Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року Справа № 911/637/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСТ АЛЬФА"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2013 року

у справі № 911/637/13-г

господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСТ АЛЬФА"

до Малого приватного підприємства "Альтаїр"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на

стороні позивача Пузійчук Валентина Олександрівна

про визнання недійсними актів та стягнення коштів

за участю представників

позивача - Шевчук А.С.

відповідача - Кравець В.О.

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КЖБК" (далі - ТОВ "КЖБК") звернулося до господарського суду Київської області з позовом до МПП "Альтаїр" про визнання недійсними актів виконаних робіт від 25 грудня 2011 року та стягнення 583400,00 грн. В обґрунтування своїх вимог посилалось на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за Договором №07/06/10 та Договором №14/02/11 щодо виконання оплачених позивачем робіт, що стало підставою для відмови від Договорів та виставлення відповідачу вимоги про повернення перерахованих позивачем коштів в розмірі заявленої до стягнення суми тощо.

В зв'язку з укладенням 21 червня 2013 року між ТОВ "КЖБК" та ТОВ "ФРОСТ АЛЬФА" договору про відступлення права вимоги по кожному з Договорів, місцевим судом 16 вересня 2013 року здійснено заміну позивача його правонаступником ТОВ "ФРОСТ АЛЬФА".

Рішенням господарського суду Київської області від 05 листопада 2013 року (судді Карпечкін Т.П., Заєць Д.Г., Скутельник П.Ф.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2013 року (судді Дикунська С.Я., Алданова С.О., Станік С.Р.)у справі №911/637/13-г в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "ФРОСТ АЛЬФА" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Київської області від 05 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2013 року у справі №911/637/13-г скасувати прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі визнати недійсними акти виконаних робіт від 25 грудня 2011 року та стягнути з відповідача на користь позивача 583400,00 грн., судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "КЖБК", як замовником, та МПП "Альтаїр", як виконавцем, 07 червня 2010 року та 14 лютого 2011 року укладено Договори №07/06/10 та №14/02/11 на виготовлення, поставку та монтаж виробів.

За своєю правовою природою укладені договори є договорами підряду.

Відповідно до ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За умовами Договору №07/06/10 відповідач зобов'язався виконати комплекс підрядних робіт на загальну суму 521820,00 грн., а позивач зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи. На виконання п.2.3. Договору №07/06/10 позивач 29 червня 2010 року платіжним дорученням №1589 перерахував на користь відповідача аванс в сумі 520000,00 грн.

За умовами Договору №14/02/11 відповідач зобов'язався виконати комплекс підрядних робіт на загальну суму 70408,00 грн., а позивач зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи. На виконання п.2.3. Договору №14/02/11 позивач 17 лютого 2011 року платіжним дорученням №502 перерахував на користь відповідача аванс в сумі 63400,00 грн.

Зобов'язанням на підставі ч.1 ст.509 ЦК України є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Цивільним законодавством (ст.ст.525, 526 ЦК України) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи встановлено й ч.1 ст.193 ГК України.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що за твердженнями позивача, відповідач до виконання робіт за Договорами №07/06/10 та №14/02/11 не приступив, сплачених авансом грошових коштів не повернув.

Відповідачем в липні 2012 року надіслано позивачу три акти виконаних робіт від 25 грудня 2011року на загальну суму 592228,00 грн., які не підписано позивачем, а також не надано відповідачу мотивованої відмови їх підписання.

Факт виконання робіт позивач заперечує й стверджує, що відповідач до виконання робіт не приступив, наведені в актах виконаних робіт дані не відповідають дійсності, в зв'язку з чим просив згадані акти виконаних робіт визнати недійсними. Крім цього позивач зазначив, що через невиконання відповідачем робіт, він листом 19 лютого 2012 року відмовився від Договорів на підставі ч.2 ст.849 ЦК України, просив суд стягнути з відповідача сплачені ним кошти в сумі 583400,00 грн. згідно п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України, оскільки відповідачем не виконано робіт на суму сплаченого авансу.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій не врахували, що предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача повернути позивачу грошові кошти, перераховані позивачем відповідачу в якості авансу. Така вимога позивача мотивована тим, що підстава для набуття відповідачем перерахованих йому грошових коштів відпала.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не з'ясував чи закінчилась дія договорів №07/06/10 та №14/02/11 та не з'ясував чи припинені за ним зобов'язання.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 631 ЦК України визначає строком дії договору час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, з якої воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї норми застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення або зберігання майна однією стороною з одночасним зменшенням його в іншої сторони, та відсутність правової підстави для придбання.

Відсутність правової підстави для придбання означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без підстав, встановлених законом чи договором.

З урахуванням викладеного судам необхідно з'ясувати чи на момент надіслання відмови, а саме 19 лютого 2012 року від Договорів відповідачем було виконано обумовлені договором роботи, оскільки спірні акти було надіслано лише в липні 2012 року, тобто суди не з'ясували чи відпала підстава, на якій відповідач отримав від позивача суму попередньої оплати.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Наведене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому рішення визнаються такими, що прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід приймати до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСТ АЛЬФА" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2013 року та рішення господарського суду Київської області від 05 листопада 2013 року скасувати.

3. Справу № 911/637/13-г передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко