ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року Справа № 5024/1403/2011

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укпрофоздоровниця" , м. Київ (далі - ПАТ "Укпрофоздоровниця"),

на рішення господарського суду Херсонської області від 12.09.2011 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2016

зі справи № 5024/1403/2011

за позовом прокурора Скадовського району Херсонської області, м. Скадовськ Херсонської області (далі - Прокурор), в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ (далі - ФДМУ),

до: закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укпрофоздоровниця", правонаступником якого є ПАТ "Укпрофоздоровниця";

дочірнього підприємства "Санаторій для дітей з батьками "Скадовськ", м. Скадовськ Херсонської області (далі - Санаторій),

про визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння,

третя особа - Федерація професійних спілок України , м. Київ (далі - Федерація профспілок України).

Судове засідання проведено за участю:

Прокурора - Насадчук Ж.Д.,

представника ФДМУ - Іжаківського А.О.,

представника ПАТ "Укрпрофоздоровниця" - Счастливенко Ю.Г.,

представника Санаторію - не з'яв.,

представника Федерації профспілок України - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.09.2011 (суддя Задорожна Н.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 (колегія суддів у складі: Мишкіна М.А. - головуючий, Будішевська Л.О. і Поліщук Л.В.):

- позов задоволено;

- визнано право власності за державою в особі ФДМУ на будівлі та споруди Санаторію, що розташовані у м.Скадовську по вул. Набережній, 1, що складається із: спальних корпусів "А", 938,5 кв.м; їдальні "Б", 936.3 кв.м; житлового будинку 2-хквартирного "В", 76,1 кв.м; допоміжної споруди "Г"; допоміжної споруди "Д"; овочесховища "Л"; пральні "М"; спального комплексу "О", 1286,7 кв.м; спального корпусу "Р", 2408,3 кв.м; навісу "С"; гаражу "Т"; адмінкорпусу "Е", 248,2 кв.м; літнього кінотеатру "Є"; гуртожитку "І", 219,5 кв.м; спального корпусу "Ф", 4087,4 кв.м; корпусу громадських приміщень, фітобару "Ф1", 2648,9 кв.м; котельні "X"; трансформатору підстанції "Ц"; теплиці "Ч"; трансформатору підстанції "Ю"; дитячого майданчика №1; спортивного майданчика №2; насосної станції №3; венткамери №6; дитячого майданчика №7; туалету №8; будівлі човнярної станції №9; резервуару для води №10; доріжки асф. №11; дороги асф. №12; тротуарної доріжки №13; дороги асф. №14; тротуарної доріжки №16; огорожі №17; огорожі №18; тенісного корту №19; автозупинки №20; будівлі рятувальної станції №21; пункту прокату №22; майстерні №23; шкіперської №24; водонапірної башти №25; арт. свердловини №26; огорожі №27; трансформаторної "ТТ" (далі - Спірне майно);

- витребувано з незаконного володіння ПАТ "Укпрофоздоровниця" Спірне майно;

- з ПАТ "Укрпрофоздоровниця" стягнуто в доход державного бюджету України 25 585 грн. державного мита;

- з ПАТ "Укрпрофоздоровниця" стягнуто в доход державного бюджету України 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПАТ "Укрпрофоздоровниця" просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами норм матеріального та процесуального права, в тому числі пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (далі - Постанова № 606), Закону України "Про господарські товариства", статей 42, 43, 47, 82 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Від Санаторію надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечення явки представника "через брак часу на оформлення відрядження та придбання квитків". Вищий господарський суд України не знайшов підстав для задоволення даного клопотання з огляду на те, що: ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 з цієї справи явну в судове засідання представників учасників судового процесу визнано необов'язковою; матеріали справи містять достатній обсяг відомостей для розгляду касаційної скарги й за відсутності представника Санаторію, неявка якого, таким чином, не перешкоджає цьому розгляду.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

