Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 року Справа № 910/12653/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геосервіс" на ухвалу від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 11.09.2014 Київського апеляційного господарського суду 03.02.2015у справі Господарського суду№ 910/12653/14 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Геосервіс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Палладіум"простягнення заборгованостіу судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Орлова Н.В.;- відповідача Шкіптан Д.В.;

ВСТАНОВИВ:

24.06.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Геосервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Палладіум" про стягнення 84577,98 дол. США за договором транспортної експедиції № А0106/12-140 від 01.06.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/12653/14 (суддя Борисенко І.І.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 (колегія суддів у складі: Гончаров С.А. -головуючий суддя, судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.), припинено провадження у даній справі на підставі п. 5 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Геосервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі № 910/12653/14.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Палладіум" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геосервіс" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі № 910/12653/14 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Припиняючи провадження у даній справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в укладеному між сторонами договорі № А0106/12-140 від 01.06.2012 існує третейська угода, яка відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди" та не визнана недійсною, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "ПАЛЛАДІУМ" заперечувало відносно розгляду справи в господарському суді та подало клопотання про передачу справи на розгляд третейському суду, відповідно до третейського застереження.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

У частині першій статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

У зазначених нормах національного законодавства втілені зобов'язання України за міжнародними договорами як сторони Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року) та Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 року). За повідомленням Міністерства закордонних справ України (лист від 07.02.2000 № 4.3/8-067-137) вказані Конвенції набули чинності для України, відповідно, 10 січня 1961 року та 7 січня 1964 року.

Пунктом 1 статті II Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень передбачено, що кожна з держав - учасниць визнає письмову угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, що виникли між ними у зв'язку з будь-яким конкретним договірним чи іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Згідно з пунктом 3 цієї статті суд держави - учасниці, якщо до нього надійшов позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, повинен, на прохання однієї з сторін, направити сторони до арбітражу, якщо не визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як зазначено в пункті 1 статті IV Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, сторони арбітражної угоди можуть на свій розсуд передбачити передачу спорів на вирішення постійного арбітражного органу або на вирішення арбітражу в даній справі (арбітраж ad hoc). Згідно з пунктом 1 статті VI цієї Конвенції відвід державного суду за непідсудністю, що ґрунтується на арбітражній угоді і заявлений в державному суді, в якому порушено справу однією зі сторін в арбітражній угоді, повинен бути заявлений під загрозою втрати права за пропуском строку до або в момент подання заперечень по суті позову в залежності від закону держави-учасниці.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у п. 7.2 договору транспортної експедиції № А0106/12-140 від 01.06.2012 сторони погодили, що всі спори та розбіжності, що виникають по даному договору, та пов'язані із ним, підлягають вирішенню в Міжнародному Комерційному Арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті Естонії.

Відповідно до Регламенту, затвердженого Естонською торгово-промисловою Палатою, при Естонській торгово-промисловій Палаті діє один Арбітражний суд - "Арбітражний суд Естонської торгівельно-промислової Палати".

Відповідач в суді першої інстанції подав клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку із тим, що подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди.

У п. 5 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" зазначено, що господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном. Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958). Названа норма узгоджується з вимогами статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно з пунктом 1 якої суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує. Провадження у справі в цих випадках припиняється на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.

Під час розгляду даної справи судами не встановлено, та в свою чергу позивачем, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не доведено обставин, які б давали б підставу для висновку щодо недійсності, не чинності чи неможливості виконання арбітражного застереження, зробленого сторонами в договорі транспортної експедиції № А0106/12-140 від 01.06.2012.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для припинення провадження у даній справі, однак припиняючи провадження суди попередніх інстанцій невірно обрали норму ст. 80 ГПК України, яка підлягає застосуванню, та замість п. 1 ст. 80 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в господарських судах України) судами застосовано пункт 5 наведеної статті (сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду).

Про те, що необхідно припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України у разі подання позову з питання, що є предметом арбітражної угоди зазначено в постанові Верховного Суду України від 11.04.2006 у справі № 8/348а та в п. 5 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій".

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із доводами касаційної скарги стосовно безпідставного застосовання до даних правовідносин Закон України "Про третейські суди", оскільки згідно із ст. 1 даного Закону дія цього Закону не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж, та відповідно до п. 12 ст. 6 Закон України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 11110 ГПК підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Водночас, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Проте, наведені порушення судів попередніх інстанцій не призвели до прийняття неправильного рішення.

Таким чином, оскільки неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не призвело до прийняття неправильного рішення, касаційна інстанція вважає, що ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін з мотивів, викладених у даній постанові.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геосервіс" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі № 910/12653/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