Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.06.2014 року у справі №47/296
Постанова ВГСУ від 26.11.2014 року у справі №47/296

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 47/296

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Дунаєвської Н.Г,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Фонду державного майна України

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2012 року

у справі № 47/296

господарського суду міста Києва

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

в особі Фонду державного майна України

до 1. Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача-1 Федерація професійних спілок України

про визнання права власності, визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння

.за участю представників

позивача - Демиденко О.А.

відповідачі - 1. Мотін Ф.О.

2. не з'явився

третьої особи - Багатченко Ю.В.

прокуратури - Гудименко Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011 року Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" (відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 29.09.2010, укладеного між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" (як продавцем) та ТОВ "Благодійний союз" (як покупцем), визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м. вартістю 6600000,00 грн., витребування у власність держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння ТОВ "Благодійний союз" нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м. вартістю 6600000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2011 порушено провадження у справі № 47/296.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.11.2011 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1, залучено Федерацію професійних спілок України (третя особа).

Рішенням господарського суду міста Києва від 13 грудня 2011 року (суддя Станік С.Р.) у справі № 47/296 відновлено заступнику прокурора міста Києва строк позовної давності та позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2012 року (судді Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 13 грудня 2011 року у справі № 47/296 скасовано та прийнято нове рішення. У позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Фонд державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2012 року скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 13 грудня 2011 року.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 квітня 1936 року Центральним виконавчим комітетом СРСР прийнято постанову "Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій", згідно якої на Всесоюзну центральну раду професійних спілок (ВЦРПС) та її організації покладено керівництво роботою в галузі туризму, що стало підставою для створення мережі туристично-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській РСР перебували у складі Української республіканської ради по туризму та екскурсіям, підпорядкованої Укрпрофраді.

Постановою Президії ВЦРПС від 20 липня 1962 року центральні, республіканські, краєві і обласні туристично-екскурсійні управління реорганізовані в Центральні, республіканські, краєві і обласні ради по туризму.

27 липня 1982 року постановою № 8-3 від 27.07.1982 Президії Центральної ради по туризму та екскурсіях затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях, згідно якого визначено, що: Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям працює під керівництвом, в тому числі, Центральної ради по туризму та екскурсіям; Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям у своїй діяльності керується законодавством СРСР, законодавством УРСР, постановами ВЦРПС, Центральної ради по туризму та екскурсіях, Української республіканської ради профспілок та іншими нормативними актами; Українську республіканську раду по туризму та екскурсіям очолює голова, якого затверджує ВЦРПС за пропозицією Центральної ради по туризму та екскурсіям та Української республіканської ради профспілок; голова Української республіканської ради по туризму та екскурсіям на підставі та на виконання законів, постанов та розпоряджень Ради Міністрів СРСР, Ради Міністрів УРСР, постанов ВЦРПС, Центральної ради по туризму та екскурсіям, Української республіканської ради профспілок видає накази та інструкції; заступники голови, головний бухгалтер та начальник контрольно-ревізійного управління Української республіканської ради по туризму та екскурсіям затверджуються Центральною радою по туризму та екскурсіям; ревізія діяльності Української республіканської ради по туризму та екскурсіям проводиться Центральною радою по туризму та екскурсіям та Українською республіканською радою профспілок; реорганізація та ліквідація Української республіканської ради по туризму та екскурсіям проводиться Центральною радою по туризму та екскурсіях за згодою ВЦРПС та Української республіканської ради профспілок.

06 жовтня 1990 року установчим з'їздом незалежних професійних спілок України прийнято декларацію про утворення Федерації незалежних професійних спілок України, яка згідно своїх положень є добровільним союзом республіканських галузевих та регіональних міжгалузевих профспілкових об'єднань, інших професійних організацій робітників.

27 жовтня 1990 року ХІХ з'їздом профспілок СРСР було прийнято Постанову "Про власність профспілок СРСР", згідно якої, профспілкові об'єкти є єдиною власністю профспілок СРСР, правонаступником власності є Всезагальна конфедерація профспілок СРСР.

29 листопада 1990 року Верховною радою Української РСР прийнято постанову № 506-ХІІ "Про захист суверенних прав власності Української РСР" (яка була чинна до затвердження Державної програми приватизації), згідно якої встановлено мораторій та території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

23 серпня 1991 року Президією ради Федерації незалежних профспілок України було прийнято постанову № П-7-7 "Про створення Акціонерного товариства "Укрпрофтур", згідно якої з метою радикальної перебудови управління туризмом профспілок, приведення господарського механізму у відповідність ринковим відносинам вирішено вважати доцільним створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях Республіканське акціонерне товариство "Укрпрофтур".

04 жовтня 1991 року між радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України було підписано установчий договір про створення Акціонерного товариства "Укрпрофтур". Одночасно, 04 жовтня 1991 року підписано статут Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", який зареєстровано 28 жовтня 1991 року виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів.

