Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 908/1004/15-г Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановувід 20.07.2015 Донецького апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Запорізької області № 908/1004/15-гза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКонцерну "Міські теплові мережі" простягнення суми,за участю представників: позивача - Ященко Р.Ю.відповідача -Семеренко С.О.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.04.2015 у справі №908/1004/15-г (суддя Гончаренко С.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чернота Л.Ф., судді Бойченко К.І., Ломовцева Н.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Концерну "Міські теплові мережі" (далі - відповідач) про стягнення 4280404,79грн інфляційних втрат та 1815403,13грн 3% річних за неналежне виконання договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 №14/2575/11.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 549-552, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що оскільки розрахунок суми позовних вимог ним здійснено станом на дату остаточного погашення заборгованості відповідачем, тобто до виконання останнім умов договору про організацію взаєморозрахунків, заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних є законними та обґрунтованими.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 30.09.2011 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Концерном "Міські теплові мережі" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/2575/11, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (п.1.1 договору); газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями (п.1.2 договору); продавець передає покупцеві в 2011 році природний газ в обсязі 0 (нуль) тис.м3 та у 2012 році до 142290,1 тис.м3 (п.2.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 31.08.2012 до договору); приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п.3.3 договору); не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.3.4 договору); ціна за 1000 м3 природного газу, всього з ПДВ, становить 1309,20грн (п.5.2 договору); оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати обсягів газу протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору); договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків за газ та послуги з його транспортування - до повного погашення заборгованості (п.11.1 договору).

На виконання умов договору у період з вересня по грудень 2012 року позивачем передано відповідачеві у власність природний газ на загальну суму 123418116,40грн.

Проте відповідач у встановлений договором строк не оплачував переданий позивачем газ, а частковий розрахунок здійснював з простроченням, втім, на момент пред'явлення даного позову відповідач розрахувався за газ в повному обсязі.

Так, 23.10.2014 між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Департаментом фінансів Запорізької обласної державної адміністрації, Департаментом фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради, Департаментом житлово-комунального господарства Запорізької міської ради, Концерном "Міські теплові мережі", Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" укладено договір №892/30 про організацію взаєморозрахунків, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14, пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року №30 (п. 1 договору); Концерн "Міські теплові мережі" перераховує на рахунок Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" кошти в сумі 21148755грн, у тому числі ПДВ 3524792,50грн для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 30.09.2011 №14/2575/11 за 2012 рік (п.8 договору); сторони зобов'язались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору (пп. 2 п. 11 договору); сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору (п.16 договору).

На виконання умов зазначеного договору про організацію взаєморозрахунків відповідач 27.10.2014 платіжним дорученням №1 перерахував позивачеві кошти в сумі 21148755,00грн

Вказуючи, що відповідач у встановлений п. 6.1 договору про купівлю-продаж природного газу строк не оплачував переданий позивачем газ, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Концерну "Міські теплові мережі" 4280404,79грн інфляційних втрат за період прострочення грудень 2012р. - жовтень 2014р. та 1815403,13грн 3% річних за період прострочення з 14.10.2012 по 28.10.2014.

Вирішуючи спір у справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки судами встановлено факт прострочення кредитора щодо підписання актів приймання-передачі газу, поставленого в вересні-грудні 2012р., що, в свою чергу, унеможливило виконання боржником своїх зобов'язань з оплати поставленого в цей період газу і отримати в 2013р. субвенції з держбюджету. Крім того, укладаючи договір про організацію взаєморозрахунків від 23.10.2014, сторони замінили первісне зобов'язання новим, яке містило умови про інший порядок, спосіб та строк виконання зобов'язання і яке було виконане відповідачем належним чином внаслідок перерахування всієї суми боргу за договором, відтак, підстави для стягнення інфляційних та річних відсутні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у заявленому обсязі, з наступних мотивів.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що внаслідок укладення договору про організацію взаєморозрахунків припинилися зобов'язання відповідача за договором купівлі-продажу природного газу внаслідок новації.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 2 статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація), тобто, характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами, втім договір про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить, відтак, посилання судів попередніх інстанцій на припинення зобов'язань внаслідок новації є помилковим.

Однак, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача грошових коштів, нарахування яких передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України, оскільки, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу №14/2575/11 від 30.09.2011.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційних втрат необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами нових строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який, між тим, було виконано відповідачем належним чином на момент звернення позивача з цим позовом та відповідно до пункту 16 якого сторони засвідчили, що після його виконання вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору (аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі №5011-35/1272-2012-42/527-2012, від 25.03.2015 у справі № 924/1265/13, від 01.07.2015 у справі №924/1230/14).

Посилання скаржника на те, що розрахунок суми позовних вимог ним було здійснено станом на дату остаточного погашення заборгованості відповідачем, тобто до виконання останнім умов договору про організацію взаєморозрахунків, а відтак нараховані інфляційні втрати та річні підлягають стягненню, колегією суддів відхиляються, оскільки, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, позивач визнав та погодив прийняти до сплати лише існуючу за договором №14/2575/11 від 30.09.2011 заборгованість відповідача в сумі 21148755,00грн, поряд з цим узгодивши, що після виконання зобов'язання він не матиме жодної претензії до відповідача стосовно предмета договору (погашення заборгованості останнього за спожитий у 2012 році газ).

Відтак, враховуючи встановлення судами факту сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів на підставі договору про організацію взаєморозрахунків в порядку та в строки, передбачені умовами цього договору, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, що позовні вимоги про стягнення 4280404,79грн інфляційних втрат та 1815403,13грн 3% річних задоволенню не підлягають.

Доводи позивача щодо наявності підстав для нарахування інфляційних та річних за несвоєчасні платежі, здійснені відповідачем в 2012-2013р.р., тобто до укладення договору про організацію взаєморозрахунків і встановлення нового порядку і строків сплати залишку боргу в сумі 21748755грн, правомірно були відхилені судами попередніх інстанцій з огляду на встановлений судами і не спростований позивачем факт прострочення кредитора, а саме щодо обов'язку позивача підписати акти приймання-передачі газу за період вересень-грудень 2012р., які відповідно до п. 3.4 договору купівлі-продажу природного газу є підставою для остаточних розрахунків, що, в свою чергу, унеможливило вчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого в цей період газу і отримання ним в 2013р. субвенції з держбюджету на погашення боргу і що відповідно до приписів ч. 4 ст. 612, ч. 1 ст. 613 ЦК України засвідчує відсутність прострочення боржника. При цьому, колегія суддів враховує, що позивач під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надавав будь-яких уточнюючих розрахунків щодо періоду прострочення боржника, якщо таке відбулось, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у заявленому обсязі

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а зводяться до намагання надати їм перевагу та переоцінити встановлені судами обставини, що за приписами ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів щодо відмови в позові відповідають цим обставинам, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.07.2015 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/1004/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В.Бакуліна

О.І. Поляк