ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 917/411/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.М за участю представників: позивача Сингаївська Т.С. дов. від 03.08.2016 відповідача не з'явився прокуратури Томчук М.О. - посв. від 01.08.2012 №000606 розглянувши матеріали касаційної скарги Сільськогосподарського приватно-орендного підприємства "Нива" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 917/411/16 господарського суду Полтавської областіза позовомСільськогосподарського приватно-орендного підприємства "Нива" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області за участю Прокуратури Полтавської області про визнання права на оренду земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське приватне-орендне підприємство "Нива" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання поновленим договору оренди землі від 27.03.2014, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Сільськогосподарським приватно-орендним підприємством "Нива", до 31.12.2022 на земельну ділянку площею 4,0699 га з кадастровим номером 5320483600:00:001:0137, враховуючи умови додаткової угоди до даного договору.

28.03.2016 від заступника прокурора надійшла заява про вступ у справу з метою захисту інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Ухвалою від 12.04.2016 суд прийняв та задовольнив подану заяву заступника прокурора Полтавської області.

27.04.2016 від позивача на адресу суду надійшла заява про уточнення позовних вимог (вхід. №5321) в якій позивач просить суд визнати поновленим Договір оренди землі від 27.03.2014, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та Сільськогосподарським приватно - орендним підприємством "Нива", на земельну ділянку площею 4,0696га з кадастровим номером 5320483600:00:001:0137, до 31.12.2022, враховуючи умови додаткової угоди до даного договору.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.06.2016 (суддя Погрібна С.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (колегія у складі суддів: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Сільськогосподарське приватно-орендне підприємство "Нива" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 01.06.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 і прийняти нове рішенням, яким визнати поновленим договір оренди землі від 27.03.2014, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та Сільськогосподарським приватно-орендним підприємством "Нива", на земельну ділянку площею 4,0696 га з кадастровим номером 5320483600:00:001:0137 до 31.12.2022.

Скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та неповним з'ясуванням обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 25.10.2016. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 16.11.2016 представника позивача та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Полтавської області від 28.12.2012 у справі №18/731/12 було визнано за Сільськогосподарським приватно-орендним підприємством "Нива" право на оренду земельної ділянки, площею 427,5739 га, яка розташована на території Краснолуцької сільської ради на строк до 31.12.2015.

27.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області та Сільськогосподарським приватно - орендним підприємством "Нива" був укладений договір оренди землі (а.с.10-15), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 4,0696 га (кадастровий номер 5320483600:00:001:0137) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Краснолуцької сільської ради Гадяцького району.

Відповідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки проведена не була.

Договір укладено терміном до 31.12.2015. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору).

Розділом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3720,15 грн. в рік, що становить 4% від нормативної грошової оцінки 1 гектар ріллі по області, визначеної за матеріалами нормативної грошової оцінки земель у 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2014 на коефіцієнт 3,2 та коефіцієнт для ріллі 1,756.

Судами встановлено, що 29.04.2015 позивач направив відповідачу лист (а.с.23, т.1) та проект додаткової угоди (а.с.22, т.1) про внесення змін до пункту 8 договору оренди землі від 27.03.2014 з проханням продовжити термін дії договору до 31.12.2025, інші умови договору оренди землі не змінені та залишаються чинними у тій редакції в якій вони викладені сторонами раніше і сторони підтверджують їх обов'язковість для себе (пункт 2 проекту додаткової угоди).

Листом від 29.05.2015 вих. №5563/2-15 (а.с.129, том 1) відповідач не погодився із запропонованим позивачем терміном оренди та запропонував орендну плату 10% від нормативної грошової оцінки.

Докази направлення підтверджуються наявною в матеріалах справи електронно-контрольною карткою (а.с.130, том 1).

Також судами встановлено, що 24.09.2015 позивачем було направлено клопотання вих. №741 на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яким повідомлено про намір СПОП "Нива" продовжити термін дії договору оренди землі від 27.03.2014 (а.с.25-26, том 1).

Листом від 13.11.2015 вих. №4236/0/72-15 (а.с.27, т.1) відповідач зазначив, що в поданому позивачем проекті не міститься інформація щодо відсотку від нормативної грошової оцінки та запропоновано відповідачем орендну плату 12% від нормативної грошової оцінки та зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку дії можливе тільки у разі узгодження умов договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач з посиланням на статтю 33 Закону України "Про оренду землі" наголошував на тому, що оскільки ним було дотримано всіх вимог, щодо поновлення договору оренди і з врахуванням відсутності письмових заперечень з боку відповідача, а також те, що ним на даний час використовується спірна земельна ділянка, за яку сплачується орендна плата, договір оренди землі від 27.03.2014 є поновленим.

Так, приймаючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачений актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статей 3, 4 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За статтями 13, 14 Конституції України, статтею 324 Цивільного кодексу України земля є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України 08.04.2011 за № 445, визначено, що центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності є державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності."

Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди землі, розташована за межами населених пунктів на території Краснолуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області, та знаходилась у підпорядкуванні Головного управління Держземагенства у Полтавській області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" здійснено реорганізацію Державного агентства земельних ресурсів України шляхом перетворення його в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області є правонаступником Головного управління Держземагентства у Полтавській області та до сфери його повноважень належить реалізація державної політики по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у відповідності до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

Частина 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно частини 2 статті 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (стаття 125 Земельного кодексу України).

