Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року Справа № 927/1635/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,суддів :Бакуліної С.В.(доповідач), Глос О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс"на постановувід 12.03.2014 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 927/1635/13господарського суду Чернігівської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс"до Публічного акціонерного товариства "Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499"третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаПриватне акціонерне товариство "Бобровицьке АТП - 17499"простягнення 3 559, 68 грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Матяш Н.В. (довіреність № 07 від 02.01.2014) Солохненко В.О. (довіреність № 633 від 08.05.2014); Ковальчук О.О. (довіреність № 634 від 08.05.2014)від третьої особи:Сусло В.О. (довіреність від 09.12.2013)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області (суддя Моцьор В.В.) від 28.01.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Зеленін В.О., Шевченко Е.О.) від 12.03.2014, у справі № 927/1635/13 в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.1, 6, 11, 16, 626, 979, 983, 999 ЦК України, ст.ст.1, 20, 49, 174, 175, 193, 352-355 ГК України, ст.ст.7, 15, 16, 18 Закону України "Про страхування", Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 № 1523, ст.ст.4, 42, 43, 32-36, 43 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача та представника третьої особи, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Грандвіс" звернулось з позовом до Господарського суду Чернігівської області про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499" 3 559,68 грн страхових платежів, утриманих відповідачем з пасажирів під час продажу квитків через каси власних автостанцій.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди правомірно виходили із такого.

01.07.2007 між позивачем - Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Грандвіс", як страховиком, відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Чернігівське обласне підприємство автобусних станцій 17499", як агентом, та третьою особою - Приватним акціонерним товариством "Бобровицьке АТП-17449" (транспортне підприємство) було укладено 3-х сторонню агентську угоду №10-2/02, відповідно до якої позивач здійснює обов'язкове особисте страхування пасажирів автомобільного транспорту від нещасних випадків відповідно до Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 14 серпня 1996, третя особа здійснює перевезення пасажирів, а відповідач реалізує проїзні документи (квитки), утримує страхові платежі (п.1.1) та перераховує страхові платежі, утримані з пасажирів, за відрахуванням винагороди в розмірі 25 % на розрахунковий рахунок позивача (п.3.1).

Пунктом 5 угоди сторони погодили, що вона діє з 01.01.2007 по 31.12.2008. Після закінчення строку агентської угоди, за відсутності заяви однієї з сторін про припинення дії даної угоди на протязі 30 днів до закінчення відповідного календарного року, вона є пролонгованою на кожний наступний рік.

27.06.2012 між відповідачем, як підприємством, та третьою особою, як перевізником, було укладено договір №119 про надання послуг автостанціями відповідача.

Відповідно до умов п.п.1.1, 2.1.4 даного договору відповідач за дорученням третьої особи за агентську винагороду надає їй на території своїх автостанцій комплекс обов'язкових послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів автобусами третьої особи, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" і Правил; здійснювати для третьої особи попередній та поточний продаж квитків на проїзд та перевезення багажу.

Згідно п.п.2.1.6, 3.3 договору №119 відповідач зобов'язався перераховувати одержані кошти від продажу квитків за проїзд в автобусі та за перевезення багажу третій особі не пізніше семи робочих днів з дня відправлення відповідного рейсу, остаточний розрахунок не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, за вирахуванням коштів агентської винагороди.

У відповідності до п. 2.3.5 зазначеного договору визначено, що третя особа зобов'язана забезпечувати в установленому законодавством порядку страхування пасажирів самостійно чи за участю відповідача по попередній домовленості.

Пунктом 3.1 зазначеного договору передбачено, що грошові кошти від продажу квитків на проїзд в автобусах по відомостях касового продажу квитків (форма 20АСС) сторони розподіляють: суму вартості за тарифом реалізованих квитків та ПДВ: третій особі - 90%, відповідачу - 10%; суму обов'язкових страхових платежів (за винятком комісійної винагороди 25%) відповідач перераховує позивачу.

Доходи від реалізації багажних білетів касами автостанцій є доходом відповідача, а від реалізації багажних білетів водіями - третьої особи (п.3.2 ).