17.03.1999 на підставі рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради від 26.02.1999 №48 закритому акціонерному товариству (далі - ЗАТ) лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" видано свідоцтво про право колективної власності на пансіонат з лікуванням "Скадовськ", який розташований в м. Скадовську по вул.Набережна, 1, який складається з: спальних корпусів "А, О, Р, Ф, № 5"; їдальні "Б"; житлового будинку "B"; сараю "Г, Д, Ж, З, К, Ш, Я"; адміністративного приміщення "Е"; літнього кінотеатру "Ё"; навісів "Н,С"; гуртожитку "П, У"; гаражів "Т, Щ"; котельні "Х"; теплиці "Ч"; трансформаторної підстанції "Ц, Ю, №4"; спортивних майданчиків №1, №2, №7; насосної станції № 3; водонапірної вежі №5; вент. камери № 6; туалету № 8; човнової станції № 9; огорожі.

Протягом 2003-2006 років ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" видавалися Скадовською міською радою (виконкомом) інші свідоцтва про право власності на спірний об'єкт, а саме: від 17.04.2003 серії САА №707945; від 06.03.2006 серії САА №795948.

12.05.2009 виконавчим комітетом Скадовської міської ради видано ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" свідоцтво про право власності серії САС №267152 на Спірне майно взамін свідоцтва від 31.03.2006.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначав, що право власності на Спірне майно за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" ґрунтується лише на: довідці Київського міського управління статистики від 16.03.1998 №4730 про внесення до ЄДРПОУ ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; довідці Херсонського обласного управління статистики від 20.01.1998 №6146 про включення до ЄДРПОУ філії ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - пансіонату з лікуванням "Скадовськ"; свідоцтві №02583780 про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; свідоцтві №36433761 про реєстрацію платника податку на додану вартість. Проте зазначені документи, за твердженням Прокурора, не свідчать про право власності на спірне майно ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", тому не було законних підстав щодо його оформлення за останнім, що, в свою чергу, призвело до незаконного вибуття спірного майна з державної власності.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 17.04.1956 №433 Міністерство охорони здоров'я УРСР зобов'язано прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств перелічене в додатку майно, до якого увійшов і будинок відпочинку "Скадовськ" у м. Скадовську.

Постановою № 606 Міністерство охорони здоров'я УРСР зобов'язано передати до 01.05.1960 Українській республіканській Раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління. Відповідно до пункту 2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання безоплатно.

Будинок відпочинку "Скадовськ" місцезнаходження - м.Скадовськ Херсонської області значиться в переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській Раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР (додаток №1 до постанови).

Постановою Президії Ради Загальної Конфедерації професійних спілок СРСР від 18.11.1990 № 2-1а затверджено договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990, укладений між Загальною Конфедерацією професійних спілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік майна (в тому числі будинок відпочинку "Скадовськ" у м. Скадовську).

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 №506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР" введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

З наведених приписів законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а в подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Статтями 1, 2 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 №1540-XII встановлено, що: майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України; Кабінету Міністрів України, в основному до 01.10.1991, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління; повністю закінчити цю роботу до 01.12.1991; майно цих підприємств передати Фонду державного майна.

Постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 № II-II-I створено на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

За актом приймання-передачі майна від 24.01.1992 Федерація незалежних профспілок України передала, а акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно з додатком (у тому числі будинок відпочинку "Скадовськ" у м. Скадовську).

На підставі установчого договору від 04.12.1991 Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України було створене ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням виконавчого комітету Ленінської Ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 №971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. Частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92% розміру статутного фонду. До переліку переданого у власність ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" майна увійшов і будинок відпочинку "Скадовськ".

У подальшому правонаступником ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" стало ПАТ "Укрпрофоздоровниця".

Передача Федерацією незалежних профспілок України спірного майна до статутного фонду створеного ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" відбулася з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки передбачала зміну форми власності і власника майна.

Профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Майно профспілкових та інших громадських організацій належало до соціалістичної форми власності.

Пунктом 2 Постанови № 606 передбачалося, що усі діючі госпрозрахункові санаторії передаються профспілковим організаціям у відання.

Отже, спірний об'єкт був майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачалося: з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передати тимчасово ФДМУ майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій; ФДМУ прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 01.05.1992.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-XII "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Доручено Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР ФДМУ мав здійснювати право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Тобто на законодавчому рівні було передбачено, що внаслідок передачі майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду СPCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а в подальшому - Федерація професійних спілок України, форма їх власності не змінюється і передане майно залишається у власності держави.

Питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Спірне майно, що перебувало у віданні профспілок, було об'єктом права державної власності України. Передача цього майна до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не спричинила зміни його форми власності. Передача майна у відання не є тотожною передачі майна у власність, з огляду як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 17.12.2013 у справі №5024/1941/2011, яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016, задоволено позов Прокурора в інтересах держави в особі ФДМУ до виконавчого комітету Скадовської міської ради Херсонської області, ПАТ "Укрпрофоздоровниця", Санаторію: визнано недійсним рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради Херсонської області від 26.02.1999 №48 "Про видачу свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна"; визнано недійсним свідоцтво від 17.03.1999 про право власності ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на будівлі і споруди пансіонату з лікуванням "Скадовськ" Миколаївського відділення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" (місцезнаходження - Херсонська обл, м. Скадовськ, вул.Набережна,1).

Оскільки право власності на Спірне майно набула держава в особі ФДМУ, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-ХІІ та від 01.03.1994 №3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права, позовні вимоги підлягають задоволенню.

ПАТ "Укрпрофоздоровниця" і Санаторієм заявлено про пропущення позовної давності.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених Прокурором в інтересах держави (в особі ФДМУ) позовних вимог.

Задовольняючи відповідні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачеві (прокурору) про порушене право, яке підлягає захисту в судовому порядку, стало відомо з часу проведення у 2011 році прокурорської перевірки, а, отже, позовну давність ним не пропущено.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 268 ЦК України, чинної на час звернення прокурора з даним позовом до суду, позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Отже, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у цієї особи титулу власника, в даному випадку - держави Україна в особі ФДМУ. Таким чином, позовну давність у даній справі не пропущено, і порушене право державної власності на Спірне майно підлягає захисту.

Проте з цими висновками повною мірою погодитися не можна.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України; зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час подання позову в даній справі) передбачалося право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його участю тощо.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як зазначалося в позовній заяві Прокурора з даної справи:

- Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, останнє є загальнодержавною власністю; пунктом 3 цієї Постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР ФДМУ здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів);

- згідно із статтею 1 Тимчасового положення про ФДМУ, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992, названий Фонд здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю;

- відтак, на думку Прокурора, власником Санаторію є держава в особі ФДМУ, який і визначено позивачем у даній справі.

Оскільки вимоги Прокурора є похідними від вимог органу, який, на думку Прокурора, мав відповідні повноваження щодо Спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не Прокурор.

Подібний же правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 № 907/238/15.

В іншій постанові, від 22.04.2015 № 916/2122/13, Верховний Суд України також навів правовий висновок, згідно з яким за змістом частин першої, другої, четвертої статті 29 ГПК України, статті 261 ЦК України в разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, позовна давність повинна обраховуватись із дати, коли саме позивачу (яким є орган, в інтересах якого звернувся до суду прокурор) стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору.

Положеннями статті 268 ЦК України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 20.12.2011 № 4176-VI) передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема, за змістом пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 20.12.2011 № 4176-VI) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність; тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 20.12.2011 № 4176-VI) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Такий же правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 № 910/4626/14.

За приписами ГПК України:

- при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу (частина третя статті 82);

- висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (частина перша статті 111 28).

У підпункті 4.1 пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" також зазначено: якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Попередні судові інстанції наведеного не врахували. Відтак вони не встановили початок перебігу позовної давності для ФДМУ, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, припустившись порушення вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому й Вищий господарський суд України позбавлений можливості зробити висновок про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права про позовну давність, що, у свою чергу, перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, згідно з пунктом 3 статті 1119 та частиною першою статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам учасників судового процесу і поданим ними доказам належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укпрофоздоровниця" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від 12.09.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 зі справи № 5024/1403/2011 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя В. Палій