Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2015 року Справа № 910/22639/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуСпільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністюна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.09.2015у справі№ 910/22639/14 Господарського суду міста Києваза позовомСпільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністюдоТовариства з обмеженою відповідальністю "АК "Інжинірінг"простягнення 438 469,18 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Павлік О.М. (дов. від 15.09.2015),

відповідача: Гуриненко О.М. (дов. від 18.03.2015), Шумейко О.О. (дов. від 03.06.2015)

ВСТАНОВИВ:

Спільне Українсько-Французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг", в якому просило стягнути з відповідача 400 000 грн. - основного боргу, 4 884,93 грн. - 3% річних, 9 750 грн. - інфляційних втрат та 23 834,25 грн. пені. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг баштовими кранами №7/07 від 21.02.2014 в частині повної та своєчасної оплати абонентської плати у період з березня 2014 року по жовтень 2014 року за користування баштовим краном Liebherr 132 ЕС-Н8, який встановлений на об'єкті відповідача. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 625, 903 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2014, ухваленим суддею Шкурдовою Л.М., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 (колегія суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий, Лобань О.І., Федорчук Р.В.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 400 000 грн. - основного боргу, 22 345,20 грн. - пені, 4 806,85 грн. - 3 % річних та 8 100 грн. - інфляційних втрат.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г. Швеця В.О., постановою від 14.05.2015 перевірені рішення та постанову у справі скасував, а матеріали справи скерував для нового розгляду до суду першої інстанції.

