Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2016 року Справа № 910/1830/15-г Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко"на постановувід 23.09.2015Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/1830/15-гза позовомТовариства з обмеженою відповідальності "Прем'єр плюс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Еко"простягнення 61580,07грн,та за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Еко"доТовариства з обмеженою відповідальності "Прем'єр плюс"прозобов'язання вчинити дії,за участю представників: позивача - не з'явилисьвідповідача -Бірюк І.В.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Головіна К.І., Чебикіна С.О.) частково задоволені уточнені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальності "Прем'єр плюс" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки №10351К/П-00000683 від 01.01.2011 в загальній сумі 62370,56грн. Стягнено з відповідача на користь позивача 38639,48грн основного боргу, 4259,13грн пені, 11577,13грн інфляційних втрат, 881,09грн 3% річних. В решті позову відмовлено.

Також відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" до Товариства з обмеженою відповідальності "Прем'єр плюс" про зобов'язання вчинити дії, а саме вивезти нереалізований товар відповідно до наданого переліку на загальну суму 11200,86грн.

Київський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 23.09.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Калатай Н.Ф., суддів Ропій Л.М., Рябухи В.І.) апеляційну скаргу ТОВ "Еко" залишив без задоволення, втім змінив пункт 2 резолютивної частини рішення місцевого господарського суду, виклавши його в новій редакції, відповідно до якої з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 38605,55грн основного боргу, 4259,13грн пені, 11577,13грн інфляційних втрат, 881,09грн 3% річних.

Відповідач з рішенням та постановою у справі в частині задоволення первісного позову не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 43, 33, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, безпідставним висновки попередніх судових інстанцій про виникнення у відповідача прострочення зобов'язання з оплати товару на 31-й день з дати його поставки, оскільки умовами договору сторони визначили, що розрахунок за товар здійснюється протягом 30 днів з моменту його реалізації, а отже, враховуючи, що позивачем не надано доказів реалізації поставленого товару, суди неналежним чином встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору по справі, внаслідок чого дійшли помилкового висновку щодо факту і періоду прострочення зобов'язання з оплати товару.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Представник позивача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 25.12.2015.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника скаржника, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 01.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальності "Прем'єр плюс" (постачальник) укладено договір поставки №10351К/П-00000683, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товари народного споживання в асортименті і по ціні, які узгоджені сторонами договору в специфікації, і в кількості, що узгоджена сторонами в замовленнях на поставку партії товару, а покупець зобов'язується прийняти поставлений постачальником у відповідності з умовами договору товар і оплатити його вартість в порядку та на умовах, погоджених сторонами у договорі (п.1.1 договору); асортимент (номенклатура, сортамент) товару, що постачається за договором, базова ціна товару, розмір знижки, яка надається постачальником на вартість товару, ціна поставки, за якою товар відпускається постачальником покупцю, з урахуванням наданих знижок, погоджується сторонами договору в специфікації при укладенні цього договору. Форма специфікації вказана в додатку № 1 до договору. Під погодженням сторони договору розуміють підписання специфікації сторонами договору. Погоджена сторонами договору специфікація стає невід'ємним додатком до договору (п.2.1 договору); у разі відповідності поставки товару умовам договору покупець підписує прибутково-видаткову накладну (товарно-транспортну накладну) на поставлену партію товару. Дата, зазначена покупцем у накладній про прийняття товару, є датою поставки партії товару (п. 4.8 договору); покупець в межах строку реалізації/строку придатності/строку експлуатації/гарантійного строку на товар має право повернути постачальнику якісний товар на власний розсуд, в тому числі, але не обмежуючись: товар, який не користується попитом у кінцевого споживача, товар за закінченням акціонування товару, сезонний товар по закінченню сезону, у випадку прийняття рішення про заборону або призупинення реалізації товару контролюючими органами, по іншим причинам на розсуд покупця, а постачальник зобов'язаний прийняти таке повернення товару від покупця та вивезти товар, що повертається, за власний рахунок (п. 4.11 договору); у випадку прийняття рішення про повернення товару постачальнику, покупець письмово повідомляє постачальника про кількість товару, який підлягає поверненню, місце та час передачі товару постачальнику. Постачальник зобов'язаний вивезти вказаний в повідомленні покупця товар, який повертається в порядку п. 4.11 договору, протягом 5 календарних днів з моменту направлення покупцем повідомлення про повернення. Покупець забезпечує повернення товару відповідною накладною. Вартість товару, що повертається, зараховується покупцем в рахунок зменшення заборгованості останнього перед постачальником за договором, а у випадку, якщо у покупця немає заборгованості за товаром перед постачальником за договором, постачальник зобов'язаний не пізніше п'яти днів з дати виставлення покупцем рахунку сплатити вартість товару, що повертається. Сторони погодили, що у випадку порушення постачальником умов та строків вивозу товару, що повертається, покупець вправі по закінченню 15 календарних днів з моменту направлення покупцем постачальнику повідомлення про повернення товару, розпорядитися товаром за власним бажанням - реалізувати його за мінімальною вартістю з віднесенням на постачальника різниці між ціною придбання товару за договором та ціною реалізації за мінімальними цінами, а у випадку, якщо товар належить до продуктів харчування - утилізувати його за рахунок постачальника, про що складається відповідний акт. Всі затрати та збитки (реалізація за мінімальною ціною, вартість утилізації та транспортування і т. п.), які поніс покупець у зв'язку з розпорядженням товаром за власним бажанням (в т. ч. з утилізацією товару) відносяться на рахунок постачальника. Покупець вправі на суму понесених витрат та збитків зменшити свою заборгованість перед постачальником за договором, а у випадку, якщо у покупця немає заборгованості за товаром перед постачальником за договором, постачальник зобов'язаний відшкодувати суму понесених останнім затрат та збитків не пізніше п'яти днів з дати виставлення покупцем рахунку (п. 4.12 договору); покупець сплачує поставлену постачальником партію товару по мірі реалізації товару кінцевому споживачу, не пізніше 30 днів з дати реалізації товару (п.7.2 договору); у випадку порушення стороною договору строків виконання грошових зобов'язань, передбачених цим договором, винна сторона зобов'язана сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки виконання, нараховану на суму грошового зобов'язання за кожен день прострочки (п.8.1 договору); покупець має право призупинити, без попереднього повідомлення постачальника, виконання грошових зобов'язань перед постачальником за цим договором при виникненні у постачальника простроченої грошової заборгованості перед покупцем за надані останнім маркетингові послуги постачальнику згідно укладеного між постачальником та покупцем договору про надання послуг №10351/МЕ від 01.01.2011 чи провести залік зустрічних однорідних вимог у порядку, передбаченому п.7.5.договору, а також у разі невиконання постачальником зобов'язань по вивезенню товару, на який покупцем заявлено претензію про невідповідність якості/кількості/комплектності, передбачених п.4.9.договору, та/або зобов'язань по вивезенню якісного товару, на який покупцем заявлено постачальнику повідомлення про повернення товару в порядку, передбаченому п.4.11.договору (п.8.4 договору); договір вступає в силу після підписання його сторонами і діє до 31.12.2011 (п.10.1 договору); якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить в письмовій формі про намір припинити дію договору, цей договір вважається продовженим ще на один рік (п.10.2 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 46948,16грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані обома сторонами та містять їх печатки.

