Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року Справа № 5011-67/6252-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Іванової Л.Б., Кролевець О.А.,

за участю представників позивача - Гаркавенка С.В. дов. № 91/2013/11/28-3 від 28 листопада 2013 року та відповідача - Березинської-Колпакової О.О. дов. № Д-3 від 21 січня 2014 року та Гордієнко Г.Г. дов. б/н від 31 травня 2013 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року у справі господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал - 22" про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - позивач) звернулось до Житлово-будівельного кооперативу "Кристал - 22" (далі - відповідач) з позовом про стягнення з останнього 226 131, 87 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 12 295, 58 грн. втрат коштів від інфляції та 3 % річних у сумі 6 541, 34 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати вартості поставленої теплової енергії за договором № 8373082 від 1 жовтня 2005 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал - 22" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" основну суму боргу у розмірі 184 450, 23 грн., 3 % річних у розмірі 6 541, 34 грн. та 12 295, 58 грн. втрат коштів від інфляції.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Кристал - 22" задоволено частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі змінено.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Кристал - 22" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" основну суму боргу у розмірі 41 995, 34 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Київенерго" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року.

Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 125 Конституції України, ст. ст. 4-7, 33,43, 82, 101, 104, п. 6 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України та ст. 625 Цивільного кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 1 жовтня 2005 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір № 8373082 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію відповідно до умов цього договору, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в договорі.

Договір, у відповідності до ст. 174 Господарського кодексу України, є однією з підстав виникнення господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 2.2.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно із Додатком № 1 до договору.

Сторонами укладено додатки до договору, якими визначено вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

За п. 9 Додатку № 2 до договору споживач щомісяця з 12 по 15 числа самостійно отримує в МВРТ-7 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, що включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, табуляграму (облікову картку) фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Відповідно до п. 10 Додатку № 2 до договору споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію та до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється по приладам обліку відповідно до Звернення-доручення про укладення договору за тарифами, встановленими та затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а з 1 січня 2011 року за тарифами, затвердженими Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача вартості наданих позивачем за договором постачання теплової енергії послуг.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарський суд міста Києва виходив з того, що позивачем належним чином виконано зобов'язання з надання послуг відповідачу, а вартість таких послуг сплачена не у повному обсязі, у зв'язку з чим у останнього утворився борг у розмірі 226 131, 87 грн.

Враховуючи, що на час прийняття рішення місцевим господарським судом Житлово-будівельним кооперативом "Кристал - 22" борг частково сплачено у сумі 41 681, 64 грн., суд дійшов висновку про підставність задоволення позовних вимог в частині 184 450, 23 грн. основного боргу, заявлених позивачем 12 295, 58 грн. втрат коштів від інфляції та 6 541, 34 грн. 3 % річних як таких, що нараховані у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Змінюючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вказав, що за актом звіряння розрахунків за теплову енергію відповідачем частково погашено борг за спожиту теплову енергію, а тому визнав за можливе часткове задоволення заявлених вимог на суму 41 995, 34 грн. У решті позовних вимог судом відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитись з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними та такими, що прийняті за неповного з'ясування та надання правової оцінки усім істотним обставинам справи у їх сукупності з наступних підстав.

Відповідно до ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

За ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" у редакції, чинній на час звернення з позовом, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені місцеві державні адміністрації, визначено п. 3 Указу Президента України № 493/92 від 3 жовтня 1992 року "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Пунктом 2 вищевказаного Указу передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 731 від 28 грудня 1992 року, встановлено обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до п. п. 1, 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Між тим, зазначаючи про вірність розрахунку позивачем вартості поставленої теплової енергії за період з листопада 2009 року по червень 2010 року за тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1192 від 15 жовтня 2009 року; за період з липня 2010 року по грудень 2010 року за тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 392 від 31 травня 2010 року; за період з січня 2011 року по березень 2012 року за тарифами, затвердженими Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 1729 від 14 грудня 2010 року, суди не перевірили відповідність вказаних актів вимогам закону та не з'ясували наявності правових підстав для їх використання при розрахунку вартості наданих послуг.

Поряд з цим вказані обставини є істотними для встановлення дійсних прав та обов'язків сторін спору, перевірки вірності та обгрунтованості нарахування відповідачу боргу за поставлену теплову енергію.

Крім того, відмовляючи у позові в частині стягнення з відповідача суми втрат коштів від інфляції та 3 % річних, апеляційний господарський суд не навів жодних мотивів такої відмови, тобто, фактично не розглянув заявлені позовні вимоги у цій частині.

За таких обставин прийняті у справі судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів визнати законними та обгрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, повно встановити всі суттєві для справи обставини та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року.

Справу направити до господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Іванова

О. Кролевець