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до частини 2 статті 759 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. При цьому, частиною 6 статті 93 Земельного кодексу України, зокрема, передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі регулюються законом.

Так, Закон України "Про оренду землі" є спеціальним законом, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи регулювання відносин з оренди землі в Україні.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Порядок поновлення договору оренди встановлений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" яка фактично об'єднує два випадки його пролонгації.

Так, у частинах першій - п'ятій цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі, його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, виходячи із положень статей 319, 626 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Незважаючи на формальне визначення договору, який орендар має укласти на новий строк, як додаткової угоди до договору, строк якого закінчився, фактично це буде новий договір, оскільки його умови можуть бути змінені за згодою сторін, і у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Таким чином, при продовженні договору оренди землі у спосіб реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, незмінними будуть залишатися лише сторони договору оренди землі (з урахуванням положень про правонаступництво), розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Інші ж умови можуть змінюватися.

Другий випадок пролонгації договору оренди встановлений частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Пролонгація договору оренди відбувається автоматично, проте в силу приписів частин 7-9 статті 33 вказаного Закону, у місячний строк обов'язково має бути укладена додаткова угода, яка засвідчує юридичний факт поновлення договору.

Таким чином, нормами законодавства України, які є чинними під час виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду справи судом першої інстанції, прямо встановлена обов'язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення. При цьому, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Відповідно до пункту 8 договір оренди укладений до 31.12.2015 року. Після закінчення строку орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово направляв відповідачу листи-повідомлення з проханням продовжити дію договору оренди землі та проект додаткової угоди про внесення змін до договору оренди від 27.03.2014 (а.с.22-26, том 1).

29.05.2015 відповідач направив позивачеві лист №5563/2-15, в якому вказав на те, що не погоджується із запропонованим останнім у додатковій угоді терміном дії оренди земельної ділянки та запропонував орендну плату у розмірі 10% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

13.11.2015 на лист позивача щодо поновлення договору оренди, відповідач вказав на те, що проект договору не містить інформації щодо відсотку орендної плати від її нормативно грошової оцінки (а.с.27, том 1).

05.01.2016 відповідач у листі № 28-16-777.3-11/ -16 проінформував орендаря про відсутність підстав для продовження договорів оренди земельної ділянки загальною площею 414,74 га.

Таким чином, протягом дії спірного договору оренди землі сторони не дійшли згоди щодо строку дії договору та розміру орендних платежів, а також після закінчення строку дії такого договору відповідач висловив свої заперечував щодо його поновлення.

Дія договору оренди землі припинилась з 31.12.2015, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення не була укладена сторонами у місячний строк, тобто до 31.01.2016, у зв'язку з чим договір оренди землі між сторонами не поновлений, а припинив свою дію відповідно до положень статті 31 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді, проте, як встановлено апеляційним господарським судом, в матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем відмови чи бездіяльності уповноваженого органу щодо укладення додаткової угоди в судовому порядку.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно з положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" та пункту 8, 37 договору оренди землі, не відбулось автоматичне поновлення дії договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Сплата позивачем орендних платежів за користування земельними ділянками після закінчення дії договору, не можна розцінювати як згоду орендодавця на пролонгацію договору оренди, оскільки орендар сплачував кошти за фактичне користування майном. Здійснення платежів не є підставою продовження договору, термін дії якого закінчився.

Крім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив поновити договір оренди до 31.12.2022.

Тобто, позивачем запропоновано змінити строк дії договору не на той самий строк, який був раніше встановлений (1 рік 9 місяців та 4 дні), а поновити на 7 років, що за своєю юридичною природою є пропозицією про внесення змін до договору оренди землі, на яку не поширюється дія статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Отже, позивачем запропоновано змінити істотну умову договору оренди землі, а не укласти угоду за наслідками поновлення договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах.

Крім того, за умовами додаткової угоди про внесення змін до договору оренди від 27.03.2014 в редакції запропонованій позивачем відповідачу, встановлений термін дії договору до 31.12.2025.

Тобто, позиція позивача щодо запропонованого строку дії договору є різною.

Оскільки позивач не звертався з вимогою продовжити договір на той самий строк і на тих самих умовах, і така додаткова угода не була укладена (відсутнє підтвердження юридичного факту поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах), можливо дійти до висновку, що право позивача на укладення додаткової угоди про пролонгацію договору не є порушеним, оскільки з такою пропозицією позивач не звертався, а навпаки просив змінити таку істотну умову договору як строк його дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015, постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2015 у справі №904/8031/14, постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2015 у справі 904/3929/14, постанові Вищого господарського суду України від 17.05.2016 у справі № 912/3019/15.

Таким чином, вимога про визнання поновленим договір оренди землі саме на запропонованих позивачем умовах не відповідає приписам статті 33 Закону України "Про оренду землі", а тому задоволенню не підлягає.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судами під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вказує, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Сільськогосподарського приватно-орендного підприємства "Нива" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 917/411/16 господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді В. Корсак

О.Сибіга