Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 906/19/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Палій В.В. (доповідач)

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "СПІКА"

на рішення господарського суду Житомирської області від 21.01.2014

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2014

у справі № 906/19/14

за позовом приватного підприємства "АДЛЄР" (далі - Підприємство), м. Житомир,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "СПІКА" (далі - Товариство), с. Глинівці Житомирської області,

про стягнення 576 456,40грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Бонтлаба В.В. -предст. (дов. від 25.11.2013)

відповідача - не з'вився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства 576 456,40 грн. заборгованості (з них 436 199,70 грн. основного боргу, 34 831,16 грн. 30% річних, 15093,50 грн. пені, 3092,10 грн. інфляційних втрат, 87 239,94грн. 20% штрафу), яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням Товариством зобов'язання з оплати товару, одержаного за договором поставки від 19.04.2013 №138/3 (далі -Договір).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 21.01.2014 (суддя Терлецька - Байдюк Н.Я.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 (судді Мельник О.В.- головуючий, Грязнов В.В., Розізнана І.В.), позов задоволено повністю.

Прийняті судові рішення зі справи з посиланням, зокрема, на приписи статей 509, 526, 527, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) мотивовано неналежним виконанням Товариством зобов'язань з оплати одержаного за Договором товару.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати у частині стягнення пені, штрафу і 30% річних. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій -без змін.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника Підприємства, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- відповідно до умов укладеного сторонами Договору останній визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин та відповідно до якого Підприємство як продавець зобов'язалося передати товар покупцю, а Товариство як покупець - прийняти товар на умовах, визначених Договором;

- відповідно до пункту 3.2 Договору товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних;

- як передбачено пунктом 5.3 Договору, оплата товару проводиться таким чином: 20% вартості товару оплачується покупцем по факту поставки, 80% вартості товару оплачується покупцем у строк до 30.09.2013 без виставлення рахунку-фактури;

- відповідно до видаткових накладних, які підписані сторонами та скріплені печатками, на виконання умов Договору Підприємством поставлено Товариству товар на суму 534 365,64 грн.;

- Товариством одержаний товар оплачено частково, а саме на суму 98 165,94 грн.;

- відповідно до пункту 8.2 Договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення;

- як передбачено пунктом 8.4 Договору, покупець у випадку порушення умов оплати товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару;

- пунктом 8.6 Договору передбачено, що сторони "згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України" дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Вирішуючи спір, попередні судові інстанції, встановивши факт прострочення виконання зобов'язання Товариством з оплати одержаного за Договором товару та керуючись статтями 509, 526, 527, 655, 692, 712 ЦК України дійшли обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині стягнення суми основного боргу.

Причиною касаційного розгляду у даній справі є питання правомірності стягнення з Товариства на користь Підприємства 20% штрафу, пені та 30% річних.

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено частинами другою, третьою статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмеження щодо передбачення у договорі одночасного стягнення пені та штрафу за порушення виконання господарського зобов'язання, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. Одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить і статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 зі справи № 06/5026/1052/2011).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6 Договору сторони погодили інший розмір процентів, ніж передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, а саме 30 % річних.

Передбачене законом (статтею 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Необхідність досудового врегулювання спору шляхом направлення вимоги про сплату інфляційних втрат та річних законом не передбачено. Право на стягнення зазначених сум може бути реалізоване безпосередньо шляхом пред'явлення позову.

Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, беручи до уваги наявність Договору поставки і умови його виконання; встановивши факт прострочення виконання зобов'язання Товариством із оплати одержаного товару у строк, визначений Договором; беручи до уваги умови Договору, яким передбачено сплату неустойки (пені та штрафу), а також сплату 30% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання; відсутність подвійної відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, - дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи Товариства не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 21.01.2014 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2014 зі справи № 906/19/14 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "СПІКА" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Палій