизи (500 грн.) розмір матеріального збитку має становити 5575,88 грн.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

11.09.2012р. на вул.Ревуцького в м.Києві сталось ДТП за участю автомобіля "Geely MK", державний реєстраційний номер АА 2074 КХ, що належить Чадій С.М., під керуванням Чадія П.М. та автомобіля "Nissan Juke", державний реєстраційний номер АА 6104 МВ, що належить ТОВ "Проф-Лінк Консалтінг", під керуванням Клименка О.С. Вказане підтверджується довідкою про ДТП (а.с.14-15) та постановою Дарницького районного суду м.Києва (а.с.16).

Автомобіль "Geely MK" застрахований позивачем згідно договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №355477-02-10-01 від 03.11.2011 (а.с.17-21).

Згідно рахунку №АПС-001068 від 12.09.2012, складеного ТОВ "Авто-Планета Україна", сума відновлювального ремонту автомобіля "Geely MK" становить 8 962,32 грн. (а.с.25).

Відповідно до звіту №188 експертного автотоварознавчого дослідження, складеного 25.09.2012р., вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу Geely MK №АА2074КХ складає 6075,88 грн. (а.с.26-28).

Згідно складеного позивачем страхового акту №4121-02 від 25.10.2012 сума страхового відшкодування, яка підлягає виплаті, становить 8962,32 грн. (а.с.38). Зазначену суму страхового відшкодування 8962,32 грн. позивач виплатив страхувальнику, що підтверджується платіжним дорученням №13258 від 25.10.2012 (а.с.40).

Постановою Дарницького районного суду м.Києва від 06.11.2012 по справі №3-8374/12 Клименко О.С. (водія автомобіля "Nissan Juke") визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с.16), тому до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Nissan Juke" за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу згідно полісу №АВ/5933829 застрахована відповідачем-1, що підтверджується копією полісу (а.с.87) та довідкою з МТСБУ (а.с.41). Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50000 грн., що не перевищує суму завданих збитків.

11.09.2012 року позивач звернувся до відповідача-1 із заявою №1290/13 на виплату 8962,32 грн. страхового відшкодування у порядку регресу (а.с.42). Проте, відповідь на вказану заяву та докази сплати вищевказаної шкоди в матеріалах справи відсутні.

Виходячи з викладеного, апеляційна інстанція дійшла висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 компенсації здійсненого страхового відшкодування.

Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що сума, яка підлягає до стягнення з відповідача-1 на користь позивача, за вирахуванням 500 грн. франшизи становить 8462,32 грн. оскільки згідно з ч.2 п.12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

В обґрунтування заперечень апелянт зазначав, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги рахунок СТО в якості доказу розміру завданих збитків, а не звіт експертного дослідження. Однак, вказані доводи скаржника апеляційна інстанція визнала безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 цього ж Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з ч.4 ст.9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту досягнуто згоди, що розмір збитку та виплата страхового відшкодування визначається на підставі рахунку СТО (п.п.2.4,12.4.1 договору страхування).

Крім того, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що визначає розмір збитку. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

У відповідності до п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 08.01.2012р., чинній на момент скоєння ДТП) виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

Відповідно до п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.

У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплаченого страхового відшкодування.

Також з врахуванням приписів ст.ст.993,1191 ЦК України слід зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Тобто визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

У зв'язку з цим, колегія не приймає до уваги недоречні доводи заявника про те, що спірні регресні відносини між сторонами регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а не нормами Закону України "Про страхування".

В основу заперечень заявника покладено твердження про те, що єдиним належним доказом розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є звіт експертного автотоварознавчого дослідження від 25.09.2012 №188, згідно якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу (0,33) становить 6075,88 грн. На думку скаржника, цей звіт є обов'язковим документом, що відповідно до ст.ст.22,29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та положень Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Мінюсті України 24.11.2003р. за №1074/8395 (далі - Методика), визначає реальну суму матеріального збитку з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля.

Однак, з урахуванням вимог п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги наявність страхового акту від 25.10.2012 №4121-02, платіжного доручення від 25.10.2012 №13258 та рахунку №АПС-001068 від 12.09.2012, виставленого ТОВ "Авто-Планета Україна", яке надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, що є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Дійсно, нормою ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Проте, здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки, по-перше, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу №355477-02-10-01 від 03.11.2011 (далі - договір страхування), а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить. Адже, з приписів вищевказаних норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за договором добровільного страхування майна), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, Законом України "Про страхування" не передбачено обов'язкового проведення суб'єктами оціночної діяльності незалежної професійної оцінки шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок ДТП, тобто необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від попереднього проведення такої оцінки, чим спростовуються посилання заявника в обґрунтування своїх заперечень на норми ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

З цього приводу місцевий господарський суд цілком обґрунтовано зазначив про те, що чинне законодавство про страхування не покладає на страховика за договором добровільного страхування майна обов'язок доводити розмір збитків виключно шляхом проведення його оцінки відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а згідно з ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Більше того, норма ч.2 ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", яка передбачає випадки обов'язкового проведення оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, не покладає обов'язку з оцінки майна на страховика за договором добровільного страхування. В свою чергу, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює не спірні правовідносини у даній справі, а правовідносини, у яких обов'язок проведення професійної оцінки встановлюється для відповідача саме у разі виконання ним зобов'язання відшкодувати шкоду потерпілій особі, взятого за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Разом з тим, з положень п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що під оціненою шкодою в ньому розуміється також і шкода, щодо якої страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування без проведення оцінки та без експертизи пошкодженого майна. В даному випадку дії страховика (позивача) щодо перерахування страхового відшкодування безпосередньо особі (авторизованому сервісному центру), яка здійснила ремонт пошкодженого транспортного засобу, переконливо свідчать про досягнення відповідної згоди між сторонами генерального договору страхування.

Водночас, пунктом 2.5 договору страхування від 03.11.2011 передбачено визначення страхового відшкодування без врахування амортизаційного зносу у перший рік страхування (а.с.17). Згідно з ч.1 ст.14 та ст.204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст.629 ЦК України). З матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено визнання недійсним п.2.5 договору страхування від 03.11.2011. З огляду на настання страхового випадку у вигляді ДТП 11.09.2012р., тобто у перший рік страхування автомобіля "Geely MK" (державний реєстраційний номер АА 2074 КХ), касаційна інстанція визнає безпідставними твердження відповідача-1 про необхідність врахування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу при розрахунку розміру страхового відшкодування.

Крім того, ані Законом України "Про страхування", ані договором страхування, що укладені між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності. Відтак, правомірним є визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі рахунку ТОВ "Авто-Планета Україна" №АПС-001068 від 12.09.2012.

Положеннями ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" також не передбачено проведення саме суб'єктами оціночної діяльності професійної оцінки шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу.

Згідно з п.п.7.38,7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №1074/8395, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Отже, коефіцієнт фізичного зносу застрахованого транспортного засобу автомобіля "Geely MK" 2011 року випуску дорівнює нулю, так як на момент вчинення ДТП строк його експлуатації не перевищував навіть одного року. Доказів наявності обставин, зазначених в п.7.39 Методики, матеріали справи не містять та заявником не доведено.

Слід зазначити, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, що виникають з подібних правовідносин страхування (постанови ВГСУ від 23.08.2011 у справі №42/92, від 15.01.2013 у справі №5011-72/9778-2012, від 30.01.2013 у справі №5011-35/11156-2012, від 13.05.2013 у справі №5011-50/17051-2012, від 14.05.2013 у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 у справі №910/3655/13).

Колегія також вважає на необхідне зазначити, що твердження відповідача про необхідність доведення шкоди виключно шляхом проведення автотоварознавчої експертизи не узгоджуються з нормами законодавства про страхування, оскільки Верховним Судом України у листі від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Крім того, наявні заперечення заявника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі та до намагань надати перевагу певному доказу (звіт експертного автотоварознавчого дослідження від 25.09.2012 №188) перед іншими оціненими судами доказами (рахунок №АПС-001068 від 12.09.2012, страховий акт від 25.10.2012 №4121-02, платіжне доручення від 25.10.2012 №13258), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 у справі №910/11450/13 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "Страхова компанія "Провідна" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун