Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року Справа № 908/2590/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Шаргала В.І.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 03.08.2015у справігосподарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"простягнення 425 701, 03 грн. за участю представників сторін:

позивача: Максимченко І.В. (представник за дов. № 23-12/14-3 від 23.12.2014 ),

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю "Райффайзен Лiзинг Аваль" звернулось до господарського суду Запорiзької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю "Шляхове будывництво "Альтком" про стягнення 425701,03 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № L634-04/07 від 26.04.2007.

Рішенням господарського суду Запорiзької області від 30.06.2015 у справі №908/2590/15-г, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2015 позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм діючого законодавства України внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема, ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Заявник в касаційній скарзі, зокрема, зазначає, що суд першої та апеляційної інстанції визнали встановленими факт наявності заборгованості та її розмір за договором лізингу лише на підставі наданих позивачем копій самого договору та однієї з додаткових угод до нього, при цьому не вимагаючи від позивача та не досліджуючи жодних документів первинного бухгалтерського обліку.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 26.04.2007 ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (надалі - "Лізингодавець") та ТОВ "Шляхове будівництво АЛЬТКОМ" (надалі - "Лізингоодержувач") уклали договір фінансового лізингу №L634-04/07 (надалі - "Договір"), відповідно до п. 1.1. якого Лізингодавець на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) (надалі - " Договору купівлі-продажу") зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у володіння та користування протягом усього строку лізингу за плату (лізингові платежі) майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначається в Специфікації (Додаток №2 до цього Договору) (надалі - "Предмет лізингу"), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

На виконання умов Договору, Лізингодавець придбав предмет лізингу за договором купівлі-продажу №Р632-04/07 від 26.04.2007 та на підставі акту приймання - передачі предмета лізингу від 22.06.2007 передав Лізингоодержувачу, а саме вантажний автомобіль МАN 26413, № кузову/шасі WMAN23ZZ24G167685.

Згідно п. 1.2. Договору строк лізингу складається з Періодів лізингу, зазначених в Графіку платежів (Додаток №1 до Договору), та не може бути менше одного року.

Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу, та комісію Лізингодавця. Розмір лізингових платежів за кожний період лізингу, їх загальна сума та порядок сплати зазначаються в Графіку (п.п. 4.1, 4.2 Договору).

Оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі Договору, здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Лізингодавця. Лізингоодержувач здійснює платежі відповідно до Графіку з коригуванням їх загальної вартості на зміну курсу Національного банку України для Євро за правилами, наведеними в п.3 Графіку (п.4.7. Договору).

Згідно п.5.1. загальних умов фінансового лізингу (додаток№4 до Договору) Лізингоодержувач зобов'язується сплачувати зазначені у Графіку лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок Лізингодавця.

Лізингоодержувач сплачує зазначені в Графіку авансові лізингові платежі на підставі рахунку протягом 5 днів з дня укладення Договору. Рахунок на оплату авансових лізингових платежів надається лізингодавцю при укладенні Договору (п.5.2. загальних умов фінансового лізингу (додаток№4 до Договору).

Лізингоодержувач сплачує зазначені в Графіку поточні лізингові платежі сплачуються щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в Договорі електрону адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. У разі неотримання рахунку Лізингодавця до 5 числа поточного місяця Лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до Лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. В цьому випадку Лізингоодержувач зобов'язаний оплатити рахунок до 12 числа поточного місяця (п.5.3. загальних умов фінансового лізингу (додаток№4 до Договору).

Згідно Акту приймання - передачі першим періодом лізингу вважається календарний місяць, що слідує за місяцем в якому предмет лізингу був переданий лізингоодержувачу. Зазначені в графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, які слідують за першим періодом лізингу.

Також установлено, що внаслідок наявності у Лізингоодержувача простроченої заборгованості за договором фінансового лізингу була проведена реструктуризація заборгованості та між сторонами підписані угоди, якими були внесені зміни до графіку платежів, а саме: угоди про внесення змін до Договору: від 02.03.2009; від 01.09.2009; від 02.08.2010; від 01.12.2010; від 04.05.2011; від 28.02.2014.

Додатковою угодою від 28.02.2014 до Договору сторони внесли зміни наступного змісту:

- п. 1.1 Лізингоодержувач визнає наявність простроченої заборгованості за рахунками перед Лізингодавцем та зобов'язується сплатити в розмірі та строк, визначений сторонами.

- п. 1.2 Лізингоодержувач засвідчує та визнає, що на дату укладення цієї угоди до договору, зобов'язання Лізингоодержувача перед Лізингодавцем за договором не виконані в повному обсязі та відповідно до умов визначених договором.

- п. 1.3 сторони визначили, що виконання зобов'язань /боргових зобов'язань/ Лізингоодержувача за договором, з моменту укладання цієї додаткової угоди є відстроченим. Встановити кінцеву дату виконання Лізингоодержувачем зобов'язань за договором до 30.09.2014 (зобов'язання повинні бути виконані не пізніше зазначеної дати /дата виконання зобов'язань).

- п. 1.4 з урахуванням умов, визначених п. 1.1. цієї угоди, сторони засвідчують, що договір є чинним та діє до повного виконання Лізингоодержувачем зобов'язань перед Лізингодавцем щодо сплати заборгованості відповідно до умов Договору та п. 1.1. угоди.

Лізингоодержувач свої зобов'язання за Договором виконував не належним чином та допустив прострочення платежів на загальну суму в 425701,03 грн., доказів сплати якої суду не надано.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

За таких обставин, оскільки відповідач доказів оплати наявної заборгованості відповідач суду не надав, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції про задоволення позову, колегія суддів визнає правомірним та обгрунтованим.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п.1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в оскаржуваному рішенні та постанові і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на порушення господарським судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права не приймаються до уваги з тих підстав, що процесуальні порушення не в будь-якому випадку є підставою для скасування судового рішення, а лише у випадках, передбачених ч.2 ст.11110 ГПК України, та в разі, якщо такі порушення призвели до прийняття неправильного рішення, чого в даному випадку не відбулось.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2015 у справі № 908/2590/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя : Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

В.І. Шаргало