Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.01.2018 року у справі №913/752/16
Постанова ВГСУ від 14.03.2017 року у справі №913/752/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року Справа № 913/752/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на рішення та постановугосподарського суду Луганської області від 30.08.2016 Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі№ 913/752/16 господарського суду Луганської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доТовариства з обмеженою відповідальністю "Луганськпобутгаз"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (третя особа-1)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 (третя особа-2)провизнання недійсним нікчемного договору відступлення права вимоги № 1-2013 від 24.12.2013 та застосування наслідків недійсності договору відступлення права вимоги № 1-2013 від 24.12.2013,за участю представників: від позивача Ковалик В.В.від відповідачане з'явивсявід третьої особи-1Башаров В.Є.від третьої особи-2ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (далі - ПАТ "Брокбізнесбанк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськпобутгаз" (далі - ТОВ "Луганськпобутгаз") про визнання недійсним нікчемного договору відступлення права вимоги № 1-2013 від 24.12.2013 та застосування наслідків недійсності вказаного договору, укладеного між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Луганськпобутгаз", шляхом визнання за ПАТ "Брокбізнесбанк" права вимоги за кредитними договорами № 07Ф-144 від 22.08.2008, № 07Ф-151 від 22.08.2008, № 07Ф-155 від 22.08.2008, № 07Ф-141 від 22.08.2008, № 07Ф-145 від 22.08.2008, № 08Ф-189 від 06.10.2008, № 07Ф-140 від 22.08.2008, № 07Ф-138 від 22.08.2008, № 07Ф-146 від 22.08.2008, № 07Ф-147 від 22.08.2008, № 07Ф-148 від 22.08.2008, що було відступлене за договором відступлення права вимоги № 1-2013 від 24.12.2013.

Рішенням господарського суду Луганської області від 30.08.2016 у справі № 913/752/16 (суддя Вінніков С.В.) у задоволенні позову ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2016 (колегія суддів у складі: Будко Н.В. - головуючий, Геза Т.Д., Дучал Н.М.) рішення господарського суду Луганської області від 30.08.2016 у справі № 913/752/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської області від 30.08.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі № 913/752/16, ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Брокбізнесбанк" у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2017 для розгляду касаційної скарги ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" у справі № 913/752/16 визначено колегію суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий (доповідач), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.01.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 28.02.2017 о 10 год. 50 хв.

У письмових поясненнях Фонду на касаційну скаргу позивача, які надійшли до Вищого господарського суду України 17.02.2017, третя особа-1 касаційну скаргу підтримала і просила суд її задовольнити у повному обсязі.

27.02.2017 до Вищого господарського суду України від ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.) надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу у справі № 913/752/16, у яких третя особа-2 просить суд залишити касаційну скаргу ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.

Крім того, 27.02.2017 до Вищого господарського суду України надійшли додаткові пояснення позивача у даній справі.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 28.02.2017 продовжено строк розгляду зазначеної касаційної скарги ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" на п'ятнадцять днів та відкладено її розгляд на 14.03.2017 об 11 год. 15 хв.

13.03.2017 до Вищого господарського суду України надійшли письмові пояснення третьої особи-2 у справі № 913/752/16, у яких ОСОБА_4 просить суд залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Заслухавши представників позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, між АБ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 було укладено кредитні договори від 22.08.2008 №№ 07Ф-148, 07Ф-146, 07Ф-138, 07Ф-140, 07Ф-147, 07Ф-141, 07Ф-144, 07Ф-145, 07Ф-151, 07Ф-155 та від 06.10.2008 № 08Ф-189.

У подальшому, між ОСОБА_22 та ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 були укладені договори переведення боргу від 22.08.2008 №№ 07Ф-148-8, 07Ф-146-8, 07Ф-138-8, 07Ф-140-8, 07Ф-147-8, відповідно до яких ОСОБА_22 взяв на себе обов'язки з виконання зобов'язань ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 за кредитними договорами від 22.08.2008 №№ 07Ф-148, 07Ф-146, 07Ф-138, 07Ф-140 та 07Ф-147.

Крім того, між ОСОБА_4 та ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 були укладені договори переведення боргу від 22.08.2008 №№ 07Ф-141-8, 07Ф-144-8, 07Ф-145-8, 07Ф-151-8, 07Ф-155-8, відповідно до яких ОСОБА_4 взяв на себе обов'язки з виконання зобов'язань ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 за кредитними договорами від 22.08.2008 №№ 07Ф-141, № 07Ф-144, 07Ф-145, 07Ф-151, 07Ф-155.

24.10.2013 між позивачем (Цедент) та відповідачем (Цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги № 1-2013 (далі - Договір відступлення права вимоги).

