Історія справи

Постанова ВГСУ від 19.03.2014 року у справі №904/816/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 904/816/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідача),

Гольцової Л.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства

"Дніпровський металургійний комбінат

ім. Ф.Е. Дзержинського"

на постанову Дніпропетровського апеляційного

господарського суду від 09.12.2013 року

у справі № 904/816/13-г

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою

відповідальністю

"ДТЕК Ровенькиантрацит"

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат

ім. Ф.Е. Дзержинського"

про стягнення 660 773,27 грн.

за участю представників:

позивача - Потьомки Т.В.

відповідача - не з"явились

В С Т А Н О В И В:

В січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" про стягнення заборгованості у розмірі 562926,93 грн. за договором поставки № 38-4гп/28-0284-02 від 12.03.2009 року, інфляційних витрат в сумі 57 361,87 грн. та 3 % річних у розмірі 40 484,47 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2013 року (суддя Єременко А.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 року (судді: Прудніков В.В., Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.) рішення місцевого господарського суду скасовано; стягнуто з ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" на користь ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" заборгованість за поставлений товар у розмірі 63 172,53 грн., заборгованість зі сплати провізної плати по доставці вугілля в сумі 499 754,40 грн., інфляційні витрати у розмірі 57 361,87 грн., 3 % річних в сумі 40 484,47 грн. та 19 766,11 грн. судового збору.

В касаційній скарзі ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" просить скасувати постанову апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 31.01.2008 року між Державним підприємством "Ровенькиантрацит" (постачальником) та ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського", правонаступником якого є ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" (покупцем) укладено договір поставки № 38-4гп/28-0284-02 від 31.01.2008 року, згідно якого постачальник зобов"язався поставити покупцю вугілля марки А (антрацит), а останній - прийняти й оплатити його вартість.

Згідно пп. 3.2, 3.3, 3.5. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей до протоколу розбіжностей від 06.03.2008 року) передбачено, що розрахунок проводиться шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100 % передплати відповідно рахунку постачальника на передплату. Після здійснення передплати ціна на товар не змінюється. Суми передплати, зазначені в рахунках, є оперативними. Кінцевий розрахунок провадиться по факту постачання протягом 10 днів після поставки. Суми провізної плати в зв'язку з доставлянням товару до станції призначення сплачує покупець окремим цільовим платежем на умовах 100 % передплати.

На виконання умов договору ДП "Ровенькиантрацит" поставило ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського" товар на суму 192304,81 грн. по накладним №№ 51934838 від 13.12.2009р., 51934832 від 12.12.2009 року. Загальна вартість провізної плати склала 948 832,80 грн.

Внаслідок часткового здійснення відповідачем розрахунків за товар та провізну плату, позивач 12.07.2010 року звернувся до відповідача (докази у справі а.с. 3 т. 2) з вимогою погасити заборгованість, що складається з: 63 172, 53 грн. за поставлений товар та 499 754,40 грн. провізної плати, а всього 562 926,93 грн.

У відповіді від 30.07.2010 року відповідач запропонував позивачу провести звірку розрахунків.

01.04.2011 року позивач повторно направив відповідачу вимогу про погашення цієї ж суми заборгованості.

Листом № 035/9-2708 від 14.04.2011 року відповідач повністю визнав заборгованість та зобов"язався її погасити.

Наступна вимога позивача про погашення боргу від 26.04.2012 року, отримана відповідачем 03.05.2012 року, залишена без відповіді і задоволення.

01.12.2011 року між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (концесієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Ровенькиантрацит" (концесіонер) укладено концесійний договір, відповідно до якого концесієдавець надає концесіонеру на платній та строковій основі право на управління (експлуатацію) цілісним майновим комплексом Державного підприємства "Ровенькиантрацит", місцезнаходженням якого за адресою: 94701, Луганська обл., м. Ровеньки, вул. Комуністична, 6, та на добудову об'єктів незавершеного будівництва у складі цілісного майнового комплексу підприємства, визначених у додатку № 1 до цього договору, на умовах взяття концесіонером на себе зобов'язання щодо використання цілісного майнового комплексу підприємства й об'єктів незавершеного будівництва, визначених у додатку № 1 до договору, після їх добудови, у складі цілісного майнового комплексу підприємства, для комплексного забезпечення задоволення громадських потреб.

Згідно п. 33.7. договору концесіонер набуває прав на майно, майнові та немайнові права й обов'язки, визначені у передавальних актах, передбачених у підпункті 33.1. цього договору, з дати підписання концесієдавцем та концесіонером зведеного акта приймання-передачі майна, передбаченого п.33.4. договору. Концесіонер є правонаступником підприємства за майновими та немайновими правами й обов'язками, які сформувалися у підприємства станом на дату укладення договору та передані концесіонеру за зведеним актом приймання-передачі майна, передбаченим пунктом 33.4. договору, з моменту його укладення сторонами.

02.12.2011 року підписано зведений акт приймання-передачі, згідно п. 1.3. якого концесієдавець передав, а концесіонер прийняв дебіторську заборгованість у розмірі 233 466 661 грн. та кредиторську заборгованість у розмірі 2 087 913 806 грн., які сформувались у підприємства станом на дату укладення концесійного договору за результатами правовідносин з третіми особами та склад яких визначено у передавальному акті № 3/РА дебіторської та кредиторської заборгованості, що сформувались у ДП "Ровенькиантрацит" станом на 01.12.2011 та передаються концесіонеру відповідно до концесійного договору від 01.12.2011 року.

За передавальним актом № 3/РА від 01.12.2011 року підприємство передало концесіонеру дебіторську та кредиторську заборгованість Державного підприємства "Ровенькиантрацит" станом на 01.11.2011 року, зокрема, дебіторську заборгованість у сумі 562 926,93 грн. за договором № 38-4гп/28-0284-02 від 31.01.2008 р., дебітором якого є - "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського".

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, ТОВ "ДТЕК Ровенькиантрацит" вказав на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №38-4гп/28-0284-02 від 31.01.2008 р. щодо сплати 63 172,53 грн. за поставлений товар та 499 754,40 грн. провізної плати, а всього 562 926,93 грн. При цьому, за порушення строків виконання грошового зобов"язання відповідачу також нараховано інфляційні витрати та 3 % річних.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, встановив факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у заявленому останнім розмірі та вказав на сплив строку позовної давності, оскільки позов подано 18.01.2013 р, а право пред"явити вимогу про оплату вартості товару та провізної, в силу пп. 3.2, 3.3, 3.5. договору № 38-4гп/28-0284-02 від 31.01.2008 р., настало в грудні 2009 року (поставки здійснені 12.-13.12.2009 року)

Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку апеляційна інстанція скасувала рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, зазначивши на помилковість висновку суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності та необхідність обчислення цього строку з моменту пред"явлення вимоги до відповідача, передбаченої статтею 530 ЦК України, оскільки умовами договору не визначені строки перерахування провізної плати, а лише зазначений обов"язок покупця внести 100 % передплату, яка здійснена не була.

При цьому, апеляційний господарський суд вказав на переривання перебігу строку позовної давності шляхом визнання відповідачем боргу у відповіді на претензію від 14.04.2011 року, із якої, в силу статті 264 ЦК України, перебіг строку позовної давності почався заново - 15.04.2011р. та закінчиться 15.04.2014 року.

Згідно частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 та частиною 1 статті 692 цього ж Кодексу встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, в пунктах 3.2, 3.3, 3.5. договору сторони домовились про те, що розрахунок проводиться шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100 % передплати відповідно до рахунку постачальника на передплату. Кінцевий розрахунок провадиться по факту постачання протягом 10 днів після поставки. Суми провізної плати в зв'язку з доставлянням товару до станції призначення сплачує покупець окремим цільовим платежем на умовах 100 % передплати.

Відтак, загальні положення частини 2 статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Таким чином, апеляційна інстанція, прийнявши правильне рішення у даній справі, не врахувала, що наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар в грудні 2009 року, оскільки кінцевий строк оплати вартості товару передбачений протягом 10 днів після поставки, а провізна плата - на умовах 100 % передплати, рахунки для оплати якої виставлені позивачем та знаходяться у справі.

Загальна позовна давність встановлена статтею 257 ЦК України у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що право пред'явити вимогу про оплату переданого товару у позивача виникло у грудні 2009 році.

Проте, в цивільному законодавстві існують правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України), які застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

В пункті 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів" передбачено, що "у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, визнання пред'явленої претензії; письмове прохання відстрочити сплату боргу; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності".

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов вірних висновків про переривання строку позовної давності шляхом визнання відповідачем боргу у відповіді на претензію від 14.04.2011 року, та звернення позивача до суду з вимогою про захист свого цивільного права в межах строку позовної давності.

Приписами статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором у заявленому розмірі та інфляційних витрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов"язання.

Разом з тим, посилання апеляційного господарського суду на норму частини 2 статті 530 ЦК України є помилковим, проте зазначена помилка не вплинула на правильність суті рішення.

Доводи скаржника щодо безпідставності позовних вимог з урахуванням пропуску строку позовної давності спростовані вищевикладеним.

Крім того, посилання касаційної скарги на відсутність повноважень у заступника генерального директора з комерційної діяльності ОСОБА_5 на підписання відповіді на вимогу про сплату боргу за спірним договором не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки апеляційним судом вказані доводи перевірені, надано їм оцінку та відхилено з наведенням правового обґрунтування.

За таких обставин, прийнята постанова апеляційної інстанції відповідає матеріалам справи та вимогам закону, а тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 року у справі № 904/816/13-г залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик Л.А. Гольцова