З метою отримання від покупця відомостей щодо реалізації товару кінцевим споживачам, а також щодо бажання покупця повернути частину товару, постачальник звернувся до нього з письмовою вимогою № 610 від 26.12.2014, в якій, з посиланням на відповідні умови договору, просив покупця надати постачальнику звіт про продаж поставленого товару, повернути нереалізований товар протягом семи днів з моменту отримання вказаної вимоги, вказавши час та місце, звідки постачальник зможе забрати нереалізований товар, або ж сплатити заборгованість в розмірі 46948,16грн протягом семи днів з моменту отримання вказаної вимоги.

Втім, посилаючись на те, що зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення, поставлений товар не оплачений і не повернений, Товариство з обмеженою відповідальності "Прем'єр плюс" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" основної заборгованості в сумі 38639,48грн, 3% річних у сумі 1345,48грн, інфляційних втрат у сумі 15305,03грн, пені в сумі 7080,57грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12.05.2015), вимоги та розрахунки за яким обґрунтовані приписами ст. ст. 611, 625, ч.1 ст. 692 ЦК України.

Попередніми судовими інстанціями також встановлено, що відповідач направив позивачеві повідомлення (лист №301/777юв від 05.01.2015), в якому на підставі пунктів 4.11 та 4.12 договору просив забрати нереалізований товар на загальну суму 11200,08грн в магазинах за адресами, зазначеними у відповідній таблиці, а посилання на невиконання позивачем цієї вимоги стало підставою подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко" в межах даної справи зустрічного позову до Товариства з обмеженою відповідальності "Прем'єр плюс" про зобов'язання останнього вивезти нереалізований товар відповідно до наданого переліку на загальну суму 11200,86грн.

Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом, позивач прийняв від відповідача нереалізований ним товар на загальну суму 8308,68грн, натомість суд апеляційної інстанції визнав загальний обсяг поверненого товару підтвердженим на суму 8342,61грн. При цьому, на решту товару, який вимагався до повернення позивачеві, останнім складено акт від 23.01.2015 про його фактичну відсутність на складах відповідача.

Таким чином, вирішуючи спір у справі в частині первісного позову, місцевий господарський суд, встановивши факт поставки позивачем товару відповідачеві та відсутність доказів його оплати останнім, врахувавши суму поверненого товару, визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині основного боргу на суму 38639,48грн. Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, проаналізувавши пункт 7.2 договору поставки, визначив, що прострочення зобов'язання відповідача з оплати товару розпочалося на 31 день після поставки товару, в зв'язку з чим, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення в цій частині сум, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 4259,13грн пені, 11577,13грн інфляційних втрат та 881,09грн 3% річних.

Апеляційний господарський суд погодився із зазначеними висновками місцевого господарського суду щодо підставності первісного позову та здійсненого перерахунку заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 31-го дня поставки товару. Втім, визначивши підтверджену матеріалами справи фактичну суму поверненого позивачеві нереалізованого товару, змінив рішення місцевого господарського суду у справі в частині основного боргу, визнавши позов в цій частині обґрунтованим на суму 38605,55грн.

Вирішуючи спір в частині зустрічного позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що частину товару, який був наявним на складах відповідача, позивач вивіз до дати звернення останнього до суду з зустрічним позовом, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог про зобов'язання позивача вивезти цю частину товару відмовлено з цих підстав. В задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом попередніми судовими інстанціями відмовлено з підстав їх недоведеності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України приймає до уваги, що судові рішення у справі оскаржуються виключно в частині первісного позову та вважає висновки судів попередніх інстанцій в цій частині передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами пункту 7.2 договору сторони визначили, що покупець сплачує поставлену постачальником партію товару по мірі реалізації товару кінцевому споживачу, не пізніше 30 днів з дати реалізації товару.

Відтак, сторонами договору поставки визначено строк виконання грошового зобов'язання покупцем лише щодо товару, який був реалізований останнім, втім, умов про порядок та строки розрахунку за товар, який поставлений, однак не реалізований, договір поставки не містить.

За приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 4.11 договору сторони визначили, що покупець в межах строку реалізації/строку придатності/строку експлуатації/гарантійного строку на товар має право повернути постачальнику якісний товар на власний розсуд, в тому числі, але не обмежуючись: товар, який не користується попитом у кінцевого споживача, товар за закінченням акціонування товару, сезонний товар по закінченню сезону, у випадку прийняття рішення про заборону або призупинення реалізації товару контролюючими (перевіряючими) органами, іншим причинам на розсуд покупця, а постачальник зобов'язаний прийняти таке повернення товару від покупця та вивезти товар, що повертається, за власний рахунок.

Отже, аналіз загального змісту укладеного між сторонами правочину свідчить, що його умови не містять ні граничного строку, протягом якого поставлений товар міг би бути реалізований покупцем, ані граничної дати, з настанням якої переданий, втім не реалізований, товар підлягав би поверненню постачальнику.

Тобто, умовами вказаного договору сторони не визначили конкретної дати чи строку, з настанням якого у відповідача виникає обов'язок з оплати товару, що, однак, не свідчить про відсутність обов'язку останнього оплатити отриманий товар, адже, хоча вказані вище пункти договору і не містять конкретного строку виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленого товару, втім, безперечно свідчать про згоду сторін на виконання вказаних дій у майбутньому, а отже, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530, ч. 1 ст. 692 ЦК України, пов'язують момент виконання такого зобов'язання з моментом відповідної вимоги.

Втім, вирішуючи спір у справі в частині первісних вимог, попередні судові інстанції наведеного вище не врахували, в зв'язку з чим безпідставно застосували умови пункту 7.2 договору про обов'язок відповідача оплатити товар не пізніше 30 днів з дати його реалізації кінцевому споживачеві щодо товару, відносно якого ні позивачем, ані відповідачем не було надано доказів його реалізації.

Викладене свідчить, що встановлення як факту виникнення у відповідача обов'язку з оплати отриманого товару на 31-й день після його поставки, так і визначення строку прострочення відповідачем грошового зобов'язання здійснено господарськими судами попередніх інстанцій без врахування вказаних вище законодавчих приписів і без надання належної оцінки умовам укладеного між сторонами договору поставки.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти в частині первісного позову, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх викладених вище вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі Господарського суду міста Києва №910/1830/15-г та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2015 у цій справі скасувати в частині первісного позову, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2015 у справі №910/1830/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк