Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.04.2016 року у справі №916/4190/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Справа № 916/4190/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Дунаєвської Н.Г.,

Кочерової Н.О.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства

Комерційного банку "Приватбанк"

на рішення господарського суду Одеської області

від 14.12.2015 року

та постанову Одеського апеляційного господарського суду

від 24.02.2016 року

у справі № 916/4190/15

господарського суду Одеської області

за позовом Публічного акціонерного товариства

Комерційного банку "Приватбанк"

до відповідача Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_5

про стягнення коштів

за участю представників:

позивача - не з"явилися

відповідача - ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про стягнення 17 315,92 грн. процентів за користування кредитом та 14 337,10 грн. пені за договором невідновлювальної кредитної лінії № 2 від 12.01.2006 року (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.12.2015 року (суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року (судді: Морщагіна Н.С., Гладишева Т.Я., Діброва Г.І.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення про задоволення позову. При цьому, скаржник послався на те, що за період з 20.07.2011 року по 28.12.2012 року на розрахунковий рахунок банку надходили кошти, які списувались з рахунків відповідача відповідно до п.2.3.4 кредитного договору, та не оспорювались останнім, в зв'язку з чим строк позовної давності не пропущений.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 12.01.2006 року між Закритим акціонерним товариством "КБ "Приватбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (банк) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (позичальником) укладено кредитний договір № 2 і додаткові угоди до нього, згідно яких банк за наявності вільних грошових коштів, зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії загальним лімітом 60 000 грн. не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного в абз. 3 п. 2.1.2 договору (зобов'язання щодо видачі кредиту або його частини виникає у банку в день надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум в порядку, передбаченому п.2.4.2 договору), а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти і винагороду в обумовлені договором строки. За графіком останній платіж повинен бути здійснений 12.01.2009 року.

Згідно пп. 2.2.6., 2.3.2. додаткової угоди позичальник доручає банку списувати грошові кошти з усіх поточних рахунків, у валюті кредиту, в межах сум, які підлягають оплаті по даному договору та при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання грошових коштів здійснюється відповідно до встановленого порядку та оформляється меморіальний ордер. При порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, банк за своєю ініціативою має право шляхом направлення повідомлення: а) змінити умови договору - витребувати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів, виконання інших зобов'язань за договором. При цьому, по зобов'язанням, строки за якими настали, вони вважаються такими, що настали на дату, вказану в повідомленні. Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його використання, виконати інші зобов'язання по договору або розірвати договір у судовому порядку, або розірвати договір в односторонньому порядку.

Відповідно до пп. 4.1-4.3 додаткової угоди за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно пп.1.3,2.2.3,2.4.1 цього договору, позичальник сплачує проценти у розмірі 23% річних. У випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених пп.1.3,2.2.3,2.3.2 договору, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 46 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При цьому, сплата процентів здійснюється в дату їх сплати, якою є 12 число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання договору. У випадку несплати процентів у строк, вони вважаються простроченими.

Пунктами 5.1., 5.3., 5.4., 5.7. додаткової угоди передбачено, що у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань: по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п.2.3.2.,4.1.,4.2,4.3 договору, строків повернення кредиту, комісійної винагороди позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 25 відсотків від суми кредиту, використаної не по цільовому призначенню. Нарахування неустойки за кожен случай порушення зобов'язання, передбаченого пп.5.1-5.3, здійснюється впродовж 3-х років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконано позичальником. Строк позовної давності щодо стягнення кредиту, процентів за використання кредиту, винагороди, неустойки-пені, штрафів встановлений сторонами тривалістю 5 років.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.02.2010 року у справі № 17/189-09-6436 задоволено позов Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Южне головне управління" Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" та стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 заборгованість, що утворилась станом на 20.07.2009 року, у сумі 14 023,54 грн., відсотки за користування кредитом у розмірі 6780,39 грн., пеню в сумі 3 148,87 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані несплатою відповідачем процентів за користування кредитом у розмірі 17 315,92 грн. та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 14 337,10 грн., які виникли у період після винесення судового рішення.

В процесі вирішення місцевим господарським судом даного спору відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, вказав на обгрунтованість позовних вимог щодо стягнення боргу по сплаті процентів за користування кредитом та пені у заявлених розмірах, які нараховані внаслідок несвоєчасного погашення боргу за користування кредитом та після винесення судового рішення про стягнення заборгованості за цим же договором у попередньому періоді.

Разом з тим, оскільки позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності (в жовтні 2015 року), з урахуванням поданого відповідачем на підставі ст. 257 ЦК України клопотання про застосування позовної даності та приписів ч. 4 ст. 267 цього ж Кодексу, місцевим господарським судом, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, відмовлено в задоволенні позову. При цьому, зазначено, що сплив строку за стягненням основного зобов'язання тягне за собою наслідки і спливу строків для стягнення додаткових зобов'язань.

Водночас, судами попередніх інстанцій правомірно спростовано доводи позивача щодо підтвердження факту переривання перебігу строку позовної давності шляхом списання банком коштів у період з 20.07.2011 року по 28.12.2012 року з рахунків відповідача відповідно до п. 2.3.4 кредитного договору на тій підставі, що переривання перебігу строку позовної даності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Крім того, бездіяльність боржника не свідчить про переривання перебігу строку позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення певних дій, тоді як списання коштів не вважається такою дією.

В силу статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 264, 267 цього ж Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За приписами статті 266 цього ж Кодексу зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Як зазначалось вище, право банку вважається порушеним з моменту недотримання позичальником строку погашення кожного чергового платежу, а отже початок перебігу позовної давності по кожному черговому платежу почався з моменту порушення строку його погашення.

Відтак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 267 цього ж Кодексу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, правильно послався на пропуск позивачем строку позовної давності, про який заявлено відповідачем, оскільки Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 з 12.09.2008 року не погашає кредит, а з 12.06.2008 року не сплачує проценти за користування ним, в той час як з вимогами про стягнення процентів та пені банк звернувся до суду лише 13.10.2015 року.

Крім того господарські суди правильно зауважили, що рішення господарського суду Одеської області від 01.02.2010 року у справі № 17/189-09-6436 перериває строк позовної давності, проте позивач звернувся до суду лише у жовтні 2015 року, тобто більше ніж через 5 років.

З даними висновками господарського суду апеляційної інстанції повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанції норм статей 264 Цивільного кодексу України не спростовують правильності їх висновків щодо відсутності обов"язку відповідача сплатити позивачу заявлений розмір грошових коштів з урахуванням пропуску строку позовної давності.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами першої й апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів попередніх інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийняті рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року у справі № 916/4190/15 залишити без змін.

Головуючий суддяН.І. Мележик СуддіН.Г. Дунаєвська Н.О. Кочерова