Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 902/1268/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу військової частини А 0215 на рішення господарського суду Вінницької області від 29 жовтня 2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2013 року у справі № 902/1268/13 за позовом державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до військової частини А 0215 про стягнення суми, -

Встановив:

У вересні 2013 року державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до військової частини А-0215 про стягнення 2852416,5 грн. заборгованості, з яких 2530302,32 грн. - основний борг, 48871,90 грн. - 3 % річних, 91065,58 грн. - пеня, 177121,16 грн. - штраф, 5055,54 грн. - інфляційні втрати.

В подальшому, позивач просив припинити провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості в зв'язку з відсутністю предмету спору в даній частині, а вимоги щодо стягнення 3 % річних, пені, штрафу та інфляційних - підтримав.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 29 жовтня 2013 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 48871,90 грн. 3 % річних та судовий збір. В частині вимог стосовно стягнення суми основного боргу в розмірі 2530302,32 грн. провадження у справі припинено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В частині стягнення 91065,58 грн. пені, 177121,16 грн. штрафу, 5055,54 грн. інфляційних втрат в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. У надісланому до суду клопотанні вимоги, викладені у касаційній скарзі, підтримав та просив суд задовольнити касаційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 14 вересня 2012 року сторонами укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 214/12/USE-17.3-306-Д, за яким постачальник зобов'язується у 2012 році поставити замовникові товар, зазначений у п. 1.2 договору та у специфікації товару (додаток № 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити цей товар.

Додатками № 1-5 до договору сторони погодили найменування товару (піропатрони ПК-21М-2); ціну товару; зразок акта виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків, акта прийому поставленого товару; зразок витягу з формуляру.

Додатковою угодою № 1 до договору сторони виклали п. 5.1 договору в наступній редакції: "Постачальник здійснює поставку товару (п. 5.4 договору) до 14 грудня 2012 року, після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару".

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання позивач виконав належним чином, передавши в/ч А-1912 товар - піропатрони капсульні ПК-21М-2, що підтверджується актом прийому № 75/75 від 13 грудня 2012 року, на суму 2530302,32 грн.

На підставі зазначеного акта між представниками сторін складено акти прийому поставленого товару відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 214/12/USE-17.3-306-Д від 14 вересня 2012 року на суму 2530302,32 грн.

Крім того, судом встановлено, що сторонами підписано видаткову накладну на відпуск товару за договором на суму 2530302,32 грн., а в подальшому позивачем оформлено рахунок-фактуру № 532, в якому зазначено постачальника та замовника товару; договір про закупівлю товарів за державні кошти № 214/12/USE-17.3-306-Д від 14 вересня 2012 року; найменування та суму товару.

В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати поставленого товару, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами та претензією щодо сплати наявної заборгованості і відповідач, у відповідь, гарантував її погашення після надходження коштів на відповідні цілі.

Однак, відповідачем погашення заборгованості здійснено не було, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду з даним позовом.

Розглядаючи вказані вимоги по суті, господарський суд першої інстанції встановивши, що основний борг в сумі 2530302,32 грн. відповідачем було погашено після порушення провадження у даній справі, припинив провадження у справі на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Разом з тим, встановивши, що предметом розгляду даного спору є порушення грошового зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 214/12/USE-17.3-306-Д від 14 вересня 2012 року, керуючись нормами ст.ст. 217, 218, 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 610 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені та 7 % штрафу, на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, за порушення грошового зобов'язання, є необґрунтованим і безпідставним, а тому, вимоги щодо стягнення 91065,58 грн. пені та 177121,16 грн. штрафу слід залишити без задоволення.

Вимоги стосовно стягнення інфляційних не задоволено, виходячи з того, що, в разі, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Таким чином, не врахування позивачем при розрахунку інфляційних втрат періодів, в яких була дефляція, тягне в свою чергу за собою завищення інфляційних втрат, а відтак і порушення прав відповідача, так як індекс інфляції за свою суттю є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

Наданий до позову розрахунок інфляційних втрат свідчить про те, що позивач проводить розрахунок інфляційних за зобов'язанням грудня 2012 року за період з січня-червня 2013 року (тобто, за період, коли сукупний індекс інфляції становив 100,001998 %). В той же час, заборгованість за договором виникла у січні 2013 року, основна заборгованість відповідачем погашена у жовтні 2013 року, а з позовом позивач звернувся до суду 5 вересня 2013 року.

Позивачем вибірково обрано періоди нарахування інфляційних втрат, а саме, - ті місяці, в яких була інфляція, водночас, ті місяці, у яких була дефляція, позивачем, при обрахунку вказаних втрат, не враховано, що потягло за собою штучне завищення розміру інфляційних втрат і свідчить про те, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 5055,54 грн. є необґрунтованими.

З такими висновками господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши судове рішення в даній частині позовних вимог без змін.

Дані висновки місцевого та апеляційного господарських судів є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи і сторонами не оскаржуються.

При задоволенні позову щодо стягнення з відповідача 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у визначений позивачем період з 1 січня по 23 серпня 2013 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, виходив з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України та встановленого ним факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вказаний період.

Доводи касаційної скарги про незаконність прийнятого в цій частині судового рішення є безпідставними з огляду на наступне.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.

Договір про закупівлю товарів за державні кошти від 14 вересня 2012 року, яким обґрунтовані позовні вимоги, укладено на підставі замовлення - "Річного плану закупівель на 2012 рік Міністерства оборони України військової частини А 0215", затвердженого рішенням комітету з конкурсних торгів від 29 лютого 2012 року № 36/12.

Підставою укладення договору є протокол засідання комітету з конкурсних торгів військової частини А 0215 № 373/12 від 23 липня 2012 року.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що розрахунки за товар здійснюються за фактом поставки, згідно з чинним законодавством, протягом 2012 бюджетного року на підставі відповідних документів.

Пунктом 11.1 договору визначено, що відповідач є розпорядником коштів за даним договором.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що за отриманий товар відповідач не здійснив розрахунок, що є підставою для його відповідальності згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

Попередні судові інстанції обґрунтовано відхилили заперечення відповідача про відсутність підстав для застосування до нього положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки він вчинив всі необхідні дії для проведення оплати продукції, проте, Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області не здійснило платежу за отриманий товар незалежно від його волі, позаяк, на підставі ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Держбюджету України, та бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.

За таких обставин відсутні правові підстави для скасування законної постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування оскаржуваних відповідачем постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 6 березня 2014 року відстрочено сплату судового збору за розгляд касаційної скарги до прийняття касаційною інстанцією постанови у справі № 902/1268/13.

Тому, судовий збір у розмірі 913, 50 грн. підлягає стягненню з військової частини А 0215 в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини А 0215 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 29 жовтня 2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2013 року у справі № 902/1268/13 - без змін.

Стягнути з військової частини А 0215 (21007, м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105, код ЄДРПОУ 24981451) в доход Державного бюджету України (отримувач: УДКСУ у Печерському районі міста Києва, МФО 820019; код отримувача: 38004897; рахунок 31211254700007) судовий збір за розгляд касаційної скарги в сумі 913,50 грн.

Поновити виконання судового рішення.

На виконання даної постанови доручити господарському суду Вінницької області видати наказ.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.