Історія справи

Постанова ВГСУ від 03.09.2015 року у справі №5017/3700/2012
Ухвала КГС ВП від 31.01.2018 року у справі №5017/3700/2012
Ухвала КГС ВП від 20.05.2018 року у справі №5017/3700/2012
Постанова ВГСУ від 20.08.2014 року у справі №5017/3700/2012
Постанова ВГСУ від 22.11.2016 року у справі №5017/3700/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року Справа № 5017/3700/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.,

суддів: Кравчука Г.А., Коробенка Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р.у справі Господарського суду№ 5017/3700/2012 Одеської областіза позовом заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України, 2) Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районудо1) Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, 2) Фермерського господарства "Таврія-К"провизнання недійсним договору оренди землі та витребування земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Коркішко В.М., посв. № 027484 від 25.07.2014 р.; позивача-1: Павлов С.О., дов. № 220/732/д від 28.11.2013 р.; позивача-2: не з'явились; відповідача-1: Кюссе І.В., дов. № 01/01-17/16 від 09.01.2014 р.; відповідача-2: Гусаров О.Л., дов. № б/н від 19.03.2014 р.;

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 р. заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство) та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, у якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.01.2014 р. № 16вих-14 (т. 3 а.с. 36-38), просив:

- визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 28.12.2007 року - об'єкт оренди - земельна ділянка площею 450,00 га, укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (далі - Адміністрація) та Фермерським господарством "Таврія-К" (далі - Господарство);

- витребувати від Господарства та зобов'язати повернути Міністерству зі складанням акту прийому-передачі передану Адміністрацією земельну ділянку площею 450,00 га, вартістю 1 483 020,00 грн. за договором оренди № б/н від 28.12.2007 р.

Позовні вимоги заступник прокурора, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", Закону України "Про використання земель оборони" та Закону України "Про оренду землі" обґрунтовував тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р., з підстав невідповідності закону та перевищення Адміністрацією своїх повноважень щодо земель, які відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та закріплені за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування, було скасовано розпорядження Адміністрації "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005 р. та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 р. № 386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо регулювання земельних відносин з військовими формуваннями". Вказаними розпорядженнями військовій частині А1366 було припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253,17 га, яку вона використовувала для організації загальновійськового полігону та передано цю земельну ділянку до земель запасу Веселодолинської сільської ради. В подальшому, за спірним договором оренди землі від 28.12.2007 р., частину цієї земельної ділянки полігону передано в користування Господарству. Таким чином, укладаючи договір оренди землі № б/н від 28.12.2007 р. Адміністрація за відсутності відповідних повноважень розпорядилась землею яка належить до земель оборони, є державною власністю право на розпорядження якою належить державі в особі Кабінету Міністрів України, з огляду на що цей договір оренди землі має бути визнаний недійним, а земельна ділянка підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 27.03.2014 р. (суддя Степанова Л.В.) позов задоволено частково, визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 28.12.2007 р., укладений між Адміністрацією та Господарством. У задоволенні решти позовних вимог заступника прокурора відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. (колегія суддів: Мішкіна М.А, Будішевська Л.О., Жеков В.І.) рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2014 р. залишено без змін.

В частині задоволення позовних вимог вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених заступником прокурора у позовній заяві, при цьому, господарські суди виходили із факту скасування у встановленому законом порядку розпорядження Адміністрації № 398/А-2007 від 28.12.2007 р., яким Господарству затверджувався проект землеустрою та надавалась в оренду спірна земельна ділянка, та на підставі якого було укладено договір оренди землі № б/н від 28.12.2007 р.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України у Господарства із зобов'язанням повернути Міністерству за актом прийому-передачі спірної земельної ділянки рішення та постанова мотивовані тим, що виходячи з встановлених законодавством України повноважень Міністерства, а також, враховуючи встановлення обставин не закріплення спірної земельної ділянки за будь-якою військовою частиною, військовим навчальним закладом, установою чи організацією Збройних Сил України, останнє є неналежним позивачем за вказаними позовними вимогами.

Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. і рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2014 р. в частині відмови в позові скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення про його задоволення. Викладені у касаційній скарзі вимоги прокурор обґрунтовує посиланням на приписи ст. ст. 19, 129 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 216, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 4, 42, 32-34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. 34 Закону України "Про оренду землі" та ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", зазначаючи, що при прийнятті рішення та постанови в оскаржуваній частині господарські суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків та припустилися порушень норм матеріального та процесуального права.

