Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року Справа № 910/17116/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Овчарук О.О.

від відповідача: Гайдук Є.О., Васильєв Д.В.

розглянувши касаційні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2013р.

у справі № 910/17116/13 Господарського суду міста Києва

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

про стягнення неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у загальному розмірі 179 676,10 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 101115,50грн. пені, 59005,24грн. інфляційних втрат, 19555,36грн.- 3% річних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання з оплати отриманого природного газу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2013р. (суддя Паламар П.І.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2013р. (судді: Яковлєва М.Л., Гончарова С.А., Куксова В.В.), вищезазначене судове рішення скасоване в частині відмови у позові щодо стягнення сум інфляційних втрат та річних, в цій частині прийнято нове рішення, яким з відповідача на користь позивача стягнуто 59005,24грн. інфляційних втрат та 19555,36грн.- 3% річних.

Не погодившись частково з прийнятою у справі постановою, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати в частині відмові у позові щодо стягнення 101115,50 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2013р., в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача сум інфляційних втрат та 3% річних, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" подано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач заперечує доводи позивача та підтримує доводи своєї касаційної скарги.

Розглянувши касаційні скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

14.10.2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (покупець, відповідач) укладено договір №06/10-1364 ТЕ-15, відповідно до умов якого (п. 1.1) постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору.

Згідно з умовами п. 4.1 договору оплата за природний газ та послуги з його транспортування здійснюється в наступному порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованого місячного обсягу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця, послідуючі оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованого місячного обсягу до 20-го та 30 (31)-го числа поточного місяця, остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.3.1 договору сторони передбачили, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На виконання умов договору протягом жовтня - грудня 2010 року Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" поставлено відповідачеві природний газ на суму 4914747,27грн., про що сторонами складені відповідні акти передачі - приймання. Проте, в порушення умов договору остаточний розрахунок за придбаний товар проведений відповідачем 03 березня 2011 року.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо строків оплати позивачем було нараховано пеню в сумі 101115,50грн., інфляційні втрати в сумі 59005,24грн. та 3 % річних у сумі 19555,36грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення суми пені, апеляційний господарський суд виходив з того, що умовами п. 9.3 договору №06/10-1364 ТЕ-15 неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом, тоді як позивачем пеня нараховувалась наступним чином: по акту за жовтень 2010 року з 21.11.2010 року по 03.03.2011 року, за листопад 2010 року з 21.11.2010 року по 03.03.2011 року та за грудень 2010 року з 21.01.2011 року по 03.03.2011 року. Тобто, пеня нарахована позивачем всупереч умовам п. 9.3 договору, тому стягненню не підлягає, оскільки остаточний розрахунок був здійснений 03.03.2011року (тобто за шість місяців, що передували зверненню з позовом, борг був погашений).

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з таким висновком апеляційної інстанції з урахуванням наступного.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу вимог частини другої статті 260 Цивільного кодексу України порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Таким чином положення пункту 9.3 договору, в якому сторони встановили, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, які передували моменту звернення із претензією або позовом, суперечить вимогам частини шостої статті 232 ГК України та ч.2 ст. 260 ЦК України.

Отже, позивач правомірно, відповідно до вимог вищенаведеного законодавства здійснював нарахування пені за кожним актом приймання -передачі як-то зазначено вище. Викладене залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції, а суд першої інстанції взагалі не досліджував цього питання.

Стосовно вирішення спору в частині стягнення з відповідача на користь позивача сум інфляційних втрат та 3% річних судова колегія касаційної інстанції відзначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладені у листі Верховного суду України від 03.04.1997р. №62-97р. При цьому слід зазначити, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання, а в інших випадках врахування індексу інфляції при обрахуванні заборгованості здійснюється при її наявності та згоди на це боржника. Наведене узгоджується зі змістом вищезазначених Рекомендацій. Крім того, зі змісту п.4.1 договору випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акта окремо, і як наслідок, інфляційні втрати та 3% річних мають нараховуватись на суму боргу за кожним актом передачі-приймання газу окремо. Як вбачається з матеріалів справи, зазначене залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій. Більш того, зі змісту оскарженої постанови не вбачається, що судом взагалі перевірялась правильність розрахунку позивачем сум інфляційних втрат та річних.

Крім того, судова колегія касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки посиланням відповідача на норми Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" та не дослідили питання чи проводились сторонами (у визначений Законом термін) дії щодо списання спірних сум у Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою КМ України №894 від 08.08.2011р.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно в частині вирішення спору про стягнення неустойки, то оскаржені судові рішення підлягають скасуванню у названій частині, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин, що мають суттєве значення для справи, і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.102013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2013р. у справі №910/17116/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.