Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року Справа № 07/273-04 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станціїна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016за заявоюПублічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станціїпро визнання наказуГосподарського суду Харківської області від 24.12.2004 у справі № 07/273-04 та його дублікату таким, що не підлягає виконаннюу справі№ 07/273-04 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергетик"доВідкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станціїпростягнення 117821,69 грн.

за участю представників: позивачане з'явились відповідачаЧечотка М.В. -предст. дов. від 06.12.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2004 у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 110162,90 грн, держмито та витрати на забезпечення судового процесу; в решті позову провадження у справі припинено.

24.12.2004 Господарський суд Харківської області видав відповідний наказ.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 рішення Господарського суду Харківської області залишено без змін, як законне і обґрунтоване. Постановою Вищого господарського суду від 21.06.2016 попередні судові рішення залишені без змін.

20.10.2016 позивач подав до господарського суду заяву про видачу дублікату судового наказу та відновлення пропущеного строку на пред'явлення наказу до виконання, обґрунтовуючи заяву втратою наказу, надаючи довідку підприємства №19/10 від 19.10.2016, як доказ його втрати, позивач вказав, що наказ до виконання не пред'являвся, оскільки рішення господарського суду, за яким видавався наказ набрало законної сили 21.09.2016, відтак з вказаної дати наказ став можливим до виконання.

03.11.2016 Господарським судом Харківської області видано дублікат наказу від 24.12.2004 за заявою позивача, та супровідним листом від 07.11.2016 № 029896 направлено заявнику.

10.11.2016 відповідач подав до господарського суду заяву про визнання наказу Господарського суду Харківської області від 24 грудня 2004 року у справі № 07/273-04 (та його дублікату) таким, що не підлягає виконанню. Обґрунтовуючи заяву відповідач повідомив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі № 15/76-б-43/624-б стягувач був включений до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство відповідача щодо погашення заборгованості, яка є предметом стягнення за оскаржуваним наказом, а, відтак, така заборгованість буде погашена включно в межах справи про банкрутство в порядку та із особливостями, визначеними Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.11.2016 (суддя Чистякова І.О.) відмовлено у задоволенні заяви про визнання наказу від 24 грудня 2004 року (та його дублікату) такими, що не підлягають виконанню.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 (судді Пушай В.І. - головуючий, Могилєвкін Ю.О., Істоміна О.А.) ухвалу господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву відповідача про визнання наказу та його дублікату таким, що не підлягає виконанню. Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме невірним застосуванням статі 117 Господарського процесуального кодексу України, статей 4, 12, 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" та не враховано вимог статей 10, 24, 26 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки суди не прийняли до уваги доводи відповідача, що обов'язок відповідача перед позивачем щодо сплати заборгованості, яка підлягає стягненню за наказом від 24.12.2004 відсутній, оскільки на теперішній час до боржника застосовується процедура банкрутства, у якій приймає участь у якості конкурсного кредитора також позивач, та яка відповідно до діючого законодавства має пріоритет, оскільки є спеціальною нормою права по відношенню до позовного провадження та не повинно застосовуватися до її закінчення, що є безумовною підставою для визнання наказу та його дублікату таким, що не підлягають виконанню.

Позивач у справі не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні свого представника та направленням відзиву на касаційну скаргу.

Відповідач повністю підтримав доводи касаційної скарги у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2004 відносно ПАТ "Центренерго" порушено провадження у справі про банкрутство, а ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі № 15/76-б-43/624-б Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетик" включено до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство ПАТ "Центренерго" з вимогами, які підтверджуються рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2004 у справі № 07/273-04, з яких 110162,90 грн. основного боргу - вимоги 4 черги.

Вказані обставини боржник вважає підставою, яка виключає обов'язок з виконання наказу 24.12.2004 Господарського суду Харківської області, оскільки заборгованість у позовному провадженні повинна погашатись в рамках провадження у справі про банкрутство, що, на думку заявника, відповідно до вимог частини четвертої статті 117 Господарського процесуального кодексу України є підставою для визнання зазначеного наказу та його дублікату у справі № 07/273-04 такими, що не підлягають виконанню.

Як зазначалось раніше ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.11.2016 відмовлено у задоволенні заяви про визнання наказу та його дублікату такими, що не підлягають виконанню.

Обґрунтовуючи вказану ухвалу, місцевий господарський суд встановив, що обставини зазначені боржником у заяві не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню; вказав, що відповідно до вимог чинного законодавства порушення справи про банкрутство боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, включення вимог кредитора до реєстру вимог кредиторів не припиняє зобов'язання боржника за наказом суду та боржником не надано доказів на підтвердження припинення його зобов'язання з виконання рішення господарського суду, доказів погашення в процедурі банкрутства вимог стягувача, як конкурсного кредитора або визнання погашеними його вимог за недостатністю майна.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України справу, погодився із висновками місцевого суду та залишив прийняту у справі ухвалу без змін, не вбачаючи підстав для її зміни або скасування.

Колегія суддів відзначає, що за змістом статті 129 Конституції України обов'язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

За приписами статті 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом.

Згідно з частиною другою статті 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом. Частина четверта вказаної вище статті містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

З вищенаведеного вбачається, що процесуальним законодавством передбачено ряд підстав, за якими наказ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, які стосуються випадків фактичної відсутності у боржника обов'язку перед кредитором або невірної видачі наказу; з наведених заявником мотивів визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідних підстав не вбачається.

Розглянувши доводи заявника про можливість подвійного стягнення з нього заборгованості одночасно на виконання наказу та в межах провадження у справі про банкрутство судова колегія зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", (у редакції, чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство), суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено цим Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

За змістом частин четвертої-сьомої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", (у відповідній редакції) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду та дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство; протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону.

Згідно з вимогами пункту 8 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції закону на момент включення стягувача до реєстру вимог кредиторів) виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.

З огляду на вказані норми законодавства, на момент відкриття справи про банкрутство існували чіткі, передбачені законом дії як у процедурі банкрутства так і у виконавчому провадженню, які передбачали низку послідовних та обов'язкових дій, що виключають подвійне стягнення з кредитора або боржника.

Відтак, заявник не довів, що задоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства буде здійснюватися з одночасним виконанням рішення у порядку позовного провадження, а обставини, на які він посилається в обґрунтування заяви про визнання наказу та його дублікату такими, що не підлягають виконанню не є підставами припинення обов'язку з виконання наказу, інших обставин, які є підставами для припинення такого обов'язку скаржником не наведено, у зв'язку з чим судами обґрунтовано відмовлено у задоволенні зазначеної заяви.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та ухвалі місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 42, 43, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки встановлених обставин справи та не містять підстав, з якими процесуальний закон пов'язує можливість визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого структурного підрозділу Зміївської теплової електричної станції залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 07/273-04 Господарського суду Харківської області та ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.11.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова