Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2014 року Справа № 5/101

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В.суддів:Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:Микитюк Т.І. - за дов. від 30.12.2013р. № 21/1-2380/ск розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17.07.2013р.у справі№ 5/101 господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Прикарпатського управління бурових робітдоУправління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській областіпростягнення 17 135,00 грн. збитків.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" в особі Прикарпатського управління бурових робіт звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Відділу Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про стягнення 17 135,00 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2006р. (суддя Цюх Г.З.) позов задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 8 567,50 грн. збитків.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано приписами статей 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, статей 174, 225 Господарського кодексу України, з огляду на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору від 25.01.2002р. відбулося викрадення майна позивача, у зв'язку з чим останньому було заподіяно збитки у розмірі 8 567,50 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.06.2013р. (головуючий суддя Желік М.Б., судді Костів Т.С., Малех І.Б.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.11.2006р. скасовано, прийнято у справі нове рішення про відмову в позові.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем розміру заподіяних збитків і протиправної поведінки відповідача у заподіянні таких збитків.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неповне з'ясування апеляційним судом обставин справи, невідповідність його висновків обставинам справи та порушення ним норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів 33 - 35, 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 614 Цивільного кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що наявними у справі доказами підтверджується незабезпечення відповідачем належної охорони майна, що призвело до його викрадення, чим позивачеві було завдані збитки в розмірі 17 135,00 грн.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.01.2002р. між Відділом Державної служби охорони при УМВС МВС України в Івано-Франківській області (охорона), правонаступником якого є Управління Державної служби охорони при УМВС України в Івано-Франківській області, та Івано-Франківським управлінням бурових робіт ВАТ "Укрнафта" (замовник), правонаступником якого є Прикарпатське управління бурових робіт ПАТ "Укрнафта", укладено договір № 13/01-13/05Р на охорону об'єкта державною службою охорони при МВС України (далі - договір), у відповідності до умов якого замовник передає, а охорона приймає під охорону об'єкт та/або його відокремлені приміщення (будівлі), перераховані у дислокації (додаток № 1).

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4.1. розділу ІV договору охорона зобов'язана забезпечити у межах наданих повноважень охорону об'єкта із зберігання на ньому матеріально-товарних цінностей і грошових коштів замовника в межах ліміту їх зберігання, визначеного у встановленому законодавством порядку, від розкрадання, пошкодження чи знищення, шляхом, зокрема: контролю за цілісністю об'єкта та схоронністю майна, що на ньому зберігається; здійснювати на об'єкті запровадженого замовником пропускного режиму, у тому числі не допускати проникнення сторонніх осіб на об'єкт, а також несанкціоновані замовником перебування його працівників на об'єкті у невизначений замовником час; контролю за ввезенням та вивезенням (внесення та винесення) товарно-матеріальних цінностей на територію та з території об'єкта о матеріальним перепустках за формою, встановленою замовником; припинення шляхом здійснення заходів оперативного реагування на безпосередні правопорушення проти майна замовника на об'єкті, порушення режиму роботи об'єкта та/або спеціальної зони його охорони.

11-14.11.2003р. Контрольно-ревізійним управлінням в Івано-Франківській області проведено ревізію наявності та збереження товарно-матеріальних цінностей на складі № 4 Прикарпатського управління бурових робіт ВАТ "Укрнафта" за період з 01.10.2003р. по 11.11.2003р., за наслідками якої було складено акт ревізії від 14.11.2003р. У результаті вказаної ревізії було виявлено недостачу на складі № 4 у смт Богородчани товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 17 135,00 грн., а саме: насоса бурового НБ-32 (інвентарний номер 0413899) вартістю 17 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 2 833,33 грн.) і манометра вартістю 135,00 грн. (у т.ч. ПДВ 22,50 грн.).

Постановою слідчого Богородчанського РВВС від 22.12.2003р. кримінальну справу № 222782, порушену 25.11.2003р. відносно комірника складу № 4 Прикарпатського УБР ВАТ "Укрнафта" ОСОБА_5, було перекваліфіковано з частини 5 статті 191 Кримінального кодексу України на частину 3 статті 185 Кримінального кодексу України. Постановою в.о. слідчого СВ Богородчанського РВ УМВС від 22.03.2008 року досудове слідство в кримінальній справі № 222782 зупинено на підставі пункту 3 статті 206 Кримінально-процесуального кодексу України.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення 17 135,00 грн. збитків, заподіяних внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором від 25.01.2002р. № 13/01-13/05Р на охорону об'єкта державною службою охорони при МВС України.

Відповідно до статті 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність майна, яке охороняється. Володілець такого майна зобов'язаний виконувати передбачені договором правила майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

В силу приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма кореспондуються з положеннями частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За приписами статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (частина 1 статті 951 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У свою чергу згідно положень статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

У відповідності до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Розділом VІ договору від 25.01.2002р. № 13/01-13/05Р передбачено, що: охорона несе майнову відповідальність за збитки, спричинені майну замовника, що зберігалось на об'єкті, сторонніми особами внаслідок неналежного виконання охороною своїх зобов'язань за договором; факти неналежного виконання охороною своїх зобов'язань та розмір збитків, що підлягає відшкодуванню, встановлюються у визначеному чинним законодавством порядку (пункт 1); охороною в установленому порядку відшкодовуються збитки, заподіяні розкраданням товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів під час знаходження об'єкта під охороною, здійснене шляхом крадіжки, грабежу, розбійного нападу в результаті незабезпечення належної охорони (підпункт 2.1. пункту 2); факти крадіжки, грабежу, розбою, а також знищення або пошкодження майна замовника сторонніми особами, які проникли на об'єкт, що охороняється, або внаслідок пожежі, або за інших обставин, що допущені з вини охорони, встановлюються органами дізнання, слідства або судом (пункт 4); відшкодування замовнику збитків, допущених з вини охорони, здійснюється за поданням замовником охороні постанови органу дізнання, слідства або вироку суду, який встановив факт крадіжки, грабежу, розбою, а також знищення або пошкодження майна сторонніми особами, котрі проникли на об'єкт, або внаслідок пожежі, чи за інших обставин, що допущені з вини охорони; розмір збитків має бути підтверджений відповідними документами розрахунками вартості викрадених, знищених чи пошкоджених товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, складеними за участю охорони та звіреними з бухгалтерськими даними (пункт 6).

Згідно з пунктом 1 розділу VІІ договору охорона звільняється від відповідальності за заподіяні збитки при відсутності її вини в їх спричинені.

За приписами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Як встановлено апеляційним судом, на час розгляду даної справи досудове слідство у кримінальній справі № 222782, порушеній по факту крадіжки майна зі складу позивача, не закінчено, відповідного судового рішення у вказаній кримінальній справі з питань, чи мали місце певні дії, ким вони вчинені та за яких обставин, не прийнято, що свідчить про недоведення позивачем протиправності поведінки відповідача у викраденні його майна та у заподіянні у зв'язку з цим збитків.

Окрім цього слід зауважити, що факт знаходження бурового насоса на складі позивача, як і факт його нестачі, підтверджується лише актом ревізії Контрольно-ревізійного управління в Івано-Франківській області від 14.11.2003р.

Враховуючи викладене і зважаючи на встановлені апеляційною інстанцією обставини, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення місцевого суду з прийняттям у справі нового рішення про відмову в позові є законним.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2013р. у справі № 5/101 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.В. Попікова

В.І. Саранюк