Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 року Справа № 5017/3842/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг", м. Київна постанову та постановувід 19.11.2013 р. Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. господарського суду Одеської областіу справі№ 5017/3842/2012 господарського суду Одеської областіза заявою приватного підприємства "ТІЛУР", м. Київдо боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ", м. Іллічівськ Одеської областіпровизнання банкрутомліквідаторарбітражний керуючий Ратушний А.І.голова комітету кредиторівдержавне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт"

представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.12.2012 року порушено провадження у справі № 5017/3842/2012 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "ХАЙ-РЕЙЗ КОНСТРАКШНЗ" (далі - Боржник, Товариство) за заявою приватного підприємства "ТІЛУР" (далі - Підприємство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року (суддя - Л.І. Грабован) відмовлено у задоволенні клопотання комітету кредиторів Боржника про відкриття процедури санації, Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Ратушного А.І., якого зобов'язано здійснити відповідні дії у ліквідаційній процедурі.

Не погодившись із цією постановою суду, товариство з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг" (далі-Кредитор) звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року та прийняти нове рішення, яким ввести процедуру санації Боржника та призначити керуючим санацією арбітражного керуючого Тищенко О.І.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року (головуючий суддя - Лавриненко Л.В., судді: Пироговський В.Т., Філінюк І.Г.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як постанову господарського суду Одеської області від 18.09.2013 року, так і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року та направити справу до суду першої інстанції для розгляду у "новому" складі суду.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 16, 17, 18, 22, 24 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Вищий господарський суд України відхиляє подане скаржником 18.02.2014 року клопотання про відкладення розгляду справи з причин хвороби представника, оскільки вказані обставини, в порушення норм ст.ст. 32-34 ГПК України, не підтверджені жодними доказами (лікарняний лист, довідка тощо). До того ж слід звернути увагу, що в тексті клопотання керівник скаржника вказав, що про свою хворобу представник повідомив йому 19.02.2014 року, тоді як саме клопотання про відкладення розгляду справи із викладенням наведених причин було зареєстровано у Вищому господарському суді України на день раніше -18.02.2014 року.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відхиляючи клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації Боржника та ухвалюючи рішення про визнання його банкрутом з призначенням ліквідатора, місцевий суд вказав, що рішення комітету кредиторів щодо санації та відповідне клопотання не є обов'язковими для суду, а фінансові показники діяльності та висновки проведеної у справі експертизи свідчать про безпідставність вимог щодо санації Боржника, оскільки кредиторська заборгованість останнього в п'ять разів перевищує його активи. Проведення ж санації за рахунок можливого повернення майна Товариства, що знаходиться у третіх осіб, безпідставне, а клопотання про санацію не враховує звіт розпорядника майна про фінансовий та майновий стан Боржника. Реалізація ж майна Боржника можлива і у процедурі ліквідації. До того ж за новою редакцією Закону про банкрутство введення процедури санації допускається і після відкриття введення процедури ліквідації. Також судом була надана правова оцінка обом кандидатурам для призначення ліквідатором у справі, та вирішено призначити ліквідатором особу, що виконувала обов'язки розпорядника майна Товариства. Апеляційним судом вказані висновки були підтримані у повному обсязі.

Заперечуючи такі висновки судів, скаржник вказує, що суди не дослідили можливість відновлення платоспроможності Товариства, як пріоритетного заходу, план санації на даному етапі не потрібний, а суд не надав інвестору можливості доопрацювати заяву про санацію - щодо конкретизації заходів у санації. Рішення ж про ліквідацію було прийнято за відсутністю про це клопотання комітету кредиторів, а призначення ліквідатора Боржника відбулось всупереч волі комітету кредиторів, тоді як стосовно арбітражного керуючого Ратушного А.І. заявлялось клопотання про його усунення. Факт же доведення Боржника до банкрутства не перевірявся, а клопотання щодо повторної судової експертизи стосовно фінансового становища Боржника не розглядалось.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями скаржника, оскільки вони викладені всупереч встановлених судами обставин та застосованих норм законодавства, а тому колегія суддів зазначає про таке.

Порядок та підстави визнання боржника банкрутом визначений, зокрема, нормами ст. 22 Закону про банкрутство. При цьому, касаційний суд, виходячи з приписів п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VІ, зазначає, що під час вирішення питання (підстав та порядку) про визнання банкрутом боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство до набрання чинності з 19.01.2013 року нової редакції вказаного закону, застосуванню підлягають норми попередньої редакції такого закону. Редакція ж Закону про банкрутство від 22.12.2011 року № 4212-VІ у такій справі підлягає застосуванню щодо наслідків визнання Боржника банкрутом.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Такими випадками є, зокрема:

закінчення процедури розпорядження майном за відсутності клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації або пропозиції про укладення мирової угоди;

подання клопотання комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ч. 8 ст. 16 Закону про банкрутство) тощо.

