Постанова ВГСУ від 12.11.2015 року у справі №910/14408/15

Друк

Пошук

211

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2015 року Справа № 910/14408/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.09.2015у справі№ 910/14408/15 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Лендград"доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"простягнення 11 181,13 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача: Куліковський В.В. (дов. від 30.06.2015)

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Лендград" звернулося з позовом до Державного територіального галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 2 078,10 грн. пені, 6 817,41 грн. інфляційних втрат та 2 285,62 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договорами на проведення проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2008 в частині погашення заборгованості, яка стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 у справі № 910/15286/13. З огляду на що, позивач просив захистити порушене право шляхом стягнення суми інфляційних втрат, 3 % річних, та пені за весь час прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання. При цьому, позивач посилався на приписи статей 599, 625 Цивільного кодексу України, статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2015, ухваленим суддею Сіваковою В.В., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з того, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 у справі № 910/15286/13, яке набрало законної сили, з відповідача на корить позивача стягнуто 99 672 грн. основного боргу, 4 964,48 грн. пені та 1 024,04 грн. 3% річних. Внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договорами в частині погашення суми боргу, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на стягнення з відповідача інфляційних, річних та пені за весь час прострочення. При цьому, суд керувався приписами статей 549, 551, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Сітайло Л.Г. - головуючого, Баранця О.М., Чорної Л.В., постановою від 01.09.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державне територіальне галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник вказує на відсутність вини у несвоєчасному перерахуванні Залізницею коштів, з огляду на підпорядкованість відповідача Укрзалізниці. Також, скаржник зазначає про неврахування судами обставин припинення грошових зобов'язань відповідача у зв'язку із повним їх виконанням. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 598, 599, 614, 625 Цивільного кодексу України, статті 202 Господарського кодексу України, статей 32, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2013 у справі № 910/15286/13 з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" стягнуто на користь Приватного підприємства "Лендгранд" 99 672 грн. боргу, 4 964,48 грн. пені та 1 024,04 грн. 3% річних за договорами на проведення проектно-вишукувальних робіт від 03.09.2008. Під час розгляду спору у справі № 910/15286/13 Господарським судом міста Києва встановлено факт настання терміну оплати за укладеними між сторонами договорами, наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань. Вказане рішення, як встановлено судами, набрало законної сили. В силу частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Водночас, судами установлено, що відповідачем заборгованість за договорами у розмірі 99 672 грн., яка присуджена до стягнення рішенням від 25.11.2013, у повному обсязі була сплачена несвоєчасно, тобто відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Лендград" до Державного територіального галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 2 078,10 грн. пені за період з 06.08.2013 по 02.10.2013, 6 817,41 грн. інфляційних втрат за період з 03.04.2013 по 11.05.2014 та 2 285,62 грн. 3% річних за період з 06.08.2013 по 11.05.2014 за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за договором. Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 Цивільного кодексу України. За приписами наведеної норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає загальні умови виконання зобов'язання. В розумінні наведеної норми зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 вказаного Кодексу, яка кореспондується зі статтею 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов'язки, у тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання унормовує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно з приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні наведеного припису наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що нараховуються на суму боргу, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на правовідносини з прострочення виконання основного грошового зобов'язання, а відтак інфляційні втрати і відсотки річних нараховуються саме на суму основного боргу. Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Судами установлено, що умовами укладених сторонами договорів (пункт 6.2.) сторони узгодили сплату пені у випадку несвоєчасного здійснення замовником розрахунків за договором. Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Дослідивши усі обставини та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій установили, що заборгованість у розмірі 99 672 грн., яка присуджена до стягнення рішенням від 25.11.2013 у справі № 910/15286/13, стягнута з відповідача відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в примусовому порядку лише 12.05.2014. Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для стягнення нарахованих річних, інфляційних втрат та пені. Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються викладеним та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції. За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.