За змістом п. 1.1 зазначеного статуту Українське акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" створюється з метою організації та надання громадянам, в тому числі, іноземним, комплексних туристично-екскурсійних та інших послуг, ефективного використання матеріальної бази, будівництва нових та реконструкції існуючих туристичних об'єктів, прискорення формування нових економічних засад туризму та екскурсій.

Відповідно до п. п. 1.2, 2.1 статуту засновниками та учасниками новоствореної юридичної особи є рада Федерації незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України.

Пунктом 1.8 статуту відповідача-1 передбачено, що новостворена юридична особа є правонаступником Української республіканської ради по туризму та екскурсіях.

Для забезпечення діяльності юридичної особи створюється статутний фонд у розмірі 391206 тис. рублів шляхом передання радою Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерному товариству капіталу в розмірі вартості основних фондів та оборотних засобів туристично-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України в сумі 381206 тис. рублів. Одночасно, внеском Фонду соціального страхування України є 10 млн. рублів (п. 3.1 статуту відповідача-1).

10 січня 1997 року Українському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано свідоцтво про право власності серії НП № 010000121, згідно якого посвідчено, що нежиле приміщення в цілому площею 621,00 кв. м., що розташоване по вул. Павлівській, 4-8 в місті Києві належить Українському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур".

29 вересня 2010 року між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", як продавцем, та ТОВ "Благодійний союз", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до умов якого продавець продав належне йому на праві власності нерухоме майно, яким є нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м. (п. 1.1), ціна майна погоджена сторонами в розмірі 6600000,00 грн. (п. 3.1).

Спір у даній справі виник внаслідок того, що на думку прокурора спірне майно - нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м., є загальнодержавною власністю, а отже наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Звертаючись з касаційною скаргою заявник зазначив, що власником спірного майна є держава в особі Фонду державного майна України, тобто органу, уповноваженого управляти державним майном, який не передавав нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, та право на його відчуження Федерації професійних спілок України, як особі, що передала нерухоме майно відповідачу-1, внаслідок чого спірне майно вибуло із володіння держави поза її волею.

Проте, дані твердження є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року у справі № 138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та АТ "УКРПРОФТУР" про визнання недійсними установчих документів у задоволенні позову було відмовлено. Судом встановлено, що АТ "УКРПРОФТУР" було правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства створено ще в 1991 році. Питання про склад майна та його правовий статус досліджувалось під час розгляду зазначеної справи № 138/7 в 1997 році, тому факт дійсності та відповідності законодавству Статуту АТ "УКРПРОФТУР" в редакції 1991 року та правомірності створення товариства, внесення до статутного капіталу об'єктів нерухомості (в тому числі спірного), у відповідності до положень ст. 35 ГПК України, не підлягає повторному доведенню.

Право профспілок на володіння, користування і розпорядження цим спірним майном не оскаржене, а тому, відповідно до ст. ст. 28, 48, 49 Закону України "Про власність", який діяв на момент створення ЗАТ "УКРПРОФТУР" та розгляду справи № 138/7, право на спірне майно є правомірним.

Також матеріали справи містять висновки та преюдиційні факти, встановлені рішенням Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року у справі № 138/7, зокрема, щодо відсутності законних обмежень для створення Федерацією профспілок України та Фондом соціального страхування України на базі майна туристсько-екскурсійних підприємств акціонерного товариства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на момент звернення прокурора до суду з позовом держава в особі Фонду державного майна України не була власником спірного об'єкту, а позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, яким держава в особі Фонду державного майна України не була, тому позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення його у власність держави в особі Фонду державного майна України є передчасною та такою, що задоволенню не підлягає.

Відсутні будь-які докази того, що спірне майно підлягало приватизації, або було внесено Урядом до державної програми приватизації. Жодних доказів права державної власності на спірний об'єкт суду надано не було.

Також в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач-1 та його акціонери: Федерація профспілок України або її попередники, в тому числі профспілки УРСР були загальносоюзною громадською організацією.

Так, профспілки СРСР були найбільш масовою самодіяльною недержавною громадською організацією, що об'єднувала працівників, споріднених спільними інтересами. Найвищим профспілковим органом був з'їзд, що скликався один раз на 5 років. Всесоюзна центральна рада профспілкових союзів (ВЦРПС) керувала діяльністю профспілкових органів між з'їздами. Склад ради обирався на з'їзді. ВЦРПС обирав президіум, який керував діяльністю ВЦРПС між його з'їздами та секретаріат ВЦРПС.

В кожній з республік існувала власна профспілкова громадська організація. Республіканські, крайові, обласні, окружні, міські та районні органи профспілок направляли діяльність туристичних установ профспілок; направляли діяльність профспілкових організацій по проведенню туристично-екскурсійних робіт у трудових колективах спільно з господарюючими органами, забезпечували укріплення матеріальної бази дозвілля та відпочинку трудящих та членів їх сімей.

Структура та статус профспілкових організацій СРСР та УРСР виглядала наступним чином.

Професійні спілки СРСР та Центральна рада по туризму та екскурсіям мали загальносоюзний статус, Професійні спілки УРСР, Українська республіканська рада професійних спілок (до 1948 - Всеукраїнська рада професійних спілок), Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям, Республіканські органи управління виробничо-галузевих професійних спілок та Галузеві республіканські комітети мали республіканський статус; Республіканські, краєві (обласні) ради профспілок, краєві, обласні, дорожні, територіальні, басейнові, окружні, міські і районні комітети та Київська міська рада профспілок мали регіональний статус; первинні профспілкові організації, фабричні, заводські місцеві комітети та профорганізатори мали місцевий статус.

З метою посилення координації, об'єднання зусиль різних організацій, відомств і міністерств у розвитку, як національного (внутрішньосоюзного), так і міжнародного туризму, при ВЦРПС була створена та діяла Міжвідомча рада по туризму та екскурсіях.

Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям координувала діяльність профспілок УРСР з розвитку туризму в республіці.

З викладеного вбачається, що загальносоюзний статус мали лише професійні спілки СРСР та їх органи управління. Профспілки УРСР мали статус республіканський та не відносилися до загальносоюзних громадських організацій.

Крім того, XV з'їзд профспілок України, що відбувся в жовтні 1990 року і за рішенням делегатів був перетворений в І Установчий з'їзд незалежних профспілок України, прийняв Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та проголосив незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР. Це означало вихід із складу профспілок СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. В подальшому Федерація незалежних профспілок України була перейменована на Федерацію профспілок України.

Таким чином, з жовтня 1990 року ні Федерація профспілок України, ні її попередники не мають членського статусу профспілок СРСР.

Відповідно до ст. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1991 року № 227 "Про заходи щодо виконання Закону "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" міністерствам і відомствам України здійснити, в основному, до 1 жовтня 1991 року прийняття у своє відання підприємств, установ, організацій згідно з додатком і повністю закінчити цю роботу до 01 грудня 1991 року.

У зазначеному додатку серед переліку підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування немає ні Української республіканської ради профспілок УРСР або Української республіканської ради по туризму та екскурсіям, ні Федерації незалежних профспілок України або Федерації профспілок України, що підтверджує відсутність у профспілок УРСР статусу союзною або загальносоюзної громадської організації.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність доказів щодо належності майна відповідача-1 до майна загальносоюзних громадських організацій.

10 січня 1997 року Українському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано свідоцтво про право власності серії НП № 010000121, яке засвідчувало, що нежиле приміщення в цілому площею 621,00 кв. м., яке розташоване по вул. Павлівській, 4-8 в місті Києві, належить Українському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур".

Зареєструвавши у встановленому законом порядку право власності на майно, відповідач-1 у відповідності до ст. 329 ЦК України встановив своє право на зазначене майно шляхом підтвердження цього права державою через органи державної реєстрації цього права.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно - правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Зареєстровані речові права мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна. З урахуванням наведених положень Закону зареєстроване право власності за відповідачем-1 має пріоритет перед будь-якими незареєстрованими правами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що право власності на нежиле приміщення в цілому площею 621,00 кв. м., яке розташоване по вул. Павлівській, 4-8, в місті Києві, у відповідача-1 виникло правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, після проголошення незалежності профспілок УРСР всі права і обов'язки Української республіканської ради профспілок, в тому числі перед членами профспілок УРСР, перейшли до Федерації незалежних профспілок України.

Висновки суду першої інстанції про те, що право власності на належне профспілкам УРСР майно не перейшло до Федерації професійних спілок України у зв'язку з тим, що нормативно правовими актами така можливість не передбачена, є безпідставними, оскільки обмежень щодо часткового переходу прав і обов'язків (часткового правонаступництва) не встановлено жодним нормативно правовим актом.

Крім того, безпідставними є посилання позивача на постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, які розташованого на території України" та № 3943 від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", які не передбачали вилучення майна українських профспілок в користь держави, а стосувалися майна, що перебувало у віданні центральних органів цих організацій (ВЦРПС і Центральна рада по туризму і екскурсіях), а тому дія цих постанов не може поширюватись на майно, передане до статутного фонду ПАТ "Укрпрофтур", оскільки це майно не відносилося до майна загальносоюзних громадських організацій або майна підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування.

Також необхідно зазначити, що українські республіканські профспілки мали і мають статус самостійних юридичних осіб, свої статути, підлягають окремому правовому регулюванню (Закони України "Про об'єднання громадян", "Про професійні спілки"), безперешкодно володіли, користувались, утримували та розпоряджались на території України майном, набутим на законних підставах за рахунок власних та залучених коштів.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на викладене, судова колегія, дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2012 року зі справи № 47/296 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. Г. Дунаєвська

С. С. Самусенко