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до терміну дії договорів з замовником перевезень (п.9.1).

Як встановлено судами на підставі платіжних доручень, витягу з особового рахунку по розрахунках з третьою особою, відповідачем за період з січня по квітень 2013 в повному обсязі виконані зобов'язання за договором №119 від 27.06.2012 щодо перерахування третій особі коштів, одержаних від продажу квитків за проїзд в автобусі та за перевезення багажу.

Листом №1408 від 28.11.2012 відповідач повідомив позивача та третю особу про відмову від агентської угоди від 01.07.2007 №10-2/02 з 01.01.2013 та про те, що з 01.01.2013 страхові платежі, що утримуються з пасажирів при продажі квитків автостанціями відповідача за дорученням третьої особи, за мінусом агентської винагороди, передбаченої діючим договором між відповідачем і третьою особою, будуть перераховуватись третій особі.

29.12.2012 між позивачем, як страховиком, та третьою особою, як перевізником було укладено договір доручення (агентську угоду) №11-А/04.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договору №11-А/04 він визначає порядок здійснення обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті на приміських, міжміських, міжобласних маршрутах, на маршрутних таксі, при виконанні туристичних та екскурсійних перевезень пасажирів по разовим замовленням і договорам до місця роботи. За цим договором позивач доручає третій особі здійснювати дії направлені на реалізацію обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті пасажирів, що придбавають квитки на проїзд на маршрутах третьої особи, від імені позивача.

Відповідно до п.3.1 договору №11-А/04 на покриття витрат третьої особи, що пов'язані з виконанням умов цього договору, позивач перераховує третій особі 10% від суми отриманих страхових платежів.

Договір №11-А/04 діє з 01.01.2013 по 31.12.2018 включно (п.5.1).

Як зазначав позивач в позові, він з 01.01.2013 по 30.04.2013 не отримував від відповідача страхові платежі, які отримані останнім при продажу квитків його автостанціями, в зв'язку з чим, позивачу завдано збитки на суму 3 559,68 грн.

У відповідності до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 ст.181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.7 Закону України "Про страхування" закріплено, що особисте страхування від нещасних випадків на транспорті є обов'язковим видом страхування.

Згідно ч.1 ст.15 Закону України "Про страхування" страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Страхові агенти - фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком (ч.7 ст.15 Закону України "Про страхування").

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1,2 ст.598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про автомобільний транспорт" страхування на автомобільному транспорті здійснюється відповідно до законодавства.

Положенням про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 14.08.1996 визначено порядок здійснення обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті.

Відповідно до п.2 даного Положення застрахованими вважаються: пасажири з моменту оголошення посадки в морське або річкове судно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки; водії тільки на час обслуговування поїздки.

Відповідно до п.3 даного Положення страховий платіж за обов'язковим особистим страхуванням від нещасних випадків на транспорті утримується з пасажира перевізником, який діє від імені страховика за винагороду на підставі договору доручення на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 1,5 відсотка вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення - до 3 відсотків вартості проїзду.

Кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка. Документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є квиток. У страховому полісі зазначається: вид обов'язкового страхування; найменування, адреса, телефон страховика; розміри страхового платежу та страхової суми.

У відповідності до положень п.2 ч.1 пункту 1 Правил надання послуг автомобільного пасажирського транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176, квиток па проїзд - документ установленої форми, який підтверджує факт укладення договору перевезення. До вартості квитка входить і вартість проїзду, ПДВ, страховий платіж та автостанційний збір.

Згідно положень п.115 названих вище Правил, перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно.