За умовами Договору відступлення права вимоги (розділ 1) у випадку настання відкладальної обставини, визначеної у п. 1.3 Договору, в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, Цедент передає, а Цесіонарій приймає всі права вимоги за наступними кредитними договорами: № 07Ф-144, № 07Ф-151, № 07Ф-155, № 07Ф-141, № 07Ф-145, № 08Ф-189, № 07Ф-140, № 07Ф-138, № 07Ф-146, № 07Ф-147, № 07Ф-148 (далі - Кредитний договір). Відступлення права вимоги за Кредитним договором, вказаним у п. 1.1 цього Договору, розповсюджується в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги. Відкладальною обставиною є несплата Позичальником заборгованості за кредитом та або нарахованими процентами за Кредитним договором, визначеним у п. 1.1 цього Договору, до 16.01.2014 (включно).

На виконання умов Договору відступлення права вимоги між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі оригіналів документів від 20.01.2014.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Таким чином, стаття 215 ЦК України наводить загальні підстави недійсності правочину.

Водночас, обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним нікчемного договору про відступлення права вимоги та застосування наслідків недійсності цього правочину, позивач у позовній заяві послався на те, що оспорюваний ним правочин є нікчемним з підстав, визначених у п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, яким врегульована процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

28.02.2014 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 9, яким запроваджено в ПАТ "Брокбізнесбанк" тимчасову адміністрацію на період з 03.03.2014 по 02.06.2014 та призначено уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11.06.2014 № 45 розпочато ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" з 11.06.2014.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент запровадження в ПАТ "Брокбізнесбанк" тимчасової адміністрації), протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент запровадження в ПАТ "Брокбізнесбанк" тимчасової адміністрації) договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

Тобто, у ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наведено спеціальні підстави нікчемності правочинів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

І саме ці спеціальні підстави нікчемності правочинів, які викладені у ст. 38 Закону України" Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (п.п. 2, 3 ч. 2 статті), покладені в обґрунтування позовних вимог у позовній заяві.

Разом з тим, виходячи з підстав позову та положень ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", необхідною передумовою для визнання недійсним нікчемного правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є наявність рішення уповноваженої особи Фонду про виявлення нікчемного правочину.

При цьому, з аналізу вказаної статті (у редакції, яка діяла на момент запровадження у ПАТ "Брокбізнесбанк" тимчасової адміністрації), вбачається, що уповноважена особа Фонду була наділена правом заявляти про нікчемність правочинів (договорів) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації, тобто у період з 03.03.2014 по 02.04.2014, а сама тимчасова адміністрація діяла по 10.06.2014.

Проте, доказів прийняття уповноваженою особою Фонду у тридцятиденний строк з дня початку тимчасової адміністрації рішення про нікчемність спірного договору позивачем суду не надано.

Крім того, відповідно до змісту позовної заяви, повідомлення про нікчемність спірного договору було направлено уповноваженою особою Фонду 13.01.2016, тобто поза межами тимчасової адміністрації.

Водночас, з урахуванням позовних вимог, застосування наслідків недійсності правочину в рамках ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" можливе лише у разі визнання правочину нікчемним у рамках вказаної статті.

Вищезазначені наслідки (недійсності правочину) є похідними від наявності нікчемного правочину. Відсутність рішення про нікчемність правочину не дає підстав для застосування наслідків його недійсності.

За таких обставин, відсутність рішення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію про нікчемність спірного правочину унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання недійсним нікчемного договору про відступлення права вимоги та застосування наслідків недійсності цього правочину з підстав, передбачених ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом з тим, це не перешкоджає Банку звернутися з позовом про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги з інших підстав.

Щодо заявленого у суді першої інстанції клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, слід зазначити таке.

У вказаному клопотанні позивач послався на наявність правових підстав для визнання недійсним Договору відступлення права вимоги відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України. В обґрунтування цих доводів позивач зазначив про те, що відповідач не мав достатньої дієздатності для укладення вказаного договору, оскільки ТОВ "Луганськпобутгаз" не має права здійснювати факторингові операції.

Тобто у зазначеному клопотанні позивач послався на норми ЦК України, які визначають загальні підстави недійсності правочину.

Разом з тим, звертаючись з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги про визнання недійсним правочину спеціальними нормами, закріпленими у ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Між тим, застосування зазначених норм (ЦК України та ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") є різним і залежить від заявлених позовних вимог і нормативного регулювання конкретних правовідносин.

Проте, при розгляді клопотання про вихід за межі позовних вимог місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не врахував, що зміст вказаного клопотання фактично зводиться до зміни підстав та предмета позову.

Водночас, за приписами ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті змінити предмет або підставу позову.

Як роз'яснено у пп. 3.12 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Однак, неврахування викладеного не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень.

Зважаючи на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі викладене, підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.11.2016 та рішення господарського суду Луганської області від 30.08.2016 у справі № 913/752/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

С.Р. Шевчук