Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року Справа № 904/7196/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Придніпровська залізниця" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. у справі№904/7196/13господарського судуДніпропетровської області за позовомдержавного підприємства "Придніпровська залізниця" до відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" простягнення 38 133,96 грн.за участю представників сторін: позивача -пр. Овчинніков Б.С. - дов. №29 від 01.01.2014р.відповідача -пр. Чобанюк Т.М. - дов. №52-16/77 від 23.01.2014р.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2013 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення з відповідача на користь позивача збору за зберігання вантажу, плати за користування вагонами в сумі 38 133,96 грн. та судових витрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2013р. (суддя Красота О.І.), яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. (судді Прудніков В.В., Орєшкіна Е.В., Чус О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2013р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

У відзиві на касаційну скаргу Відкрите акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою, посилається на судову практику в аналогічних справах.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини сторін щодо подачі та забирання вагонів між ДП "Придніпровська залізниця" та ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" регулюються договором №ПР/М-08-2/11-2476а/НЮдч від 06.11.2008р. "Про експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станцій Кривий Ріг ДП "Придніпровська залізниця".

У березні 2013 року по 28 залізничним накладним порожні вагони власності ТОВ "Спецвагон Транслізинг", ДП "Трансгарант Україна" були прийняті залізницею до перевезення на адресу одержувача ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат".

На шляху прямування, відповідно до вимог пунктів 9, 10 Правил користування вагонами та контейнерами (далі Правила), дані вагони були затримані на підставі наказу №140 від 13.03.2013р., через зайнятість колій на станції призначення Кривий Ріг, у зв'язку з неприйняттям порожніх вагонів та вантажу одержувачем ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на свою під'їзну колію. За час затримки вагонів, залізницею було нараховано плату за користування спірними вагонами по відомостям форми ГУ-46: №20039398, №20039397, №20049500 та збір за зберігання вантажу за накопичувальною карткою форми ФДУ-92 №25039113 на загальну суму 38 133,96 грн.

Відомості плати підписані із запереченням: "З сумою за затримку не згодні. ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" готовий був прийняти вагони на під'їзну колію".

Розглядаючи справу по суті, суди виходили з того, що ст. 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ст. 307 Господарського кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Стаття 46 Статуту залізниць України встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби.

Згідно із ст. 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення від зазначеної плати у разі затримки вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Збір за зберігання вантажу розраховується згідно п.8 Правил зберігання вантажів: "Збір за зберігання вантажів у вагонах у разі затримки їх з вини одержувача, після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо)" за ставками Тарифного керівництва.

Плата за користування вагонами та збір за зберігання не є мірою відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини у сторони у зобов'язанні.

Пунктом 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів встановлено, що порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі "найменування вантажу" вказується: "Власний вагон (найменування власника). Направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)". Порядок та розмір нарахування плати за перевезення власних приватних порожніх вагонів встановлений у Тарифному керівництві №1. Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці чи на станціях підходу, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом №1, а також інші права та обов'язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.

Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Судами встановлено, що наказ №140 від 13.03.2013р. про затримку спірних вагонів на підході до станції призначення був виданий через наявність на коліях станції призначення Кривий Ріг неприйнятих ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" вагонів, що надійшли на його адресу раніше. За цим фактом станцією затримки Новоблочна у порядку, передбаченому п.9,10 Правил користування, складено акт про затримку вагонів форми ГУ-23а №42 від 13.03.2013р. та акт загальної форми ГУ-23 №42 від 13.03.2013р. Повідомлення про затримку вагонів станцією призначення Кривий Ріг представникам комбінату вручено в порядку і строки, визначені пунктом 10 Правил користування вагонами та контейнерами.

Позивач посилався на те, що на час прийняття спірного наказу на станції Кривий Ріг була лише 1 вільна колія для обгону локомотивів, інші колії зайняті, що підтверджується Актами загальної форми ГУ-23. Зайнятість приймально-відправних колій по ст. Кривий Ріг, згідно з технологічним процесом роботи станції планує поїзний диспетчер дирекції з урахуванням підводу під навантаження порожніх вагонів парку УЗ і власних, вагонів з вантажами на адресу підприємства, маневрової роботи, необхідності приймання навантажених маршрутів і ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", обгону локомотивів, для чого необхідна наявність вільних колій станції.

Суди встановили, що додані до матеріалів справи акти загальної форми ГУ- 23 станцією призначення Кривий Ріг на віднесення на відповідальність вантажоодержувача складені в порушення вимог п. 8 Правил користування вагонами та контейнерами, згідно з яким, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції та вантажовласником. Надані залізницею акти загальної форми на станції Кривий Ріг Придніпровської залізниці підписано лише представниками залізниці, тому не визнані судами належним доказом підтвердження викладених в них обставин, вини вантажовласника у затримці вагонів на станції призначення.

Посилання позивача на п.3 Правил складання актів як на загальну норму є необґрунтованими, оскільки Правила користування вагонами та контейнерами є спеціальною правовою нормою, яка визначає порядок і умови оформлення користування вагонами та контейнерами, порядок визначення плати за їх користування, та документального оформлення актів.

Судами відхилені доводи про те, що на станціях Допоміжна та Кривий Ріг, відсутні повноважні представники вантажоодержувача, оскільки відповідно залізничних накладних станцією призначення є станція Кривий Ріг, де і були складені акти загальної форми. Акти загальної форми про відмову в підписанні спірних актів не складались. Не узгодженість сторонами порядку та місця підписання актів на віднесення відповідальності вантажовласника не позбавляє залізницю від обов'язку складання актів в порядку, визначеному законодавством, а саме п.8 Правил користування вагонами та контейнерами.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено належними доказами у відповідності із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України факту неможливості подачі вагонів, що затримані на підході до станції призначення за період їх затримки. Тому суди визнали, що підстави для затримки вагонів і як наслідок нарахування плати за їх користування та збору за зберігання за час затримки були відсутні, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Придніпровська залізниця", оскільки судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято судові акти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст. 49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. у справі №904/7196/13 господарського суду Дніпропетровської області - залишити без змін.

Головуючий В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова