Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 року Справа № 908/2603/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційні скарги Фермерського господарства "Зустріч" та Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясопереробний комплекс ЛТД" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2013 рокуу справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "М`ясопереробний комплекс ЛТД"доФермерського господарства "Зустріч"простягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

у липня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "М`ясопереробний комплекс ЛТД" звернулось до господарського суду з позовом у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.10.2013 року, просило стягнути з фермерського господарства "Зустріч" 325 973,70 грн. попередньої оплати, 94 152,24 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 38 610 грн. 10 % штрафу, 69 498 грн. 0,1 % неустойки.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.10.2013 року позов задоволено частково та постановлено про стягнення з відповідача передоплати у сумі 325 973,70 грн., 94 152,24 грн. відсотків, 38 610 грн. штрафу, 61 776 грн. неустойки, а в решті позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення 94 152,24 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами скасовано та у позові у цій частині відмовлено. У решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалами Вищого господарського суду України від 14.02.2014 року та від 19.02.2014 року порушено касаційне провадження у справі за касаційними скаргами сторін, у яких вони посилаються на порушення судами матеріальних та процесуальних норм і просять : позивач - частково скасувати постанову апеляційного господарського суду у частині відмови у стягненні 94 152,24 грн., залишивши рішення суду першої інстанції у силі у цій частині, а відповідач постановити нове рішення, яким відмовити щодо стягнення з нього штрафу та неустойки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що скарга позивача задоволенню не підлягає, а скарга відповідача частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, відносини сторін врегульовані договорами №М1825, №М1827 від 27.12.2011 року, за умовами яких Фермерське господарство "Зустріч" зобов'язалось продати ТОВ "М`ясопереробний комплекс ЛТД" товар (соняшник врожаю 2011р.), а останній прийняти та розрахуватись за цей товар.

Пунктом 5.1 цих договорів передбачено, що покупець здійснює оплату вартості товару на протязі двох банківських днів з дати підписання специфікації на кожну окрему партію товару, які будуть підписані між ними та є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 6.2 зазначених договорів, у випадку невиконання (неналежного виконання) продавцем своїх обов'язків з передачі товару, останній сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,1% від вартості непереданого чи несвоєчасно переданого товару за кожний день прострочки виконання зобов'язань, а також штраф у розмірі 10 % від вартості недоотриманого товар.

Специфікаціями № 1826 та № 1828 від 27.12.2011 року до договору, сторони визначили обов'язок відповідача поставити соняшник врожаю 2011 року загальною вартістю 772 200 грн. до 10.01.2012 року.

Додатковими угодами № 1 від 21.05.2011 року, № 2 від 31.05.2011 року до договору №М1825 від 27.12.2011 року, додатковими угодами № 1 від 22.05.2011 року, № 2 від 30.05.2011 року сторони визначили строк поставки 30.06.2012 року та передбачили, що у випадку не поставки товару в строки, встановленні додатковою угодою чи у разі не повернення продавцем грошових коштів сплачених покупцем у строк, зазначений у претензії, продавець сплачує покупцю неустойки у розмірі 2,5 % за користування чужими грошовими коштами від суми заборгованості за кожний місяць прострочки (п. 1.3 додаткових угод).

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов'язань за договорами судами попередніх інстанцій встановлено, що платіжним дорученням № 36к від 29.12.2011 року позивач перерахував відповідачу попередню оплату у сумі 772 200 грн., але останній в обумовлений строк товар у повному обсязі позивачу не поставив, що надає позивачу можливість скористатись правом, наданим йому ст. 693 ЦК України, зокрема на власний розсуд вимагати передання оплаченого, але не переданого у встановлений строк товару, або ж вимагати повернення суми попередньої оплати.

Оскільки обрання передбаченого цією нормою способу захисту своїх майнових інтересів є правом позивача, яке не може бути обмежене судом чи бажанням іншої сторони у зобов'язанні місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд прийшли до правильного висновку щодо правомірності заявлених вимог про повернення попередньої оплати за непоставлений своєчасно товар, обґрунтовано постановили про стягнення спірної суми і підстав для скасування чи зміни судових рішень у цій частині, судова колегія Вищого господарського суду України не вбачає.

Встановлені законом правові наслідки щодо вимог про повернення попередньої оплати у разі порушення строків повернення коштів не передбачають такого виду відповідальності, як стягнення штрафу та неустойки, вимагаючи повернення коштів попередньої оплати покупець тим самим задовольнився виконаним, відмовився від поставки та прийняття товару і виконання договору постачальником, що виключає обов'язок останнього нести відповідальність за порушення строків поставки у вигляді штрафу та неустойки за період з часу виникнення у позивача права вимоги повернення попередньої оплати до заявлення про це вимог, а тому постанова апеляційного господарського суду у частині стягнення 94 152,24 грн., розрахованих відповідно до п. 1.3 додаткових угод і визначених як неустойка за недопоставку чи неповернення надмірно сплачених коштів є правомірною.

За наведених вище мотивів судові рішення щодо стягнення 10 % штрафу у сумі 38 610 грн. та неустойки у сумі 61 776 грн. за порушення строків поставки є неправомірними і скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у цій частині, судова колегія, враховуючи, що обставини справи не потребують додаткового дослідження, вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд, а постановити нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 85, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а касаційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року та рішення господарського суду Запорізької області від 14.10.2013 року у частині стягнення 10 % штрафу у сумі 38 610 грн., 0,1 % неустойки у сумі 61 776 грн. скасувати і у позові у цій частині відмовити.

У решті постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року залишити без змін.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко