Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року Справа № 914/955/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

суддів:Полянського А.Г. - головуючого Коробенка Г.П., Кравчука Г.А., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька паливна компанія" на постановувід 11.03.2016

Львівського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Львівської області № 914/955/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Галицька паливна компанія"до Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотивноремонтний завод"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору 1.реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, 2.Міністерство інфраструктури України,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПАТ "Укрзалізниця"провстановлення особистого постійного оплатного сервітуту,за участю представників сторін:

позивача - Павленко А.А., дов. від 10.05.2016 р.,

відповідача - Луців К.І. дов. від 18.12.2015 р.,

треті особи - 2 - Бельмас Л.О, дов. від 22.04.2016 р.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2015 р. (судді - Березяк Н.Є., Долінська О.З., Король М.Р.) в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2016 р. (судді - Кузь В.Л., Гриців В.М., Зварич О.В.) рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2015 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Галицька паливна компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Галицька паливна компанія бізнес" в процесі реорганізації шляхом виділення ТОВ "Н.П.Б." по розподільчому балансу перейшли права і обов'язки щодо об'єкту нерухомості - АЗС, розташованої по вул. Залізничній, 1-а у м. Львові. Даний об'єкт нерухомого майна складається з нежитлових будівель: операторської (літ.Б-1), загальною площею 18,7 кв.м, насосної (літ. В-1), загальною площею 5,4 кв.м.

Судами встановлено, що право власності позивача на цей об'єкт нерухомого майна підтверджено свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі, виданим Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради 06.02.12 та витягом про державну реєстрацію права, виданого Обласним комунальним підприємством ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 10.02.12. Зазначенні об'єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці, яка є складовою частиною земельної ділянки, що належить на праві постійного користування ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" (надалі по тексту - ПрАТ "ЛЛРЗ") і підтверджується Державним актом на право постійного користування землею І-ЛВ № 001294 від 29.09.2000 року.

Позивач звертаючись з позовом зазначав, що у зв'язку із здійсненням ним господарської діяльності з використанням згаданого вище об'єкту нерухомого майна у нього є постійна необхідність доступу до цього майна з метою його обслуговування, забезпечення доступу до нього, проїзду, проходу, встановлення рекламних носіїв та інше, що стало підставою для звернення з листами до відповідача з проханням надати земельну ділянку у користування для обслуговування нежитлових будівель.

Позивач 16.02.2012, 28.08.2013 звертався до відповідача з листами щодо вилучення із постійного користування частини земельної ділянки площею 0,0905 га та про надання земельної ділянки в користування для забудови (суперфіцій). Дані листи були залишені відповідачем без належного реагування. 23.02.15 листом за вих. № 01-2302-2015-ю звернувся до відповідача із пропозицією щодо встановлення сервітуту.

Згідно повідомлення від 26.02.15 ПрАТ "ЛЛРЗ" відмовив позивачу в укладенні договору особистого безстрокового сервітуту, у зв'язку з тим, що Міністерство інфраструктури не надало на це згоди.

Відповідно до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно п. 1 ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (п. 4 ст. 98 ЗК України).

Статтею 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Як правомріно було зазначено апеляційним господарським судом, умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача.

У вирішенні спорів про встановлення сервітуту суд має враховувати, що обов'язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача.

У разі якщо підставою позову про встановлення земельного сервітуту є недосягнення сторонами згоди щодо окремих умов встановлення сервітуту господарський суд, встановлюючи сервітут своїм рішенням, не позбавлений права врахувати досягнуту сторонами домовленість щодо умов сервітуту.

При визначенні умов сервітуту необхідно враховувати витрати власника (володільця) земельної ділянки щодо сплати орендної плати земельного податку, утримання прибудинкової території і т. ін. в частині тієї площі, на якій встановлено земельний сервітут.

У рішенні суду про встановлення сервітуту має бути чітко зазначено для якого виду використання встановлюється земельний сервітут.

Складовою договору про встановлення земельного сервітуту має бути план земельної ділянки. Користування сервітуарієм чужою земельною ділянкою без відповідної технічної документації та без визначення на місцевості меж дії земельного сервітуту може бути підставою для визнання договору про встановлення земельного сервітуту недійсним у судовому порядку.

Позивачем було визначено зміст своїх позовних вимог: встановлення особистого, постійного, оплатного сервітуту на користь ТОВ "Галицька паливна компанія Бізнес" на частину земельної ділянки, площею 0,0905 га, яка є складовою частиною земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ПрАТ "ЛЛРЗ" та розташована за адресою: м. Львів, вул. Залізнична,1А, з правом обслуговування об'єкта нерухомого майна та забезпечення доступу до нього, проїзду, проходу, встановлення рекламоносіїв; встановити плату за встановлення сервітуту розмірі 5 000 грн. щомісячно; зобов'язання Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції зареєструвати особистий, постійний, оплатний сервітут на користь ТОВ "Галицька паливна компанія Бізнес" на частину земельної ділянки, площею 0,0905 га, яка є складовою частиною земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ПрАТ "ЛЛРЗ" та розташована за адресою: м. Львів, вул. Залізнична,1А з правом обслуговування об'єкта нерухомого майна та забезпечення доступу до нього, проїзду, проходу, встановлення рекламо носіїв та оплатою в розмірі 5 000 грн. у місяць.

Перед зверненням до суду зацікавлена особа має направити власнику (володільцю) земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут проект договору про встановлення сервітуту. До договору про встановлення земельного сервітуту повинні бути додані проект технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки, план земельної ділянки, документи щодо визначення на місцевості меж дії земельного сервітуту на чужій земельній ділянці.

Однак, позивачем відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено те, що такі документи подавались.

Судами зазначено, що позивач, попередньо до відповідача з проектом договору про встановлення земельного сервітуту із відповідними додатками (для встановлення та конкретизації умов сервітуту) не звертався, що в свою чергу призвело до прийняття судом обґрунтованого рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька паливна компанія" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2016 у справі № 914/955/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук