Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року Справа № 908/3946/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест", м. Запоріжжяна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 10.11.2015 рокуу справі господарського суду Запорізької областіза позовомПриватного підприємства "ДРАГ", м. ЗапоріжжядоТовариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест", м. Запоріжжяпростягнення 50 375,75 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Власова І.Ю.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "ДРАГ" (далі за текстом - ПП "ДРАГ") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" (далі за текстом - ТОВ "Газ Інвест") про стягнення основного боргу в сумі 30 000 грн., 3 % річних за період з 02.10.2013 року по 28.06.2015 року в сумі 1 565, 75 грн. та інфляційні втрати за період з листопада 2013 року по квітень 2015 року в сумі 18 810 грн. на підставі ст. ст. 22, 526, 623, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року позовні вимоги задоволено: присуджено до стягнення з ТОВ "Газ Інвест" на користь ПП "ДРАГ" 30 000 основного боргу, 1 565, 75 грн. 3 % річних, 18 810 інфляційних втрат та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу, інфляційних втрат та 3 % річних за поставлений товар є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача в сумі 30 000 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, видатковою накладною, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей та рахунком-фактурою і не заперечується відповідачем, однак товар в порушення умов контракту відповідачем оплачено не було, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у вищевказаній сумі; при цьому, заявлені до стягнення 18 810 інфляційних втрат та 1 565, 75 грн. 3 % річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому вказана обставина не дає правових підстав для звільнення відповідача від сплати вищезазначених нарахувань.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, ТОВ "Газ Інвест" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних та прийняти нове рішення про відмову у стягненні з ТОВ "Газ Інвест" 3 % річних в сумі 1 565, 75 грн. та 18 810 грн. інфляційних втрат.

ПП "ДРАГ" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Розпорядженням від 19.01.2016 року № 03-05/78 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді - Костенко Т.Ф., Сибіга О.М.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Запорізької області від 19.08.2015 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних - скасувати та прийняти нове рішення про відмову у стягненні з ТОВ "Газ Інвест" 3 % річних в сумі 1 565, 75 грн. та 18 810 грн. інфляційних втрат.

Позивача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.06.2013 року ПП "ДРАГ" (постачальник) та ТОВ "Газ Інвест" (покупець) укладено Контракт № 57 (далі за текстом - Контракт), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити засоби хімізації рослин (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості та за ціною відповідно до вантажних накладних.

Згідно з п. 2.3 Контракту його загальна вартість складає 30 000 грн., у т.ч. ПДВ 5 000 грн.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Контракту покупець зобов'язується сплатити 100 % загальної суми контракту не пізніше 01.10.2013 року. Датою поставки вважається дата позначки покупця про отримання товару в накладній.

В п. 10.1 Контракту встановлено, що даний Контракт вступає в дію з моменту його підписання та діє до виконання всіх зобов'язань обома сторонами.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання умов Контракту від 25.06.2013 року № 57 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, визначений умовами Контракту, на загальну суму 30 000 грн., у т.ч. ПДВ 5 000 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, а саме: видаткова накладна від 25.06.2013 року № 57, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від 25.06.2013 року № 45 та рахунок-фактура від 25.06.2013 року № 57.

Однак, відповідач в порушення умов Контракту № 57 свої договірні зобов'язання належним чином не виконав, оплату за отриманий товар в строк визначений у Контракті не здійснив.

В обґрунтування підстав невиконання умов Контракту в частині оплати за отриманий товар, відповідач надав судам копії висновків Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини від 25.09.2013 року № 2221/05-4, від 29.10.2013 року № 2607/05-4 та від 26.09.2014 року № 3364/05-4, зі змісту яких вбачається, що несприятливі погодні умови, які спричинили значні пошкодження посівів сільськогосподарських культур на площах ТОВ "Газ Інвест" станом на 10.07.2013 року визнано Торгово-промисловою палатою України форс-мажорними обставинами.

Відповідно до п. 9.1 Контракту жодна зі сторін не несе відповідальності за обставини у зв'язку з даним Контрактом при виникненні для однієї із сторін обставин форс-мажору, на весь період дії таких обставин.

За умовами п. 9.3 Контракту сторона, для якої виникли обставини форс-мажору, повідомляє в письмовій формі за факсом партнера в десятиденний строк з моменту настання таких обставин. Факт настання форс-мажору повинен підтверджуватися довідкою Торгово-промислової палати України.