Після нового розгляду справи, Господарський суд місті Києва, рішенням від 05.08.2015, ухваленим суддею Балац С.В., у позові відмовив. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з того, що спірний баштовий кран не було введено в експлуатацію у встановленому законом порядку. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що наявність на об'єкті будівництва змонтованого, але не введеного в експлуатацію крану не може бути підставою для початку відліку виконання зобов'язань відповідача за договором в частині оплати наданих послуг чи простій баштового крану. При цьому, суд керувався приписами статей 509, 530, 625, 901 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Коротун О.М. - головуючого, Гаврилюка О.М., Суліма В.В., постановою від 15.09.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Спільне Українсько-Французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судами того, що відповідачем було прийнято встановлений на об'єкті будівництва баштовий кран без зауважень щодо обсягу та якості послуг. Скаржник вказує на те, що визнавши простой крана, відповідач в подальшому не вимагав від позивача дозвільних документів та вчинення інших дій за договором. З огляду на що, скаржник зазначає про неналежну оцінку судами умов договору про надання послуг баштовими кранами. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 627, 629 Цивільного кодексу України, статей 67, 173, 184, 193 Господарського кодексу України, статей 42, 22, 82 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що що 21.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АК Інжиніринг" (замовник) та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (виконавець) укладено договір надання послуг баштовими кранами №7/07, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги баштовими кранами Liebherr 132 ЕС-Н8 під час виконання замовником будівельно-монтажних та вантажно-розвантажувальних робіт на будівельному об'єкті виконання робіт замовником: "Комплекс по наданню послуг населенню (спортивний комплекс) з багатоповерховим паркінгом за адресою: вул. Академіка Заболотного, 37, у Голосіївському районі м. Києва" (об'єкт), а замовник в порядку та на умовах визначених цим договором, зобов'язується прийняти надані виконавцем послуги та сплатити їх вартість (пункт 1.1. договору). Згідно з пунктом 1.2. договору, перелік баштових кранів, якими виконавець надає послуги баштовими кранами Liebherr 132 ЕС-Н8 за цим договором, кількість, ціна послуг, що є предметом цього договору визначені сторонами у протоколі узгодження вартості послуг (додаток №1 до договору). Відповідно до пункту 3.1. договору ціна договору орієнтовно становить: 1 941 309,60 грн. з ПДВ. Пунктом 3.3.2. договору сторони погодили, що у випадку вимушеного простою баштових кранів замовник оплачує виконавцю години простою з розрахунку ціни послуг, погоджених сторонами протоколом узгодження вартості послуг (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору. Згідно з протоколом узгодження вартості послуг монтажу-демонтажу баштових кранів Liebherr 132 ЕС-Н8 від, що є додатком №1 до договору, розмір мінімальної абонентської плати роботи баштового крану за календарний місяць складає 50 000 грн. Разом з цим, у відповідності до пункту 2.1.6. договору, позивач зобов'язаний до початку надання послуг за договором надати відповідачу копію дозволу на експлуатацію баштових кранів, виданого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці (Держгірпромнагляд) у відповідності до НПАОП 0.00-1.01-07 "Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів". Пунктом 2.1.7 договору встановлено, що позивач зобов'язаний до початку надання послуг за договором забезпечити виконання пунктів 7.1.3, 7.2.3 НПАОП 0.00-1.01-07 "Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів", а саме реєстрацію баштових кранів в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці (Держгірпромнагляд) та пуску у роботу. Судами також установлено, що зазначений баштовий кран Liebherr 132 ЕС-Н8 був встановлений та змонтований на будівельному об'єкті відповідача, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт від 28.02.2014 №11. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг" 400 000 грн. - боргу за простій баштового крана, 4 884,93 грн. - 3% річних, 9 750 грн. - інфляційних втрат та 23 834,25 грн. пені. За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Судами установлено, що за своєю правовою природою спірний договір є договором про надання послуг. За приписами статей 901, 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.06.2007 №132 (далі - Правила), ці правила встановлюють вимоги до будови, виготовлення, установлення, монтажу, демонтажу, налагодження, експлуатації, ремонту, реконструкції та модернізації вантажопідіймальних кранів і машин, їх складових частин, а також вантажозахоплювальних органів, пристроїв, тари та колисок (пункт 1.1. Правил). Згідно з приписами пункту 7.1.1. Правил, вантажопідіймальні крани всіх типів, за винятком зазначених у пункті 7.1.2 цих Правил, крани-екскаватори, призначені для роботи з гаком або електромагнітом, і однорейкові візки до введення в експлуатацію підлягають реєстрації в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці. Відповідно до пункту 7.1.3. Правил, для реєстрації суб'єкт господарювання, у якого у власності або в користуванні (оренда, лізинг тощо) є вантажопідіймальний кран або машина та який має намір їх експлуатувати, подає письмову заяву та паспорт вантажопідіймального крана або машини. У заяві зазначається наявність у суб'єкта господарювання дозволу на експлуатацію цих вантажопідіймальних кранів або машин, одержаного відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.05-03, а також наявність відповідальних працівників, зазначених у пункті 7.4.1 цих Правил, і навченого персоналу для обслуговування та ремонту вантажопідіймальних кранів або машин. Якщо у суб'єкта господарювання відсутні необхідні фахівці, то в заяві зазначається наявність договору зі спеціалізованою організацією на виконання відповідних робіт, зазначених у пункті 7.4.1 цих Правил. Водночас згідно з приписами пункту 7.2.1. Правил, перед пуском у роботу вантажопідіймальних кранів і машин суб'єкт господарювання повинен одержати відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.05-03 дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці на експлуатацію цих вантажопідіймальних кранів і машин. Пуск у роботу вантажопідіймальних кранів і машин здійснюється на підставі рішення про можливість їх експлуатації, зокрема, після монтажу, пов'язаного із установленням вантажопідіймального крана чи машини на нове місце (пункт 7.2.2. Правил). Згідно з пунктом 7.2.3. Правил, рішення про можливість експлуатації вантажопідіймальних кранів і машин, що підлягають реєстрації в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці, приймається посадовою особою цього органу, крім випадків, зазначених у пунктах 7.2.9. і 7.2.10. цих Правил. У випадках, зазначених у підпунктах "1" - "3" пункту 7.2.2. цих Правил, рішення про можливість експлуатації вантажопідіймальних кранів і машин приймається на підставі результатів попередньо проведеного повного технічного огляду, крім випадку, зазначеного у пункті 7.2.4. цих Правил. Додатково посадовою особою перевіряється виконання вимог, викладених у пункті 7.4.1. цих Правил. При цьому, згідно з пунктом 7.2.14. Правил, рішення про можливість експлуатації вантажопідіймальних кранів і машин засвідчується відповідним записом у паспорті вантажопідіймального крана чи машини особою (працівником), яка прийняла це рішення. Здійснюючи судовий розгляд, судами попередніх інстанцій установлено, що зазначений баштовий кран Liebherr 132 ЕС-Н8 був встановлений та змонтований на будівельному об'єкті відповідача, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт № 11 від 28.02.2014. Як убачається з умов договору, обов'язок із виконання дій щодо безпосереднього пуску баштового крана у роботу відповідно до вимог названих Правил покладено на позивача. Водночас, судами не установлено, а у матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем жодних з вищенаведених обов'язкових дій, зокрема, з реєстрації, введення в експлуатацію баштового крану (змонтованого на об'єкті будівництва відповідача), пуску його у роботу, проведення повного технічного огляду тощо. Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що відповідальність замовника, яка передбачена пунктом 3.3.2. договору, а також виникнення поняття "вимушений простій баштового крану" можуть мати місце лише у тому випадку, коли баштовий кран має технічні можливості повноцінно функціонувати та відповідає усім вимогам, встановленим чинним законодавством у сфері будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів. За таких установлених обставин, висновок судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача спірної суми боргу за простій змонтованого, але не введеного в експлуатацію крану визнається правомірним. Водночас, погоджується колегія і з висновком судів про відмову у задоволенні решти вимог, оскільки останні є похідними від вимоги про стягнення основного боргу. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 у справі № 910/22639/14 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець