Історія справи

Постанова ВГСУ від 12.11.2015 року у справі №911/4497/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2015 року Справа № 911/4497/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Мачульського Г.М.

Шаргала В.І.

за участю представників:

Позивача: Штогрин О.М., дов. № КН-70/15ZFJ від 03.06.2015 року;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: Дзюбайло О.О., дов. № 01.22/6-106 від 17.01.2015 року;

розглянувши касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області на рішення господарського суду Київської області від 13.01.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року

у справі № 911/4497/14 господарського суду Київської області

за позовом дочірнього підприємства "Кюне і Нагель"

до відповідача -1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

відповідача -2 державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

про спонукання укласти додаткову угоду до договору оренди

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року дочірнє підприємство "Кюне і Нагель" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", просило спонукати відповідачів укласти додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 998 (02.1.2-14/24-4) від 18.03.2010 року у редакції, викладеній у позовній заяві (а.с. 5-10).

Позовні вимоги мотивовано тим, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.01.2015 року (суддя Подоляк Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року (головуючий Мартюк А.І., судді Новіков М.М., Іоннікова І.А.) (а.с. 199-204) позов задоволено повністю. Суд спонукав Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області та державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" укласти додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 02.1.2-14/24-4 від 18.03.2010 року у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення (а.с. 133-139).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило відновити строк на касаційне оскарження, оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові (а.с. 231-234).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.11.20105 року відновлено Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Київській області пропущений процесуальний строк на звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.11.2015 року (а.с. 229-230).

Розпорядженням секретаря другої судової палати № 03-05/1983 від 10.11.2015 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Мачульський Г.М., Шаргало В.І.

У відзиві на касаційну скаргу дочірнє підприємство "Кюне і Нагель" вважає оскаржені судові акти такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 12.11.2015 року представник відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача - дочірнього підприємства "Кюне і Нагель", відповідача - державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.03.2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець), державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (балансоутримувач) та дочірнім підприємством "Кюне і Нагель" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 02.1.2-14/24-4, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину твердого покриття на території СПВО аеропорту загальною площею 108,0 кв. м, яке знаходиться на балансі державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та розміщене за адресою: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, аеропорт (а.с. 17-25).

Згідно п. 1.3 договору вартість майна за незалежною оцінкою станом на 30.09.2009 року складає 765 087,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 1.4 договору майно передається в оренду для розміщення вагона модульного типу для орендаря для здійснення діяльності щодо оформлення документації та перевезення вантажів авіатранспортом.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і за результатами конкурсу за базовий місяць розрахунку без врахування ПДВ становить 11 476,31 грн.

Згідно п. 14.1 договору його укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 18.03.2010 року до 17.02.2013 року.

Відповідно до п. 14.4 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Згідно розрахунку до договору орендна ставка визначена у розмірі 18% в рік від вартості об'єкта оренди (а.с. 26).

За актом передачі-приймання від 18.03.2010 року балансоутримувач передав, а орендар прийняв об'єкт оренди (а.с. 27).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що дотримуючись загального порядку укладення господарських договорів та враховуючи п. 14.4 договору № 02.1.2-14/24-4 від 18.03.2010 року сторони здійснили листування щодо укладення додаткової угоди до вищезазначеного договору про продовження його дії на той самий строк і на тих самих умовах.

У зв'язку з недосягненням сторонами договору згоди з приводу розміру орендної ставки та, як наслідок, неукладанням додаткової угоди дочірнє підприємство "Кюне і Нагель" звернулось з відповідним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 2 ст. 17 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що орендар належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним договором, має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, отримав в органі, уповноваженому управляти об'єктом оренди - Міністерстві інфраструктури України дозвіл на продовження терміну дії вищевказаного договору (лист від 21.06.2013 року № 6674/16/10-13) та після закінчення строку дії договору продовжив користуватись орендованим майном за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця після закінчення строку його дії.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність відмови орендодавця від підписання додаткової угоди до договору в редакції позивача.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Відповідні роз'яснення містяться і у п. 9.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", згідно якого резолютивна частина рішення повинна бути викладена таким чином, щоб рішення у подальшому було придатним для виконання, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.

Оскаржені судові акти вищезазначеному не відповідають.

Крім того, як зазначалось вище, дочірнє підприємство "Кюне і Нагель" у позовних вимогах просило спонукати відповідачів укласти додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 998 (02.1.2-14/24-4) від 18.03.2010 року, проте, місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, вирішив спонукати відповідачів укласти додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 02.1.2-14/24-4 від 18.03.2010 року та не з'ясував наявність чи відсутність факту зміни номеру договору .

Тобто, місцевий господарський суд задовольнив вимоги, які не були заявлені позивачем, враховуючи відсутність заяв та клопотань дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" у порядку, передбаченому ст. 22, п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційний інстанція на вищезазначені порушення місцевим господарським судом норм процесуального законодавства уваги не звернула.

Крім того, відповідно до п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.05.2013 року № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Вищезазначеного суди попередніх інстанцій не врахували та належним чином не дослідили чи орендодавець у визначений законодавством строк не заперечував проти поновлення договору на строк, який був раніше встановлений і на тих самих умовах.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відхиляючи доводи відповідача про те, що діяльність позивача не підпадає під дію п. 3 (розміщення брокерських контор) додатку № 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, тому орендна ставка не може бути 40%, а повинна складати 18%, згідно п. 26 (розміщення транспортних підприємств з перевезення вантажів) додатку до вищезгаданої Методики, не встановили, чи є дочірнє підприємство "Кюне і Нагель" саме транспортним підприємством.

Так, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи мав позивач відповідну ліцензію здійснення господарської діяльності з перевезення вантажу відповідно до Закону України від 01.06.2000 року № 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" станом на момент закінчення строку чинності договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 02.1.2-14/24-4 від 18.03.2010 року.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 13.01.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року у справі № 911/4497/14 скасувати.

Справу № 911/4497/14 передати на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: Г.М. Мачульський

В.І. Шаргало