Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року Справа № 910/20279/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Коробенка Г.П., Куровського С.В. - доповідача, за участю представників:

ТОВ "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" - Клімчук О.С.,

ДП "НАЕК "Енергоатом" - Найденко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна

енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого

підрозділу "Атомкомплект"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014

та рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2013

у справі № 910/20279/13 господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-

промислова компанія "Атомстройсервіс"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча

компанія "Енергоатом"

про стягнення коштів,

встановив:

У жовтні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Державного підприємства (ДП) "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 36615,35 грн., що складаються з 3% річних річних - 6021,27 грн., 30106,35 грн. пені та 487,73 грн. інляційних, нарахованих за порушення відповідачем строків оплати продукції за договором поставки № 1116112354 від 21.09.2012.

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.11.2013 (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2013 (колегія суддів у складі: Скрипка І.М. - головуючий, Сітайло Л.Г., Мальченко А.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ТОВ "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" 487,73 грн. інфляційної складової боргу, 6021,27 грн. 3% річних, 305,85 грн. судового збору. В іншій частині відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що сторонами у договорі не передбачена відповідальність у вигляді пені, а тому підстави для її стягнення відсутні. Інфляційна та 3% річних підлягають стягненню в силу вимог закону за порушення виконання грошового зобов'язання за договором поставки.

В касаційній скарзі ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" просить скасувати вищевказані рішення господарського суду першої інстанції від 18.11.2013 та постанови господарського суду апеляційної інстанції від 12.03.2014 повністю, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування посилається на порушення вимог ст. 4 ГПК України, ст.ст. 625 ЦК України, ст. 230 ГК України, оскільки у спірному договорі не передбачено стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 21.09.2012 між ТОВ "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" (постачальник) та ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (покупець) укладено договір поставки №1116112364, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити автоматичні вимикачі серії А-3700 виробництва НВ ТОВ "Віра Лтд", Україна, для ВП "Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" (далі - продукція), а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з п. 3.1 договору сума договору становить 1 115 688,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 185 948, 00 грн.

У відповідності до п. 4.2 договору оплата поставленої продукції в розмірі 885 360, 00 грн. з ПДВ здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів після підписання акту приймання-передачі поставленої партії продукції. Оплата поставленої продукції в розмірі 230 328, 00 грн. з ПДВ здійснюється покупцем в січні 2013р. після підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.

Згідно п.4.3 договору оплата продукції здійснюється покупцем за наявності фінансування відповідно до затвердженого фінансового плану. У випадку невиконання покупцем умов оплати за Договором внаслідок відсутності цільового фінансування покупець звільняється від відповідальності щодо сплати будь - яких господарських санкцій (пеня, штраф тощо), пов'язаних з недотриманням термінів оплати продукції.

Договір, згідно п. 10.1., набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 115 688, 00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі: ТМЦ №041-28/17 від 08.11.2012 на суму 487 728, 00 грн. з ПДВ, ТМЦ № 041-28/21 від 03.12.2012 на суму 361 020,00 грн. з ПДВ, ТМЦ № 041-28/27 від 19.12.2012 на суму 266 940, 00 грн. з ПДВ, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи).

Таким чином, враховуючи визначені п. 4.2 укладеного між сторонами договору, отриманий за вказаними актами товар підлягав оплаті відповідачем у наступні строки: за актом ТМЦ №041-28/17 від 08.11.2012 на суму 487728,00 грн. з ПДВ - до 20.12.20012; за актом ТМЦ № 041-28/21 від 03.12.2012 на суму 361 020, 00 грн. з ПДВ - до 16.01.2013; за актом ТМЦ № 041-28/27 від 19.12.2012 на суму 266 940,00 грн. з ПДВ - до 31.01.2013.

Відповідно ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Статтями 526, 525 ЦК України та ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, за змістом ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, встановили, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару. Однак, відповідачем були порушені визначені договором строки оплати, внаслідок чого розрахунок за товар, отриманий: за актом ТМЦ №041-28/17 від 08.11.2012 на суму 487 728, 00 грн., здійснений 15.02.2013р. (прострочення склало 57 днів); за актом ТМЦ № 041-28/21 від 03.12.2012 на суму 361020,00 грн., здійснений 05.04.2013 (прострочення склало 79 днів); за актом ТМЦ № 041-28/27 від 19.12.2012 на суму 266 940, 00 грн., здійснений 05.04.2013 (прострочення склало 64 дні).

При цьому 36612,00 грн., які ввійшли в платіж, здійснений відповідачем 05.04.2013 (платіжне доручення № 2204 на суму 266 940,00 грн.) згідно п. 4.2 Договору повинні бути сплачені до 04.02.2013 (30 робочих днів після підписання акту приймання-передачі продукції). Таким чином, вказаний платіж є простроченим на 60 днів (з 05.02.2013 до 05.04.2013).

У зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 30106,35 грн. пені, 487,73 грн. інфляційних втрат та 6021,27 грн. 3% річних.

Згідно із частиною 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором (ч. 4).

Положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, Законом передбачена обов'язкова письмова форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань (ч.1 ст.547 ЦК України), наслідком недодержання якої є нікчемність правочину (ч. 2 ст. 547 ЦК України).

Оскільки, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, сторонами у спірному договорі не було передбачено відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення строків оплати отриманого ним товару, суди дійшли обґрунтованого висновку, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не підлягають застосуванню, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення нарахованої позивачем пені.

З огляду на викладене, доводи позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі 30 106, 35 грн., в даному випадку не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Разом з тим, ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, сплата трьох відсотків річних та відшкодування втрат від інфляції, за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, які застосовуються до боржника при невиконання майнового зобов`язання, а платою за користування чужими грошовими коштами після спливу договірного строку і відшкодування втрат кредитора від інфляції, які б він не зазнав при належному виконанні боржником своїх зобов`язань. Тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. (Відповідно правової позиції дотримується ВСУ у своїй постанові від 15.11.2010 справа № 4/720д).

За таких обставин, враховуючи те, що на момент подання позову, відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної оплати за постановлений товар не виконав, рішення та постанова господарських судів щодо стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат, розрахунок яких перевірено судами попередніх інстанцій, є законним і обґрунтованим.

У відповідності до ст.1117 ГПК України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанції у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2013 по справі № 910/20279/13 залишити без змін.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Коробенко Г.П.

Куровський С.В.