ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року Справа № 910/13212/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Грека Б.М., Могил С.К.розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017у справі№ 910/13212/16 Господарського суду міста Києва за позовомкомунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" доприватного підприємства "Бонвояж" провизнання договору недійсним

за участю представників сторін:

позивача: Савченко В.І., Стукалова Г.В.,

відповідача: Шилова К.В.,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до приватного підприємства "Бонвояж" про визнання недійсним договору про постачання теплової енергії № ТЕ/20/10-14 від 19.12.2014 недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 у справі № 910/13212/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 у справі №910/13212/16 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, 01.02.2015 відповідно до рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва" комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" перейменовано в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва".

На підставі п. 4.4. розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві", додатку 3 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 № 121 "Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень", розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" є балансоутримувачем комунальної власності в частині переданого йому у господарське відання.

19.12.2014 між КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (позивач, абонент) та приватним підприємством "Бонвояж" (відповідач, енергопостачальна організація) укладено договір про постачання теплової енергії № ТЕ/20/10-14 далі - договір), за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання постачати позивачеві теплову енергію у гарячій воді згідно додатку №4 договору, а останній зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами та у строк, передбачений договором.

Пунктом 9.1. договору сторони встановили, що договір укладений до 31.12.2014 з правом пролонгації Договору до закінчення опалювального сезону 2014-2015 років.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач вказував на невідповідність умов спірного договору вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV (в редакції, згідно зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 № 1198-VII), та зазначав, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання договору недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, зазначив про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним. Крім того, суди зробили висновки, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження доводів позивача щодо наявності підстав для визнання недійсним спірного договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Судами правомірно встановлено, що під час дії договору позивач не порушував питання щодо його недійсності, крім того, на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачеві в опалювальний період 2014-2015 років теплову енергію загальною вартістю 2 045 513,86 грн, а за аналогічний період 2015-2016 років - вартістю 5 163 982,99 грн, що підтверджується наявними у справі копіями актів здачі-прийняття робіт, підписаними сторонами договору.

Факт отримання позивачем послуг за спірним договором та часткова їх оплата підтверджуються також рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 у справі 910/1465/15 за позовом ПП "Бонвояж" до КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення боргу за договором про постачання теплової енергії №ТЕ/20/10-14 від 19.12.2014.

Суди попередніх судових інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що підписання сторонами актів здачі-прийняття робіт та долучення до матеріалів справи банківських виписок про перерахування позивачем грошових коштів на виконання спірного договору є свідченням того, що спірний договір укладений з метою реального настання правових наслідків та підтверджує, зокрема, волевиявлення з боку позивача на укладення договору.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з відсутністю правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 у справі №910/13212/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді Б. Грек

С. Могил