Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року Справа № 904/6357/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Данилевський О.М.

від відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2013р.

у справі № 904/6357/13 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Нікопольського комунального підприємства "Нікопольтеплоенерго"

про стягнення 8 825 777,45 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольського комунального підприємства "Нікопольтеплоенерго" про стягнення суми основного боргу у розмірі 7478209,40грн., 3% річних - 250338,25грн., інфляційних втрат - 10583,31грн., пені - 563167,83грн., 7 % штрафу - 523474,66грн. за спожитий природній газ.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2013р.(суддя Назаренко Н.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2013р. (судді: Антонік С.Г., Чимбар Л.О., Чоха Л.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з Нікопольського комунального підприємства "Нікопольтеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг в розмірі 7478209,40грн., пеню - 394217,48грн., інфляційні втрати - 10587,31грн., 3% річних - 250338,25грн., 7% штрафу - 523474,66грн. В частині стягнення пені в розмірі 168950,35грн. відмовлено.

Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.549-552 ЦК України та ст. 233 ГК України, просить їх скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 168950,35грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму пені, в задоволенні якої було відмовлено.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

07.02.2012р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір про закупівлю природного газу №05/47-БО-12, за умовами якого, продавець зобов'язався поставити покупцю імпортоаний природний газ, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання. Використання газу Покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Пунктом 1.2. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 27.06.2012р. передбачено, що Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року природний газ в обсязі до 1 918 818 тис. куб.м.

У розділі 3 Договору сторони погодили ціну на природний газ.

Згідно п. 4.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 -го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 7.3. Договору у разі невиконання покупцем умов п.4.1. цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

В подальшому між позивачем та відповідачем укладалася додаткова угода до договору щодо обсягів газу та ціни на газ.

На виконання умов договору позивач поставив протягом лютого-квітня 2012 року поставив, а відповідач прийняв, природний газ на загальну суму 7478209,40грн. В свою чергу, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, за поставлений природний газ не розрахувався.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правомірно стягнули з відповідача заявлену позивачем суму основного боргу в розмірі 7478209,40грн.

На суму основного боргу позивачем були нараховані 10587,31грн. інфляційних втрат, 250338,25грн. 3% річних, 563167,83грн. пені та 523474,66грн. 7% штрафу.

Відповідачем у суді першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарські суди, розглянувши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, дослідивши наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення розміру штрафних санкцій, правомірно зменшили заявлену до стягнення суму пені до 394217,48грн. з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що нарахована сума 7% штрафу є правомірною та обґрунтованою, і тому підлягає стягненню, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням норм ст. 625 ЦК України та встановлених обставин щодо порушення відповідачем строків проведення розрахунків, господарські суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позов в частині стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних.

З огляду на викладене, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2013р. у справі №904/6357/13 - без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.