Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Справа № 911/1411/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.11.2016у справі№ 911/1411/16 господарського суду Київської області за позовомОСОБА_4до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика";третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Златобанк"провизнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі, визнання недійсними змін до установчих документів та рішення загальних зборів учасників товариства в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився, - відповідача 1 повідомлений, але не з'явився, - відповідача 2 ОСОБА_5, - третьої особи повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 03.06.2016 у справі №911/1411/16 (суддя Горбасенко П.В.) задоволений позов ОСОБА_4 (надалі позивач/скаржник/ОСОБА_4.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" (надалі ТОВ "Біпродукт") та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (надалі ТОВ "ТЛК "Арктика"); за рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі, визнано недійсними зміни до установчих документів та рішення загальних зборів учасників товариства.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 (судді: Баранець О.М., Мальченко А.О., Сітайло Л.Г.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

ОСОБА_4, не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

До початку судового засідання 15.03.2017 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з відкликанням довіреностей, виданих ОСОБА_4 на представника ОСОБА_6, а також у зв'язку із відрядженням самого ОСОБА_4 до іншого міста.

Судом касаційної інстанції дане клопотання залишено без задоволення, як документально не підтверджено (в частині відкликання довіреностей на представника), крім того відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Крім того, враховуючи, що ухвалою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 про прийняття касаційної скарги та призначення її до розгляду явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, а також з урахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. ст. 1117, 1118 ГПК України, колегія суддів відмовляє у задоволенні даного клопотання і вважає за можливе розглянути касаційну скаргу відповідно до ст. 1115 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін у справі, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 звернувся з позовною заявою до господарського суду Київської області, предметом якої є позовні вимоги, заявлені до ТОВ "Біпродукт" та до ТОВ "ТЛК "Арктика", про: - визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі, - визнання недійсними змін до установчих документів та рішення загальних зборів учасників товариства.

В обгрунтування підстав позову, позивач послався на те, що укладений між ним та ТОВ "Біпродукт" договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ ТЛК "Арктика" від 24.12.2014, вчинений з порушенням Закону України "Про заставу", оскільки відсутня згода ПАТ "Златобанк" (третя особа у справі/ заставодержатель частки в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" за договором застави від 06.06.2011) на відчуження такої частки.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір, встановили наступні обставини справи:

- 29.10.2010 між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" укладений кредитний договір №153/10-KL, відповідно до якого банк зобов'язався надати товариству грошові кошти, а товариство повернути їх в установленому договором порядку;

- 06.06.2011 між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_4. був укладений договір застави майнових прав на частку в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" №3, в забезпечення виконання останнім своїх зобов'язань за кредитним договором від 29.10.2010;

- за договором застави, ОСОБА_4 передав в заставу свою частку в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" в розмірі 100% статутного капіталу, що дорівнює 500 000,00 грн.;

- 24.12.2014 відбулися загальні збори учасників ТОВ "ТЛК "Арктика", на яких був присутній єдиний учасник цього товариства ОСОБА_4 та ТОВ "Біпродукт";

- на вказаних загальних зборах було вирішено надати згоду на вихід зі складу учасників товариства ОСОБА_4 та на продаж його частки в статутному капіталі товариства ТОВ "Біпродукт", а також про прийняття ТОВ "Біпродукт" до складу учасників ТОВ "ТЛК "Арктика";

- 24.12.2014 за договором купівлі-продажу (відступлення) частки (корпоративних прав), ОСОБА_4 відчужив свою частку в статутному капіталі у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ "ТЛК "Арктика" ТОВ "Біпродукт";

- 24.12.2014 внесені відповідні зміни до статуту ТОВ "ТЛК "Арктика" і в той же день зареєстровані.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідно до ст. 586 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про заставу", заставодавець має право відчужувати предмет застави або передавати його в користування іншій особі лише за згодою заставодержателя.

Оскільки в даній справі, предмет застави - частка в статутному капіталі, був відчужений заставодавцем ТОВ "Біпродукт" без згоди заставодержателя - банку, то такий договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Арктика" від 24.12.2014, на яких було вирішено відчужити частку ОСОБА_4 в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" ТОВ "Біпродукт", прийнято з порушенням ст. 17 Закону України "Про заставу", ст. 586 ЦК України, а тому, також підлягає задоволенню, так само як і вимога про визнання недійсними змін до установчих документів ТОВ "ТЛК "Арктика".

Апеляційний господарський суд, не погодився із такими висновками суду першої інстанції, спростував їх з підстав необґрунтованості та прийняв нове рішення, яким у позові відмовив, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).

Стаття 546 ЦК України визначає, що договір застави є одним зі способів забезпечення виконання зобов'язання. За його змістом, відповідно до статті 572 ЦК України, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ст. 586 ЦК України заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічні положення відносно права заставодавця передавати у користування, відчужувати предмет застави тільки за згодою заставодержателя закріплені в ст. 17 Закону України "Про заставу".

Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що правом контролю за предметом застави наділений за законом та належним чином укладеним договором застави лише заставодержатель. У разі відчуження предмета застави, передачі його у користування іншій особі або іншого розпорядження цим предметом у інший спосіб саме право заставодержателя є порушеним. Тому саме заставодержателю належить право на звернення до суду щодо оспорення дій, вчинених із предметом застави без його згоди, з підстав, передбачених статтями 203 та 215 ЦК України. Отже, вимога про визнання правочину недійсним із застосуванням статей 203 та 215 ЦК України з підстав недотримання вимог частини 2 статті 586 ЦК України та частини 2 статті 17 Закону України "Про заставу" може бути заявлена лише заставодержателем (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у справах №922/3131/14 /постанова від 04.11.2015/ та №922/5223/14 /постанова від 21.10.2015/).

В даному випадку, як вбачається із матеріалів справи, про що вказувалося вище і встановлено судами попередніх інстанцій, з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частки (корпоративних прав) ТОВ "ТЛК "Арктика" від 24.12.2014, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ "Біпродукт" і яка (частка) перебувала у заставі ПАТ "Златобанк" за договором, укладеним з ОСОБА_4, з підстав порушення цим договором ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" та ч. 2 ст. 586 ЦК України, звернувся не заставодержатель (банк), а заставодавець (ОСОБА_4.); при цьому, зазначає, що укладеним ним договором, порушуються права заставодержателя, оскільки останній згоди на відчуження предмету застави не надавав.

Водночас, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, по-перше, виходячи з вищенаведеної позиції Верховного Суду України, ОСОБА_4 не є суб'єктом оскарження договору купівлі-продажу майна переданого в заставу за наведених ним підстав (ч. 2 ст. 586 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу"), оскільки є не заставодержателем цього майна, а є його заставодавцем, сам же заставодержатель не оспорює відповідний договір купівлі-продажу, і в матеріалах справи відсутні будь-які докази на уповноваження ОСОБА_4 від імені банку здійснювати представництво його інтересів, в тому числі, й оскаржувати в судовому порядку договір купівлі-продажу заставленого майна; по-друге, позовна заява ОСОБА_4 не містить жодних доводів про те, які саме його права порушені укладеним ним та оспорюваним у даному провадженні договором купівлі-продажу належних йому майнових прав на частку в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика", позаяк висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність заявленого позивачем позову в частині усіх позовних вимог, які є фактично похідними та взаємопов'язаними з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу договору, є обґрунтованим та правомірним.

Відносно доводів касаційної інстанції про те, що посилання апеляційного господарського суду як на підставу для скасування рішення місцевого господарського суду на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає в не пересвідченні суду в належному повідомленні усіх сторін у справі про час та місце розгляду даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (із змінами та доповненнями) зазначено про те, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в ЄДРПУО), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до невірного висновку про те, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права в частині неповідомлення ТОВ "Біпродукт" про час та місце розгляду даної справи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та про що зазначено місцевим господарським судом, примірник поштового повідомлення з яким направлялася ТОВ "Біпродукт" ухвала місцевого господарського суду про призначення справи до розгляду, був повернутий органами поштового зв'язку з позначкою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Проте, вказаний висновок суду апеляційної інстанції не є єдиною підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції. В основу скасування рішення суду першої інстанції був покладений також висновок суду апеляційної інстанції, який знайшов своє підтвердження у суді касаційної інстанції, про те, що позивач не доводить, зокрема, яким чином були порушені його права оспорюваним ним договором купівлі-продажу, вчиненого самим позивачем.

Доводи касаційної скарги про порушення прав позивача оспорюваним ним договором купівлі-продажу, що полягає в тому, як стверджує скаржник, що на сьогодні заставодержатель (банк) може застосувати до сторін договору купівлі-продажу частки засоби відповідальності за порушення позивачем умов договору застави у вигляді стягнення збитків, відхиляються судовою колегією, з наступного.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, укладаючи договір застави майнових прав на частку в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика" ОСОБА_4 та банк, на засадах добровільності, узгодили, що заставодавець не має права відчужувати предмет застави (частку в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика") без згоди заставодержателя. Такі положення договору кореспондуються із положеннями ст. 586 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про заставу".

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Пунктом 4.1. договору застави також унормовано право заставодержателя на стягнення із заставодавця збитків у разі порушення останнім умов договору застави, що кореспондується із вищевказаними нормами.

Тобто, наведені вище положення можуть бути застосовані до порушника зобов'язання, є відповідними засобами впливу на нього і спрямовані на відновлення порушеного права особи, права якої порушені та є відповідальністю за порушення зобовязання, а не порушенням права такої особи.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін, наслідком чого є правомірна постанова суду апеляційної інстанції, якою в позові відмовлено.

Отже, інші доводи касаційних скарг не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, що покладені в основу прийнятої у даній справі постанови, а тому не є підставою для її скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 у справі № 911/1411/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере