Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року Справа № 19/5025/1092/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКозир Т.П.суддівГубенко Н.М. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод"на постанову відРівненського апеляційного господарського суду 04.12.2013у справі Господарського суду№ 19/5025/1092/12 Хмельницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод"до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький арматурний завод" 2.Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" 3.Закритого акціонерного товариства "Дунаєвецький арматурний завод" в особі арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича провизнання недійсними іпотечного договору та договору застави у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Блажкевич С.В.; Жданкіна Л.К.;- відповідачів 1. повідомлений, але не з'явився; 2. Воїна С.М.; Яковлев О.С.; 3. повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

25.09.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький арматурний завод", до Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" та до Закритого акціонерного товариства "Дунаєвецький арматурний завод" в особі арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича про визнання недійсними п. п. 1, 4, 5 іпотечного договору № UAH/201-1 від 25.04.2005; визнання недійсними п. п. 1, 3 договору застави № UAH/201-2 від 25.04.2005 та додаток № 1 до договору застави № UAH/201-2 від 25.04.2005.

06.12.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" звернулося до Господарського суду Хмельницької області із заявою про зміну предмету позову, в якій просило визнати недійсними іпотечний договір № UAH/201-1 від 25.04.2005 та договір застави № UAH/201-2 від 25.04.2005.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2012 у справі № 19/5025/1092/12 (суддя Розізнана І.В.) визнано недійсним іпотечний договір № UAH/201-1 від 25.04.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк Фінанси та Кредит" в особі філії ТОВ "Банк Фінанси та Кредит" у Запорізькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький арматурний завод"; визнано договір застави № UAH/201-2 від 25.04.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк Фінанси та Кредит" в особі філії ТОВ "Банк Фінанси та Кредит" у Запорізькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький арматурний завод".

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 у справі № 19/5025/1092/12 (колегія суддів у складі: Юрчук М.І. - головуючий суддя, судді Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.), скасовано рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2012 у справі № 19/5025/1092/12, та прийнято нове рішення, яким відмовлено у позові.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 у справі № 19/5025/1092/12, та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Банк Фінанси та Кредит" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 у справі № 19/5025/1092/12 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача визнати недійсними іпотечний договір № UAH/201-1 від 25.04.2005 та договір застави № UAH/201-2 від 25.04.2005, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк Фінанси та Кредит" в особі філії ТОВ "Банк Фінанси та Кредит" у Запорізькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький арматурний завод".

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (ч. 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

В силу ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорюваний договір може бути за позовом одного із учасників правочину чи іншої заінтересованої особи (особи, права якої порушені таким правочином) визнаний недійсним на підставах, що передбачені законом.

Отже, позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, окрім їх учасників, може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушують ці правочини, і тільки з підстав, прямо передбачених Законом (така ж правова позиція викладене у п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Згідно з ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позивач звертаючись з даним позовом зазначив, що його права порушені договором застави № UAH/201-2 від 25.04.2005, оскільки він відповідно до договору купівлі-продажу рухомого майна від 08.02.2011 придбав майно, яке є предметом спірного договору застави.

Однак, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи залишили поза увагою те, що у матеріалах справи відсутні додатки до договору купівлі-продажу рухомого майна від 08.02.2011 з переліком рухомого майна, яке передається за цим договором (п. 1.1 договору), що в свою чергу свідчить про те, що із матеріалів справи неможливо встановити чи дійсно майно, яке є предметом договору застави № UAH/201-2 від 25.04.2005 ідентичне з майном яке придбано Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" згідно з договором купівлі-продажу рухомого майна від 08.02.2011.

Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький арматурний завод" до доповнень до касаційної скарги додало копію постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.02.2014 у справі № 822/83/14, відповідно до якої визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради Дунаєвецького району Хмельницької області № 162 від 22.07.2004 про оформлення права власності на цілісний майновий комплекс Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький арматурний завод"; скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 02.09.2004 серії САА № 410535, видане на підставі рішення № 162 від 22.07.2004; визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Дунаєвецької міської ради Дунаєвецького району Хмельницької області № 130 від 25.05.2006 про оформлення права власності на цілісний майновий комплекс Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький арматурний завод"; скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.06.2006, видане на підставі рішення № 130 від 25.05.2006.

Водночас, Публічним акціонерним товариством "Банк Фінанси та Кредит" долучено до матеріалів справи копію постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.12.2013 у справі № 822/4369/13-а, згідно з якою визнано неправомірним та скасовано рішення державного реєстратора Комунального бюро "Інвентарбюро" Дунаєвецької районної ради про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" права власності на комплекс за адресою: Хмельницька обл., м. Дунаївці, вул. Красінських, 13; та копію постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.03.2014 у справі № 822/3739/13-а, згідно з якою зобов'язано Комунальне підприємство "Інвентарбюро" Дунаєвецької районної ради скасувати запис № 23 в книзі № 2 на об'єкт під реєстраційним номером 3029179 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" та відновити запис № 23 в книзі № 2 на об'єкт під реєстраційним номером 3029179 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький арматурний завод".

Крім того, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 47, 43, 84 ГПК України, не спростував та не відхилив доводи Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" в особі філії "Запорізьке регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит", викладені у відзиві на позовну заяву (т. 2 а. с. 55-60) щодо застосування до даних правовідносин ст. 23 Закону України "Про іпотеку" та ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

В свою чергу, суд апеляційної інстанції відхиляючи доводи позивача про належність йому майна, що є предметом спірного договору іпотеки з посиланням на ч. 2 ст. 35 ГПК України не зазначив яке із наведених ним судових рішень (у справі № 9/19/2075 та у справі № 12/13/11/662-10) та які факти встановлені даними рішеннями мають преюдиціальне значення для даної справи та спростовують доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод".

З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунаєвецький ливарно-механічний завод" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.12.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 у справі № 19/5025/1092/12.

Справу № 19/5025/1092/12 направити на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Н.М. ГУБЕНКО

Л.Б. ІВАНОВА