Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 922/3830/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Воліка І.М. (доповідача), Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуНововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській областіна рішеннявід 05.11.2014господарського суду Харківської області та на постанову від 19.01.2015Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 922/3830/14 господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ"доНововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській областітретя особаУправління Державної казначейської служби України у Нововодолазькому районі Харківської областіпростягнення 96480,58 грн.В судове засідання представники сторін не прибули.Відповідно до Розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 16.03.2015 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий-суддя - Волік І.М. (доповідач), судді - Дунаєвська Н.Г., Мележик Н.І.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АМІ" (надалі - ТОВ "АМІ") звернулось до господарського суду з позовом до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - Нововодолазька ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на сторні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Нововодолазькому районі Харківської області про стягнення заборгованості у розмірі 96480,58 грн. за неналежне виконання умов Договору поставки № 879/6-2012п від 19.12.2012, з яких: борг за поставлений товар у сумі 91485,00 грн., інфляційні втрати у сумі 453,92 грн., 3 % за користування чужими грошовими коштами в сумі 4541,66 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.11.2014 у справі № 922/3830/14 (суддя Шарко Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 (колегія суддів: Могилєвкін Ю.О. - головуючий, судді - Пушай В.І., Плужник О.В.), позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області на користь ТОВ "АМІ" суму основного боргу у розмірі 91485,00 грн., інфляційне збільшення у розмірі 453,92 грн., 3% річних у розмірі 4541,66 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач - Нововодолазька ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і зокрема, частини 1 та 2 ст. 614 Цивільеого кодексу України", пункту 23 частини 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, оскільки судами не встановлено та не досліджувалось питання щодо відсутності вини у несвоєчасному виконанні договірних зобов'язань, з огляду того, на думку скаржника, що перерахування коштів з державного бюджету за поставлений товар зобов'язане було здійснити Управління Державного казначейства, а отже за відсутності його вини, позовні вимоги не підлягають задоволенню, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що 19.12.2012 між ТОВ "АМІ" (Постачальник) та Нововодолазькою міжрайонною ДПІ Харківської області ДПС (Покупець) укладений Договір поставки № 879/6-2012п, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця товари виробничо-технічного призначення, при цьому найменування (номенклатуру, асортимент), одиниці виміру, кількість товару, зазначені в Специфікації на товар, що є Додатком 1 до цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити такий товар; ціна та загальну вартість товару складає 91485,00 грн., в т.ч. ПДВ 15485,00 грн. (п.п. 1.1., 1.2, 3.1. Договору).

Відповідно до ункту 2.2. Договору документом, який підтверджує кількість поставленого товару, є товарна (видаткова) накладна або інший документ, оформлений Постачальником відповідно до вимог чинного законодавства.

За умовами Договору строк поставки товару: до 31.12.2012; оплата товару здійснюється на підставі товарної (видаткової) накладної; розрахунок здійснюється після поставки товару згідно видаткової накладної протягом 7 календарних днів після поставки або отримання бюджетного призначення (п.п. 3.2., 3.5., 4.1. Договору).

У Специфікації до Договору сторони погодили поставку комп'ютерних систем LenovoThinkCentre М72z, в кількості 15 шт. на загальну суму 91485,00 грн.

На виконання умов Договору Постачальником (позивачем) поставлено Покупцю (відповідачу) обумовлений товар на загальну суму 91485,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1219/100 від 19.12.2012, яка підписана сторонами та скріплена печатками. Проте, відповідач не сплатив у визначений договором строк вартість отриманого товару, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості, з урахуванням інфляційних та 3 % річних.

В силу пирисів ст. 193 Годарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'зання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, виходив з того, що внаслідок невиконання прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати товару, у відповідача виникла заборгованість у сумі 91485,00 грн.

При цьому в пункті 3.4. Договору сторонами погоджено, що джерело фінансування за цим договором - загальний фонд Державного бюджету України, КЕКВ 2110 КПКВ 3507010, коди ДК 016-97 вказані в специфікації на товар.

Відповідно до частини 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання, приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.

Отже, після отримання товару та за наявності бюджетного призначення на фінансування закупівлі за договором на час укладання та настання строку оплати за отриманий товар, на відповідача як розпорядника бюджетних коштів покладається обов'язок надати доручення органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для здійснення оплати поставленого товару, що останнім не було зроблено належним чином.

При цьому посилання відповідача на те, що він виконав всі необхідні дії для проведення розрахунку, однак УДКСУ у Нововодолазькому районі Харківської області не здійснило у грудні 2012 року проплату, а залишок коштів, в тому числі і 91485, 00 грн., списало з рахунку ОДПІ відповідно до частини 1 ст. 57 Бюджетного кодексу України, і тому суму боргу необхідно стягувати з Державного бюджету, судом визнано необґрунтованим та відхилено виходячи з того, що відносини щодо поставки товару не є відносинами в процесі виконання бюджетів, тому у разі порушення зобов'язання необхідно керуватися відповідними нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а не нормами Бюджетного кодексу України.

З огляду цього, суди дійшли висновку, що відсутність бюджетних коштів або не перерахування бюджетних коштів з інших причин не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.

В силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних та 3 % річних дійшов висновку щодо їх обгрунтованості та відповідності нарахування вимогам закону, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині також задоволено у повному обсязі.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Зобов'язання має виконуватися у строк (термін) його виконання, встановлений у зобов'язанні (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару, тобто прострочення грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів скаржника про те, що у зв'язку зі списанням бюджетних коштів, які вже знаходились на рахунку відповідача, але управлінням Державного казначейства були повернуті до бюджету, а не перераховані постачальнику, то такі обставини не звільняють його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, оскільки за змістом ст. 511 Цивільного кодексу України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи, а в силу частини 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Нововодолазької ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області з підстав, зазначених у касаційній скарзі, оскільки її доводи зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 05.11.2014 у справі № 922/3830/14 залишити без змін.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : Н.Г. Дунаєвська

Н.І. Мележик