Відповідно до умов ст.32 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором, предметом якого є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Наказом Міністерства транспорту України від 28 серпня 2001 №565 "Про затвердження Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів" передбачено, що до обов'язкових послуг автостанцій, що надаються перевізнику є послуга кас автостанцій (п.1.2.2). Відносини перевізників з власниками автостанцій визначаються договором, якій передбачає доручення перевізника укладати від його імені договір з пасажиром про перевезення та отримання послуг (п.7.1 наказу). Аналогічні положення містяться у Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010 №700 та п.114 постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.997 №176, якою затверджено Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Листом №1408 від 28.11.2012 відповідач повідомив позивача та третю особу про відмову від агентської угоди від 01.07.2007 №10-2/02 з 01.01.2013, якою передбачено, що позивач здійснює обов'язкове особисте страхування пасажирів автомобільного транспорту від нещасних випадків, третя особа здійснює перевезення пасажирів, а відповідач реалізує проїзні документи (квитки), утримує страхові платежі (п.1.1), та перераховує страхові платежі, утримані з пасажирів, за відрахуванням винагороди в розмірі 25 % на розрахунковий рахунок позивача (п. .1). Також зазначеним листом відповідач повідомив позивача та третю особу про те, що з 01.01.2013 страхові платежі, що утримуються з пасажирів при продажі квитків відповідачем за дорученням третьої особи, за мінусом агентської винагороди, передбаченої діючим договором між відповідачем і третьою особою, будуть перераховуватись третій особі.

З огляду на те, що відповідач листом №1408 від 28.11.2012 повідомив позивача та третю особу про відмову від агентської угоди від 01.07.2007 №10-2/02 з 01.01.2013, а пунктом 5 агентської угоди сторони погодили, що вона діє з 01.01.2007 по 31.12.2008, після закінчення строку агентської угоди, за відсутності заяви однієї з сторін про припинення дії даної угоди на протязі 30 днів до закінчення відповідного календарного року, вона є пролонгованою на кожний наступний рік, а також враховуючи положення ст.ст. 525, 598, 651, 653 ЦК України, касаційна інстанція вважає правомірним висновок судів про те, що агентська угода від 01.07.2007 №10-2/02 є припиненою з 01.01.2013 та зобов'язання по ній, зокрема, зобов'язання позивача щодо здійснення обов'язкового особистого страхування пасажирів автомобільного транспорту від нещасних випадків, як і зобов'язання відповідача щодо перерахування позивачу страхових платежів, утриманих з пасажирів є припиненими з 01.01.2013.

Твердження позивача в касаційній скарзі про те, що підставою для перерахування відповідачем позивачу страхових платежів за період з 01.01.2013 по 30.04.2013 є, окрім агентської угоди від 01.07.2007 №10-2/02, договір №119 від 27.06.2012, безпідставні, оскільки зазначений договір укладений між відповідачем та третьою особою, предметом цього договору є надання відповідачем третій особі комплексу обов'язкових послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів автобусами третьої особи, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інших послуги, позивач не є стороною зазначеного договору, і будь-які зобов'язання у відповідача перед позивачем за зазначеним договором - відсутні. Касаційна інстанція вважає помилковими твердження скаржника, що договір №119 є договором на користь третьої особи, оскільки договір на користь третьої особи не є тотожним договору про виконання третій особі, коли ця третя особа може прийняти виконання, але не має права пред'явити до боржника вимогу про виконання договору на свою користь. Відповідно правила ст.636 ЦК України до таких договорів не застосовуються.

З огляду на викладене суди дійшли цілком правомірного висновку, що підстави для перерахування відповідачем позивачу страхових внесків, утриманих з пасажирів, в сумі 3 559,68 грн за період з 01.01.2013 по 30.04.2013 - відсутні, а враховуючи те, що позивачем не надано належних, в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, доказів понесення ним з вини відповідача збитків в сумі 3 559,68 грн, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 559,68 грн.

Вірним є і те, що на підставі договору доручення від 29.12.2012 №11-А/04, за умовами якого позивач доручив третій особі здійснювати дії направлені на реалізацію обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті пасажирів, що купують квитки на проїзд на маршрутах третьої особи, від імені позивача, у останнього виникли відносини страхування саме з третьою особою, а тому і питання щодо страхових платежів мають вирішуватись саме між позивачем та третьою особою на підставі зазначеного договору.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Грандвіс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 у справі № 927/1635/13 залишити без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц

Судді С.Бакуліна

О.Глос