Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року Справа № 910/13634/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 20.09.2013 р. (суддя Стасюк С.В.)у справі№ 910/13634/13 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна"доПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"простягнення 1.140.909,71 грн.,за участю представників позивачаШтифурко Ю.І.,відповідачаСкопич Ю.В.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2013 р. у справі №910/13634/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р., позов про стягнення з відповідача пені в сумі 91.261,53 грн. та 3% річних в сумі 1.049.648,18 грн. задоволено повністю.

Не погодившись з вищевказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. ст. 549, 625 Цивільного кодексу України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку щодо дати початку обчислення пені, оскільки, на думку скаржника, правильний розрахунок пені та 3 % річних повинен був здійснюватись з наступного числа після спливу 30 днів з дати видачі вантажу відповідачу, зазначеної у залізничних накладних.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" як постачальником та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" як покупцем 27.06.2012 р. укладено договір № УГВ 5911/11-12 про закупівлю товарів за державні кошти.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується у 2012 році поставити покупцеві товари, зазначені у специфікаціях, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2 договору найменування товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у Специфікації.

Відповідно п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом: оплати покупцем після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у Специфікації.

Відповідно до п. 7.9 договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно зі Специфікацією № 1, яка є додатком № 1 до договору, загальна вартість товару, що поставляється за цією Специфікацією, складає 52.467.954,00 грн.

Відповідно до п. 2 Специфікації право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати прийняття товару за видатковою накладною, яка підписана покупцем.

Відповідно до п. 4 Специфікації оплата товару здійснюється за фактом поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 51.414.347,78 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

При цьому судами попередній інстанцій встановлено, що свої зобов'язання з оплати вартості поставленого товару відповідач виконав лише 09.09.2013 р., перерахувавши на рахунок позивача вказані грошові кошти, що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Оскільки відповідачем не була здійснена оплата товару у строки, встановлені Специфікацією № 1 до договору № УГВ 5911/11-12 про закупівлю товарів за державні кошти від 27.06.2012 р. (протягом 30 календарних днів з дати постачання), та було прострочено виконання грошового зобов'язання, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 91.261,53 грн. та 3% річних в розмірі 1.049.648,18 грн.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у строки передбачені Специфікацією до договору, позивачем нараховано пеню в сумі 91.261,53 грн. та 3% річних в сумі 1.049.648,18 грн.

При цьому, як встановлено судами, розмір штрафних санкцій було погоджено сторонами в пункті 7.9 договору, відповідно до якого за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Посилання скаржника на те, що розрахунок пені та 3% річних повинен бути здійснений після спливу тридцяти днів з дати фактичного отримання товару відповідачем, тобто з дати, зазначеної у залізничних, а не видаткових накладних, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на положення пункту 4.1 договору та пунктів 2 та 4 Специфікації, якими передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати прийняття товару за видатковою накладною, а розрахунки проводяться після пред'явлення постачальником рахунку та підписаного сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної, протягом 30 календарних днів з дати постачання. А отже поставка оформлюється актом приймання-передачі товару або видатковою накладною, дата підписання яких і є датою поставки. Крім того, як встановлено судами, умовами договору не передбачено оформлення поставки товару залізничними накладними.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем вірно визначено період нарахування пені та 3% річних, починаючи з наступного дня після спливу тридцяти денного строку з дати видаткових накладних.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, позовні вимоги є обґрунтованими та правомірно задоволені судами попередній інстанцій.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. у справі №910/13634/13 - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич судді І.В. Алєєва О.О. Євсіков