Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2015 року Справа № 914/2846/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В.розглянувши касаційу скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.01.2015у справі№ 914/2846/14за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Поліс-Центр"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5провизнання недійсним договору про надання консультаційних послуг та застосування наслідків недійсності договору та стягнення 272 500,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шерегі В.М. - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_7 - за договором про надання юридичних (адвокатських) послуг від 16.03.2015

від третьої особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Поліс-Центр" звернулось до господарського суду Львівської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про надання консультаційних послуг та застосування наслідків недійсності договору та стягнення 272 500,00 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.09.2014, залишеним без змін постановою Львіського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 у справі №914/2846/14 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з мотивувальною частиною постанови суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, просить виключити з мотивувальної частини постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 висновок: "Враховуючи вищенаведене та те, що сторони укладаючи оспорюваний правочин не досягнули згоди щодо ціни договору (вартості послуг), строку договору та предмету договору, які є його істотними умовами, останній є неукладеним (таким, що не відбувся).".

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.01.2012 року між ПрАТ "Страхова компанія "Поліс-Центр" (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Виконавець) було укладено договір про надання консультаційних послуг № 500/12 від 10.01.2012р., відповідно до умов якого замовник в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язався надавати завдання, а Виконавець - надати за плату замовнику послугу щодо проведення консультаційного обслуговування персоналу замовника із фінансових та економічно-правових питань, пов'язаних з виробничою діяльністю Замовника.

Відповідно до п.п.2.1., 2.2. вказаного договору, виконавець інформує (консультує) та навчає персонал замовника з питань фінансів та економічно-правової сфери. Здійснює пошук потенційних клієнтів. Інформація містить надання працівникам рекомендацій щодо удосконалення та організації діяльності в межах предмету консультацій.

Згідно п.п. 4.1., 4.2. договору, за виконання обов'язків, передбачених цим договором, замовник виплачує виконавцю грошову винагороду згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт в залежності від ступеня якості і кваліфікованості виконаних робіт. Витрати виконавця відшкодовуються ним з винагороди, котру виплачує замовник.

В подальшому, між сторонами були підписані Акти здачі приймання робіт за договором № 500/12 від 10.01.2012 року на загальну суму 272 500,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ПрАТ "СК "Поліс-Центр" вказувало на те, що оскаржуваний договір підписаний директором з перевищенням повноважень, за відсутності рішення Наглядової ради, з огляду на положення статуту товариства, яке передбачає, що до компетенції директора належить прийняття рішень про укладення договорів на суму понад 50 000,00 грн. - за погодженням Наглядової ради.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, виходив з того, що з умов укладеного договору неможливо встановити ціну наданих послуг на момент його укладення, а відтак позивачем не доведено перевищення повноважень директором наданих йому статутом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, вказав на те, що вказаний договір є неукладеним, оскільки сторони укладаючи спірний правочин не досягнули згоди щодо усіх істотних умов договору щодо ціни послуг, строку та предмету останнього, а отже в задоволенні позовних вимог про визнання такого договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину слід відмовити. Разом з тим, оскільки не врахування судом першої інстанції зазначених висновків не призвело до прийняття неправильного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення його без змін.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, вважає його правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Приписами ч.8 ст. 181 ГК України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Судами встановлено, що сторонами при укладенні правочину не досягнуто згоди щодо загальної ціни договору, а лише передбачено, що замовник виплачує виконавцю грошову суму винагороди, згідно з актом здачі-прийняття виконаних робіт в залежності від ступеня, якості і кваліфікованості виконаних робіт, проте, надані до матеріалів справи акти здачі-приймання робіт не містять змісту предмету послуг, переліку дій виконавця та критерію визначення ціни послуги, в зв'язку з чим неможливо встановити ціну оспорюваного договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що відсутність у оспорюваному договорі строку дії договору не дозволяє встановити чіткі параметри, які дозволять визначити виконання договірного зобов'язання у часі як належне, що є умовою припинення господарського зобов'язання.

Також, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що всупереч нормам чинного законодавства сторонами не зазначено в договорі предмету останнього.

Так, пунктом 3.1. договору сторони погодили, що замовник протягом 3-х днів з моменту підписання даного договору надає виконавцю необхідну інформацію по специфіці діяльності замовника для якісного консультування.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що замовником протягом трьох днів з моменту підписання договору було надано виконавцю необхідну інформацію по специфіці діяльності замовника для якісного консультування.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що в зв'язку з недосягненням згоди між сторонами щодо істотних умов договору, останній є неукладеним, а тому обґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові, але з мотивів викладених в постанові.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Беручи до уваги викладене, судова колегія вважає постанову апеляційного суду такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника, судова колегія вважає непереконливими та такими, що зводяться до непогодження скаржника із судовим рішенням.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 у справі №914/2846/14 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

І.В. Вовк