Адміністрація скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу прокурора, у якому не погоджується із прийнятими у справі судовими рішеннями у повному обсязі з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також неповного з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу прокурора до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів в оскаржуваній частині.

За розпорядженням заступника секретаря другої судової палати від 19.08.2014 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Полянського А.Г. (головуючого), Кравчука Г.А. та Коробенка Г.П.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови в оскаржуваній частині, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- на підставі розпорядження Адміністрації № 101/А-2005 від 05.05.2005 р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження Адміністрації № 368/А-2005 від 14.12.2005 р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" було припинено право користування земельною ділянкою 23 253,17 га, наданої у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та переведено зазначену земельну ділянку до остаточного вирішення земельних суперечок до земель запасу Веселодолинської сільської ради;

- розпорядженням Адміністрації № 398/А-2007 від 28.12.2007 р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради" Господарству було затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки із земель запасу Веселодолинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та передано земельну ділянку площею 450 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років. Зобов'язано керівника Господарства укласти договір оренди землі з районною державною адміністрацією;

- на підставі зазначеного розпорядження № 398/А-2007 від 28.12.2007 р. між Адміністрацією (орендодавець) та Господарством (орендар) 28.12.2007 р. було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове (строком на 49 років) платне користування земельну ділянку загальною площею 450 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району;

- в подальшому, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. у справі № 2а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", як такі, що не відповідають вимогам закону. При цьому, Одеським апеляційним адміністративним судом встановлено, що право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р. Окрім того, судом було встановлено, що спірні земельні ділянки площею 23 253,17 га є землями оборони, а власником земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міністерства, є держава в особі Кабінету Міністрів України;

- рішенням Господарського суду Одеської області від 30.07.2013 р. у справі № 916/876/13 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. визнано недійсним розпорядження Адміністрації № 398/А-2007 від 28.12.2007 р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "м.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ ім.Калініна, ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради". У вказаній справі судами також було встановлено, що спірні земельні ділянки площею 23 253,17 га, у тому числі й надана Господарству, є землями оборони, а власником земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міністерства, є держава в особі Кабінету Міністрів України.

За встановлених обставин справи господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків про наявність підстав для визнання спірного договору оренди землі № б/н від 28.12.2007 р. недійсним, однак відмовили у задоволені позовних вимог заступника прокурора про витребування на підставі ст. 387, 388 ЦК України у Господарства із зобов'язанням повернути Міністерству за актом прийому-передачі переданої за цим договором земельної ділянки.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволені позову заступника прокурора такими, що прийняті з порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.

Позовні вимоги заступника прокурора про зобов'язання Господарства повернути Міністерству спірну земельну ділянку були обґрунтовані, зокрема положеннями ст. 387 ЦК України.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, однак на даний час не перебуває в оперативному управлінні будь-якої військової частини, військового навчального закладу, тощо, та не закріплена за такою особою. Окрім того, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. у справі № 2а-3436/08/1570 та рішенням Господарського суду Одеської області від 30.07.2013 р. у справі № 916/876/13, яке в силу положень ст. 35 ГПК України має преюдиціальне значення для даної справи встановлено, що власником наданої Господарству земельної ділянки є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

За приписами п. "в" ч. 1 ст. 80 ЗК України суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Згідно з ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу п. "а" ч. 1 ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Між тим, розглядаючи позовні вимоги прокурора про зобов'язання Господарства повернути Міністерству спірну земельну ділянку з підстав, визначених ст. 387 ЦК України, господарськими судами попередніх інстанцій не було залучено до участі у справі Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Абзацом першим та третім пункту 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зокрема роз'яснення, що ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Відповідно до статті 27 ГПК така третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора. З підстав, зазначених у третьому і четвертому реченнях частини першої згаданої статті, господарський суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й за відсутності згаданих заяви чи клопотання.

Водночас, в силу приписів статей 84, 107 ГПК України суд касаційної інстанції зазначає, що рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в його мотивувальній частині містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень в частині відмови в позові неповно встановили всі обставини справи, що необхідні для правильного вирішення спору та прийняли рішення про права та обов'язки особи, яку не було залучено до участі в справі, а тому рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2014 р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. у справі № 5017/3700/2012 в частині відмови в позові підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду Одеської області. В іншій частині постанова Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. прокурорам не оскаржувалась та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. та рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2014 р. у справі № 5017/3700/2012 в частині відмови в позові скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 р. залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.П. Коробенко