Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року Справа № 904/6999/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Придніпровська залізниця" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2014р. у справі господарського суду№904/6999/13 Дніпропетровської області за позовомдержавного підприємства "Придніпровська залізниця" до публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 18 899,16грн. пр. Овчинніков Б.С. - дов. №29 від 01.01.14р. пр. Чобанюк Т.М. - дов. №52-16/77 від 23.01.14р.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2013 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення з відповідача на користь позивача плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у сумі 18 899,16грн. за порожні власні вагони, затримані на підходах до станції призначення з причин, які залежали від вантажоодержувача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2013р. (суддя Колісник І.І.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача плату за користування вагонами у сумі 17 420,64грн. та збір за зберігання вантажу у сумі 1 478,52грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2014р. (судді Прудніков В.В., Чус О.В., Широбокова Л.П.) за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" замінено найменування відповідача у справі з відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2013р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2014р. скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2013р. залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою, посилається на судову практику в аналогічних справах.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що взаємовідносини щодо подачі та забирання вагонів між ДП "Придніпровська залізниця" та ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" регулюються договором №ПР/М-08-2/11-2476а/НЮдч від 06.11.2008р. "Про експлуатацію залізничної під'їзної колії ВАТ "Південий гірничо-збагачувальний комбінат", яка примикає до станцій Кривий Ріг ДП "Придніпровська залізниця".

На підставі укладеної угоди по 76 залізничним накладним порожні вагони власності ДП "Трансгарант Україна", ТОВ "ЄВРАЗТРАНС Україна", ТОВ "Інтерлізінвест", ТОВ "МТК", ТОВ "Істек" були прийняті залізницею до перевезення на адресу одержувача ВАТ "Південий гірничо-збагачувальний комбінат".

На шляху прямування, відповідно до вимог пунктів 9, 10 Правил користування вагонами та контейнерами (далі Правила), дані вагони були затримані на підставі наказів №128 від 08.03.2013р., №136 від 11.03.2013р., №146 від 13.03.2013р., №147 від 13.03.2013р. через зайнятість колій на станції призначення Кривий Ріг у зв'язку з неприйняттям порожніх власних вагонів та вантажу одержувачем ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на свою під'їзну колію. За час затримки вагонів, залізницею було нараховано плату за користування вагонами по відомостях плати за користування форми ГУ-46 №№20039395, 20049494, 14039353, 13039351 та збір за зберігання вантажу за накопичувальною карткою форми ФДУ-92 №21039109 на загальну суму 18899,16грн. (з ПДВ).

Відомості плати підписано із запереченням: "ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" відмовляється від оплати, у зв'язку з тим, що колії для приймання були вільні та готові прийняти вагони".

Розглядаючи справу по суті, суди виходили з того, що ст.908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ст.307 Господарського кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Стаття 46 Статуту залізниць України встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби.

Згідно із ст.119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення від зазначеної плати у разі затримки вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Збір за зберігання вантажу розраховується згідно п.8 Правил зберігання вантажів: Збір за зберігання вантажів у вагонах у разі затримки їх з вини одержувача, після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо) та Тарифного керівництва №1, в тому числі Збір за зберігання власного (орендованого) рухомого складу на своїх осях (з одиниці).

Плата за користування вагонами та збір за зберігання не є мірою відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Пунктом 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів встановлено, що порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі "найменування вантажу" вказується: "Власний вагон (найменування власника). Направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)". Порядок та розмір нарахування плати за перевезення власних приватних порожніх вагонів встановлений у Тарифному керівництві №1.

Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці чи на станціях підходу, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом №1, а також інші права та обов'язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.

Відповідно до ст.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Накази про затримку спірних вагонів на підходах до станції призначення були видані через наявність на коліях станції призначення Кривий Ріг неприйнятих ВАТ "Південий гірничо-збагачувальний комбінат" вагонів, що раніше надійшли на його адресу. За цим фактом станціями затримки Кривий Ріг-Головний, Новоблочна у порядку, передбаченому п.9,10 Правил, складено акти про затримку вагонів форми ГУ-23а №38 від 08.03.2013р., №22 від 11.03.2013р., №43 від 13.03.2013р., №25 від 13.03.2013р. та акти загальної форми ГУ-23 №38 від 08.03.2013р., №3045 від 11.03.2013р., №43 від 13.03.2013р., №3050 від 13.03.2013р. Повідомлення про затримку вагонів станцією призначення Кривий Ріг представникам комбінату вручено в порядку і строки, визначені абз.4 п.10 Правил користування вагонами та контейнерами.

Позивач посилався на те, що на час прийняття спірних наказів, на станції Кривий Ріг була лише 1 вільна колія для обгону локомотивів, інші колії зайняті. Зайнятість прийомо-відправочних колій по ст.Кривий Ріг, згідно з технологічним процесом роботи станції планує поїзний диспетчер дирекції з урахуванням підводу під навантаження порожніх вагонів парку УЗ і власних, вагонів з вантажами на адресу підприємства, маневрової роботи, необхідності приймання навантажених маршрутів і ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", обгону локомотивів, для чого необхідна наявність вільних колій станції.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача та задовольнив позовні вимоги.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не погодився апеляційний суд, оскільки акти загальної форми ГУ-23 про зайнятість колій на станції призначення Кривий Ріг складено в порушення вимог п.8 "Правил користування вагонами та контейнерами", згідно з яким, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції та вантажовласником. Надані залізницею акти загальної форми підписано лише представниками залізниці, тому не визнані апеляційним судом належним доказом підтвердження викладених в них обставин, вини вантажоотримувача у затримці вагонів на станції призначення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що посилання позивача на п.3 "Правил складання актів" як на загальний порядок складання актів необґрунтовані, оскільки Правила користування вагонами та контейнерами є спеціальною правовою нормою, яка визначає порядок і умови оформлення користування вагонами та контейнерами, порядок визначення плати за їх користування.

Доводи про те, що на станціях Допоміжна та Кривий Ріг відсутні повноважні представники вантажоодержувача, відхилив суд апеляційної інстанції зазначивши, що відповідно залізничних накладних станцією призначення є станція Кривий Ріг, де і були складені акти загальної форми. Акти загальної форми про відмову в підписанні спірних актів не складалися. Не узгодженість сторонами порядку та місця підписання актів на віднесення відповідальності вантажовласника не позбавляє залізницю від обов'язку складання актів в порядку, визначеному законодавством, а саме п.8 Правил користування вагонами та контейнерами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що підставою для нарахування збору за зберігання вантажів, в тому числі і у разі затримки на підходах до станції призначення порожніх власних вагонів, які мають статус "вантажу", є акти загальної форми ГУ-23, які складаються і підписуються залізницею в загальному порядку, встановленому п.3 Правил складання актів, а саме акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Апеляційний суд дійшов висновку, що залізницею не доведено належними доказами у відповідності із ст.34 Господарського процесуального кодексу України факту зайнятості колій на станції призначення Кривий Ріг та неможливості подачі вагонів, що затримані на підходах до станції призначення, за період їх затримки.

Тому суд апеляційної інстанції визнав, що підстави для затримки вагонів і як наслідок нарахування плати за користування та збору за зберігання, за час затримки були відсутні, а отже підстави для задоволення позову Придніпровської залізниці відсутні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Придніпровська залізниця", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2014р. у справі №904/6999/13 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова