Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року Справа № 910/17258/13

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово"на постановувід 27.02.2014Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/17258/13за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" простягнення 146001 грн.,ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2013 у справі №910/17258/13 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Авдєєва П.В., суддів Куксова В.В., Рєпіної Л.О.), частково задоволені уточнені позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі-позивач) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" (далі-відповідач) про стягнення 146001,00 грн. заборгованості з орендної плати та штрафу за договором оренди від 01.12.2010 №1/003/12-10. Стягнуто з відповідача на користь позивача 71220,00 грн. основного боргу та 71220,00 грн. штрафу. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 77 ГПК України.

Зокрема, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не призначено судово-бухгалтерську експертизу для встановлення факту наявності/відсутності заборгованості відповідача перед позивачем та визначення її розміру.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представники сторін не скористались своїми процесуальними правами на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 22.04.2014.

За розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 12.05.2014 № 03-05/508 у зв'язку з закінченням терміну тимчасової непрацездатності судді Глос О.І. розгляд касаційної скарги у даній справі здійснюється в постійному складі колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В. (доповідач), судді Бакуліна С.В., Глос О.І.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 01.12.2010 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Здорово" (орендар) укладено договір №1/003/12-10 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 70,3 м2 та 48,40 м2, розташовані на 9 поверсі нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 відповідно, детальна характеристика яких міститься в додатку №2 до цього договору, а орендар зобов'язується прийняти об'єкт оренди, своєчасно сплачувати плату за оренду та після припинення цього договору повернути об'єкт оренди орендодавцю відповідно до умов цього договору (п.1.1 договору); об'єкт оренди надається в оренду за цим договором з метою розміщення офісу орендаря та надання своїм клієнтам послуг зі страхування (п.1.4 договору); договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013 (п.3.1 договору з урахуванням п.1 додаткової угоди №4 від 06.12.2012); за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, загальна сума орендної плати на місяць становить 23740,00 грн без ПДВ (п.6.1 договору з урахуванням п.2 додаткової угоди №4 від 06.12.2012); орендна плата за перший місяць оренди перераховується орендодавцю на його поточний рахунок, вказаний у цьому договорі, до 31.12.2010, після підписання сторонами акту приймання - передачі об'єкту оренди, орендна плата за останній місяць оренди перераховується орендодавцю авансовим платежем на його поточний рахунок, вказаний в договорі, до 15.02.2011 (п.6.3 договору); орендна плата за наступні місяці оренди сплачується орендарем щомісячно до 10 (десятого) числа місяця, за який здійснюється оплата (п.6.4 договору); орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити плату за оренду відповідно до порядку, який передбачений цим договором (п.7.1.2 договору); у разі прострочення сплати платежів за оренду більше ніж на п'ятнадцять календарних днів орендар зобов'язується сплатити орендодавцю штраф у розмірі 10% від суми прострочення зобов'язання за кожні наступні п'ять робочих днів, які триватиме таке прострочення (п.8.2 договору).

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення, визначені умовами договору, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.12.2010.

Зазначаючи про не виконання умов договору від 01.12.2010 щодо внесення орендних платежів, позивач направив відповідачеві листа від 30.04.2013 з вимогою сплати заборгованості з орендної плати та штрафу, нарахованого відповідно до п.8.2 договору.

Втім, відповідач цих вимог не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за березень, квітень, травень 2013 року в розмірі 71220,00 грн, штрафу, сума якого, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог, також склала 71220,00 грн, та 5% від вартості орендних платежів за період березень, квітень, травень 2013 року в сумі 3561,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості та штрафу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про ґрунтовність і підставність позовних вимог, розмір яких в частині основної заборгованості доведений належними і допустимими доказами і не спростований відповідачем, що тягне за собою нарахування неустойки у визначеному договором розмірі. Щодо позовних вимог в частині стягнення 5% від вартості орендних платежів за період березень, квітень, травень 2013 року в сумі 3561,00 грн, суди попередніх інстанцій встановили, що сплата таких платежів не містить жодного правового обґрунтування, оскільки не передбачена ні умовами підписаного сторонами договору, ані будь-якими іншими додатковими угодами.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги безпідставними, враховуючи таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, враховуючи зазначені законодавчі приписи та умови договору оренди, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати, оскільки позивачем належним чином доведено факт передачі майна у користування та несвоєчасної і не в повному обсязі сплати орендарем визначених договором платежів, натомість відповідачем цих вимог не спростовано та не подано будь-яких доказів належного виконання ним зобов'язань щодо сплати орендних платежів у спірний період та/або власного обґрунтованого контррозрахунку суми боргу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

В силу положень ст. 216, ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Розмір штрафу та порядок його нарахування за неналежне виконання умов договору оренди від 01.12.2010 №1/003/12-10 визначено сторонами в п. 8.2 цього договору, відповідно до якого у разі прострочення сплати платежів за оренду більше ніж на п'ятнадцять календарних днів орендар зобов'язується сплатити орендодавцю штраф у розмірі 10% від суми прострочення зобов'язання за кожні наступні п'ять робочих днів, які триватиме таке прострочення.

Отже, враховуючи встановлення господарськими судами попередніх інстанцій обставин неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором оренди нежитлових приміщень від 01.12.2010 №1/003/12-10 щодо внесення орендних платежів, колегія суддів погоджується також з висновком судів про обґрунтованість заявлених позовних вимог і щодо стягнення штрафу, визначеного п.8.2 договору.

Доводи скаржника про безпідставність відмови судів попередніх інстанцій у призначенні судово-бухгалтерської експертизи для встановлення факту наявності/відсутності заборгованості відповідача перед позивачем та визначення її розміру, колегією суддів відхиляються, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, втім здійснення розрахунку боргу з орендної плати, нарахованої у відповідності до умов договору, не потребує спеціальних знань.

Крім того, посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом приписів ст. 22 ГПК України внаслідок безпідставного відхилення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів також вважає безпідставними.

Так, у відповідності до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Втім, як вірно зазначено попередніми судовими інстанціями, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості забезпечити участь у судовому засіданні його представника або безпосередньо керівника підприємства.

Всі інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про підставність і ґрунтовність позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості та штрафу та фактично зводяться до намагання переоцінити досліджені судами докази та встановлені судами обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2014 у справі Господарського суду міста Києва № 910/17258/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І.Глос