Як вже зазначено вище та встановлено в оскаржуваних постановах, обраним 17.07.2013 року у відповідності до норм ст. 16 Закону про банкрутство загальним зборами кредиторів комітетом кредиторів (т. 10. а.с. 57-60), дійсно, було прийнято рішення від 17.09.2013 року щодо санації Боржника та про звернення до господарського суду із клопотанням про відкриття щодо Товариства процедури санації з призначенням керуючого санацією (т. 12 а.с. 105-110), а відповідне клопотання подано до господарського суду (т. 12 а.с. 104). Правомірність проведення загальних зборів кредиторів у справі, створення комітету кредиторів та прийняття вказаними органами відповідних рішень була встановлена судами попередніх інстанцій на підставі наявних доказів у справі, з висновком про що погоджується і суд касаційної інстанції. Поряд з цим було подано і клопотання про відкриття стосовно Боржника процедури ліквідації та призначення ліквідатора (т. 12 а.с. 125).

Обом наведеним клопотанням суди надали належну правову оцінку.

Крім викладеного, суд касаційної інстанції зазначає, що виходячи з приписів ч. 1 ст. 17 Закону про банкрутство, лише рішення та клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації не є достатньою правовою підставою для ухвалення судом відповідного рішення та застосування щодо боржника процедури санації, оскільки це є правом суду, а тому вирішується ним на підставі оцінки доказів у справі, виходячи з встановлених обставин справи.

Також не є достатньою умовою та підставою для визнання боржника банкрутом і звернення до суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом. За наявності вказаного клопотання господарський суд самостійно має перевірити ознаки, за яких боржника може бути визнано банкрутом.

Так, нормами ч. 4 ст. 205 Господарського кодексу України передбачено, що у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.

Стаття 1 Закону про банкрутство визначає категорію "банкрутство", як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Таким чином ознаки, що складають категорію "банкрутство" відносно боржника встановлюються господарським судом за результатами розгляду справи та на підставі відповідних доказів в їх сукупності, а не лише на підставі клопотання комітету кредиторів.

Так, суди надали правову оцінку фінансовому стану Товариства як на підставі наданого розпорядником майна у справі звіту про хід процедури розпорядження майном Боржника, так і на підставі висновку проведеної у справі згідно ухвали суду експертизи фінансового становища Боржника. Зокрема місцевим судом в постанові проаналізовані та надана правова оцінка фінансовій, господарській і інвестиційній діяльності Товариства, співставленні відомості щодо кредиторської заборгованості, визнаної та визначеної відповідно до ухвали суду попереднього засідання, надана оцінка бухгалтерським та фінансовим показникам, в результаті чого судом встановлено значне перевищення розміру кредиторської заборгованості над вартістю активів Товариства, а, відповідно і встановлена неспроможність Боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Отже, суд першої інстанції, проаналізувавши стан фінансово-господарської діяльності Боржника, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання Боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури.

Колегія суддів враховує, що суди попередніх інстанцій вказали про можливість застосування процедури санації, що зберігається для Товариства і після відкриття стосовно нього процедури ліквідації, яка, в свою чергу, проводитиметесь вже за приписами норм Закону про банкрутство в редакції закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ.

Крім викладеного, як вбачається, суть касаційної скарги загалом зводиться до неналежної оцінки судами попередніх інстанцій доказів у справі на підтвердження неплатоспроможності Товариства та ознак банкрутства останнього, тоді як відповідно до норм ст. 1117 ГПК України суд касаційної інстанції обмежений в праві оцінювати докази у справі, а також здійснювати їх переоцінку. Суд же касаційної інстанції, переглядаючи постанову суду першої інстанції про визнання Боржника банкрутом, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, погоджується із обґрунтуванням та висновками цих судів про наявність підстав, відповідно до Закону про банкрутство, для визнання Боржника банкрутом.

Крім викладеного касаційний суд погоджується із рішенням судів і в частині призначення ліквідатором у справі - арбітражного керуючого Ратушного А.І. - особу, що виконувала обов'язки розпорядника майна Товариства, оскільки такий висновок був зроблений за результатами проведеної у справі судами оцінки показників діяльності двох запропонованих кандидатур арбітражних керуючих для призначення ліквідатором Товариства. Також цей висновок відповідає вимогам ч. 1 ст. 31 та ч. 8 ст. 16 Закону про банкрутство.

За таких обставин справи, касаційні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг" щодо неправомірності визнання Товариства банкрутом із настанням відповідних правових наслідків для Боржника не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані постанови цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 11, 14, 16, 17, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 38, п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції із змінами, внесеними Законом України від 22.12.2011 року № 4212-VІ), ст. 205 Господарського кодексу України та ст.ст. 41, 41, 42, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. та постанову господарського суду Одеської області від 18.09.2013 р. у справі № 5017/3842/2012 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 25.02.2014 року.