ТОВ "Газ Інвест" надано до справи повідомлення про форс-мажорні обставини від 01.10.2013 року за вих. № 213, від 17.10.2013 року за вих. № 220 та від 06.10.2014 року за вих. № 122/1, в яких ТОВ "Газ Інвест" повідомляло ПП "ДРАГ" про те, що внаслідок несприятливих агрометеорологічних умов в період з 25 квітня по 30 червня 2013 року (згідно з листами від 01.10.2013 року за вих. № 213, від 17.10.2013 року за вих. № 220) та з липня - серпень 2014 року (лист від 06.10.2014 року за вих. № 122/1) покупець зазнав збитків, які призвели до неможливості вчасного проведення платежів, та просило перенести розрахунки за контрактами, у т.ч. за Контрактом від 25.06.2013 року № 57 на поставку засобів хімізації рослин на кінець жовтня 2014 року (у листах від 01.10.2013 року вих. № 213 та від 17.10.2013 року вих. № 220), а у листі від 06.10.2014 року вих. № 122/1 на кінець жовтня 2015 року. На підтвердження обставин, викладених у повідомленні, відповідачем додані відповідні висновки Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини.

У відповідь на повідомлення ТОВ "Газ Інвест" від 17.10.2013 року за вих. № 220, ПП "ДРАГ" надіслав відповідачу лист від 28.10.2013 року, в якому просив ТОВ "Газ Інвест" у семиденний термін з дати отримання даного листа у повному обсязі виконати зобов'язання за укладеними контрактами.

Однак, оскільки ТОВ "Газ Інвест" отриманий товар оплачено не було, ПП "ДРАГ" звернулось до суду з відповідними позовними вимогами.

ТОВ "Газ Інвест" під час розгляду справи судом першої інстанції визнало заявлені позовні вимоги в частині основного боргу.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення боргу, інфляційних втрат та відсотків річних за невиконання умов контракту по поставці товару в частині оплати отриманого товару, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змісту укладеного між сторонами контракту вбачається, що за своєю правовою природою вказаний контракт є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

В ч. 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В порушення умов Контракту № 57 від 25.06.2013 року відповідач свої договірні зобов'язання належним чином не виконав і оплату за отриманий товар в строк визначений у Контракті не здійснив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 30 000 грн.

Поряд з цим, в процесі розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій з'ясовано, що відповідачем взагалі не оспорюється сам факт здійснення позивачем поставки, заперечення щодо суми заборгованості за отриманий товар відсутні і вимоги в частині основного боргу відповідачем визнано.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не заявлено до стягнення з відповідача штрафних санкцій, які є заходами відповідальності за порушення зобов'язання, а пред'явлено вимоги про стягнення з ТОВ "Газ Інвест" 3 % річних та інфляційних втрат, які за своїм змістом не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, відповідно до п. 4.1 якої сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновку, що виходячи з правових приписів та умов Контракту, вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 000 основного боргу, 1 565, 75 грн. 3 % річних та 18 810 інфляційних втрат за поставлений товар є законними та обґрунтованими, оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача в сумі 30 000 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, видатковою накладною, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей та рахунком-фактурою і не заперечується відповідачем, однак товар в порушення умов контракту відповідачем оплачено не було у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у вищевказаній сумі; при цьому, заявлені до стягнення 18 810 інфляційних втрат та 1 565, 75 грн. 3 % річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому вказана обставина не дає правових підстав для звільнення відповідача від сплати вищезазначених нарахувань.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було прийнято до уваги, що основним видом діяльності відповідача є вирощування та реалізація сільськогосподарських культур, та як наслідок прибуток від реалізації вказаної продукції є основним джерелом доходу, при цьому, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність інших майнових активів, ніж зібраний врожай за період 2013 - 2014 роки, які могли бути направлені на своєчасне виконання своїх договірних зобов'язань та погашення власної кредиторської заборгованості.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ТОВ "Газ Інвест", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують сам факт поставки позивачем товару відповідачу, відсутності його своєчасної оплати, наявності заборгованості відповідача перед позивачем у вказаній сумі і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року у справі № 908/3946/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяВ.С. Божок СуддіТ.Ф. Костенко О.М. Сибіга