Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 року Справа № 916/3442/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Шаргала В.І.розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Аспарух"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 03.03.2015у справігосподарського суду Одеської областіза позовомЗаступника Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністраціїдо1. Білгород - Дністровської районної державної адміністрації; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аспарух"провизнання незаконним та скасування розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянкиза участю представників сторін:

прокуратури: Савицька О.В. (прокурор Генеральної прокуратури України, посв. від 13.03.2013 №015589),

позивача: не з'явився,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року заступник Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Білгород - Дністровської районної державної адміністрації та ТОВ "Аспарух" про визнання незаконним та скасування розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 03.05.2007 № 615/2007, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,2100га, розташованої на території Будацької коси, Приморської сільської ради, Білгород-Дністровського району Одеської області, за межами населеного пункту, для розміщення оздоровчого комплексу для оздоровлення працівників, укладеного 07.08.2007 між відповідачами, зареєстрованого в Одеській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.08.2007 за № 040751500034.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 2, 23, 24 Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 5, 7, 13 Закону України "Про оцінку земель" обґрунтовувалися незаконністю оспорюваного розпорядження Білгород-Дністровської райдержадміністрації, яким ТОВ "Аспарух" було передано в оренду земельну ділянку, повноваження щодо розпорядження якою належать Одеській обласній державній адміністрації, що свідчить також і про незаконність договору оренди землі, укладеного між відповідачами, крім того, без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності і що створило умови спричинення шкоди фінансовим інтересам держави у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.01.2015 у справі №916/3442/14 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що оспорюване розпорядження від 03.05.2007р. №615/2007 прийняте в межах компетенції Білгород - Дністровської райдержадміністрації є правомірним, а спірний договір від 07.08.2007р. укладено на підставі цього розпорядження, з посиланням на положеннями ст.ст. 116, 122, 124 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору), ст.ст. 13, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст.ст. 15, 21 Закону України "Про оренду землі". Отже, сторонами спірного договору дотримано порядок передачі в оренду земельної ділянки, що передбачений ч. 1 ст. 116, ч.ч. 1, 6 ст. 123, ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності суд виходив із того, що оскільки право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушений, то положення статей 256, 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо позовної давності не застосовуються.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2015 у справі №916/3442/14 скасовано, позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Аспарух" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити в силі, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувана постанова є незаконною та прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема положень ст.ст. 122, 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. 17, 92 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції 2007 року. Скаржник зазначає що оскаржувані розпорядження та договір оренди відповідають вимогам законодавства, підстави для визнання їх недійсними та скасування відсутні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 19.05.2000 № 277-ХХІІІ "Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" віднесено землі Будацької коси Білгород-Дністровського району до земель рекреаційного призначення, затверджено 3 зони використання земель Будацької коси в прибережно - захисній смузі Чорного моря: перша зона - без права будь-якої забудови; друга зона - зелена зона з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення; третя зона - зона розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури.

Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 03.05.2007 № 615/2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Аспарух", надано останньому земельну ділянку загальною площею 0,2100га, відкритих земель без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом із земель рекреаційного призначення, яка розташована на території Будацької коси Білгород-Дністровського району Одеської області, біля села Курортне, ділянка № 3, за межами населеного пункту, в довгострокову оренду строком на 25 років, для розміщення оздоровчого комплексу для оздоровлення працівників.

07.08.2007 між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Аспарух" (орендар) було укладено договір оренди землі, зареєстрований в Одеській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.08.2007 за № 040751500034, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 03.05.2007 № 615/2007 за актом приймання - передачі передав, а орендар прийняв в строкове платне користування строком на 25 років земельну ділянку загальною площею 0,2100 га відкритих земель без рослинного покриву рекреаційного призначення, яка розташована на території Будацької коси, Приморська сільська рада, Білгород-Дністровського району Одеської області, за межами населеного пункту, для розміщення оздоровчого комплексу для оздоровлення працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду врегульовано ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування визначено ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з частинами 3, 4 якої районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка загальною площею 0,2100га із земель рекреаційного призначення на території Будацької коси, Приморська сільська рада Білгород - Дністровського району Одеської області передавалася в оренду ТОВ "Аспарух" для розміщення оздоровчого комплексу для оздоровлення працівників, то відповідно до норм чинного на той час законодавства, повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою належали обласній державній адміністрації, а не Білгород - Дністровській районній державній адміністрації, яка видала оспорюване розпорядження та уклала спірний договір з перевищенням власних повноважень, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оспорюване розпорядження від 03.05.2007 № 615/2007 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а спірний договір оренди землі від 07.08.2007 - визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Крім того, відповідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій"; склад осіб, що можуть бути замовниками та розробниками документації із землеустрою, визначено статтею 26 Закону України "Про землеустрій".

Статтею 22 зазначеного Закону передбачено, що підставами здійснення землеустрою можуть бути як рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо проведення робіт з землеустрою, так і договори, укладені між землевласниками (землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою. Земельно-оціночні роботи при здійсненні землеустрою виконуються з метою визначення якісних характеристик, економічної цінності та вартості земель у порядку, встановленому законом. Оцінка земель проводиться для порівняльного аналізу і прогнозу ефективності використання землі як природного ресурсу та основного засобу виробництва, а також при здійсненні цивільно-правових угод, для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, справляння державного мита та в інших випадках, визначених законом (стаття 38 Закону).

Як вбачається з умов договору оренди, в його пункті 5 зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не встановлювалась, а згідно п.п. 9, 10 договору, сторони домовились про застосування ставки орендної плати у розмірі 2,66 грн. за один метр квадратний площі, відповідно до рішення Білгород - Дністровської районної ради № 57-V від 16.10.2006. Орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у розмірі 5586 грн. за кожен рік оренди та 139 650 грн. за увесь строк оренди.

Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством.

Дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог ст. 627 Цивільного кодексу України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин.

Порушення цього порядку суперечить ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель".

Враховуючи зазначене, а також положення з ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки Білгород - Дністровською районною державною адміністрацією орендну плату визначено без нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду, та в порушення вищевказаних вимог законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що договір оренди землі від 07.08.2007 є недійсним у зв'язку з недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

Погоджується колегія і з висновком суду апеляційної інстанції, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізналися про факт відсутності у особи необхідного обсягу дієздатності, тобто з травня 2013 року, в зв'язку з чим строк позовної давності для звернення до господарського суду з даним позовом заступником прокурора не пропущено.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову, колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції і не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, оскільки вона відповідає чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі №916/3442/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.М. Мачульський

В.І. Шаргало