Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 року Справа № 909/636/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмок"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 р. (головуючий суддя Михалюк О.В., судді Новосад Д.Ф., Орищин Г.В.)на рішенняГосподарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2014 р. (суддя Гриняк Б.П.)у справі№ 909/636/14 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Струмок"до1. Головного управління державної санітарно-епідеміологічної служби України в Івано-Франківській області, 2. Державної установи "Івано-Франківський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України"простягнення збитків в розмірі 187.787,95 грн.,за участю представниківпозивачаДем'янчук І.Р.,відповідачівне з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2014 р. у справі № 909/636/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 р., відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмок" до Головного управління державної санітарно-епідеміологічної служби України в Івано-Франківській області та Державної установи "Івано-Франківський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України" про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 187.787,95 грн.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 11, 22, 319, 320, 509 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що позивач, будучи законним власником спірного приміщення, позбавлений права вільного володіння, користування і розпорядження ним, оскільки вказане приміщення самовільно і незаконно використовується відповідачами. Відтак, на думку скаржника, товариство зазнає збитків у вигляді упущеної вигоди. Як зазначає скаржник, факт захоплення та користування відповідачами приміщення ними не спростовано.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідачів не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.11.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Струмок" та Надвірнянською районною санітарно-епідеміологічною станцією в особі головного лікаря укладено договір оренди нерухомого майна, а саме офісних приміщень першого та другого поверхів виробничо-адміністративного приміщення за адресою: вул. Княгині Ольги, 3 у м. Надвірна, загальною площею 453,2 кв. м.

Термін дії договору закінчився 14.10.2012 р.

Після закінчення терміну дії договору Надвірнянська районна санітарно-епідеміологічна станція продовжувала використовувати вказане приміщення.

Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.07.2014 р. реєстрація Надвірнянської районної санітарно-епідеміологічної станції 26.02.2013 р. припинена.

З 2013 року по даний час приміщення зайняте та використовується структурними підрозділами Головного управління державної санітарно-епідеміологічної служби України в Івано-Франківській області, що не є правонаступниками Надвірнянської районної санітарно-епідеміологічної станції.

Приміщення є власністю ТОВ "Струмок", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

На вимоги позивача звільнити приміщення відповідачі не відповідають.

Як зазначає позивач, за період незаконного користування приміщеннями він недоотримав орендну плату в період з 14.10.2012 р. по 14.10.2014 р. в розмірі 187.787,95 грн., що вважає збитками у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров"я України від 21.09.2012 р. №176-0 "Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров"я України" та відповідного додатку до нього юридична особа публічного права Івано-Франківська обласна та районні санітарно-епідеміологічні станції перебувають в процесі повної ліквідації або вже ліквідовані.

Новостворені юридичні особи публічного права - Головне управління державної санітарно-епідеміологічної служби України в Івано-Франківській області та Державна Установа "Івано-Франківський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України", їх відокремлені підрозділи не є правонаступниками Івано-Франківської обласної та районних СЕС, що ліквідуються.

У зв'язку з відсутністю кошторисних призначень на погашення кредиторської заборгованості Івано-Франківської обласної та деяких районних СЕС, останні не виключені з Єдиного державного реєстру і не несуть відповідальності за дії і рішення Івано-Франківської обласної та районних СЕС, що ліквідуються.

Відповідно до п. 1. ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір оренди нерухомого майна позивачем з відповідачами не укладався, відтак, немає зареєстрованого бюджетного зобов'язання в органі Державної казначейської служби з відповідачами.

Державна установа "Івано-Франківський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" як користувач приміщення і основний споживач енергоносіїв на підставі договору № 55 від 19.05.2014 р. про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що перебуває у користуванні, здійснює відшкодування витрат позивача на утримання нерухомого майна, що перебуває в користуванні Центру.

Відповідно до вказаного договору фактичним користувачем приміщення є Надвірнянський міжрайонний підрозділ.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Водночас обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків; протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків; вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Проте судами не встановлено вжиття ТОВ "Струмок" таких заходів.

Звертаючись із заявою про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, кредитор повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір, однак цього позивачем зроблено не було.

Вказуючи на доведеність завдання збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаних доходів), ТОВ "Струмок" не врахувало, що відповідно до приписів ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. За таких обставин, лише наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі використання спірного приміщення з урахуванням середньомісячної ставки оренди за метр квадратний. Такі розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, іншими належними і допустимими доказами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідачі не здійснювали протиправних дій.

З урахуванням наведеного, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову, оскільки такі вимоги кредитора щодо стягнення збитків в формі упущеної вигоди є документально не підтвердженими, в т. ч. в частині визначеного позивачем розміру.

Не доводить вимог позивача також і подана ним в ході апеляційного провадження копія договору оренди з ТОВ "Тарновицький Кар'єр-Карпати" від 25.11.2013 р. Оскільки позивачем не обґрунтовувались позовні вимоги вказаним договором, який не був предметом розгляду в суді першої інстанції, апеляційному суду скаржником не надано належного обґрунтуванням неможливості подання зазначеного додаткового доказу до суду першої інстанції, такий доказ не може бути взято до уваги згідно з правилами ч.ч. 1 та 3 ст. 101 ГПК України.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Струмок" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.07.2014 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 р. у справі № 909/636/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікової