Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року Справа № 910/3883/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівДроботової Т.Б., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.02.14 у справі№910/3883/13 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"доДержавного агентства резерву Українипростягнення 67 980,90 грнВ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:Лишко В.В. - за дов. від 11.12.13;

від відповідача:Михайлюк А.З. - за дов. від 01.04.14.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 11.06.14 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий , Дроботова Т.Б., Швець В.О.

Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Київської обласної філії у лютому 2013 року заявлений позов про стягнення з Державного агентства резерву України 67 980,90 грн., з яких: 61 357,32 грн. боргу з відшкодування вартості понесених витрат із зберігання, 4 626,95 грн. пені та 1 996,63 грн. 3% річних, нарахованих за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 19.03.07 № 5/10/1939-16. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що ним зобов'язання за договором зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву виконані, проте відповідачем обов'язки щодо надання чітко визначених щорічних сум для розрахунку та сплати понесених позивачем витрат упродовж 2012 року не виконані. Позивач також вказував на те, що згідно з пунктом 5 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532, Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку повинен визначити середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей, втім оскільки відповідачем на 2012 рік такий розмір не визначено, позивач склав кошторис на 2012 рік та звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву у 2012 році, виходячи з власних розрахунків середнього розміру суми витрат, зберігання матеріальних цінностей на 1 кв. метр складського приміщення. Водночас, позивачем на підставі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" нарахована пеня та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховані 3% річних. При цьому, позивач посилався також на приписи статей 1, 2, 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статей 525, 526, 625, 938, 942, 943, 946, 947 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 230, 283 Господарського кодексу України, пункту 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальних цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.10.97 №1129. Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.13, ухваленим суддею Сіваковою В.В., позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з Державного агентства резерву України на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії 61 357, 32 грн. вартості понесених позивачем витрат зі зберігання та 12 600,00 грн. витрат на проведення судової експертизи. Суд першої інстанції вказав на те, що відповідачем в порушення умов договору від 19.03.07 не сплачено вартість витрат, понесених позивачем на утримання матеріальних цінностей у 2012 році, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість, яка становить 61 357,32 грн. При цьому, суд першої інстанції надав оцінку висновку судово - економічної експертизи від 30.09.13 № 3577/9819/13-45 та відхилив його, з посиланням на те, що він не може бути підтвердженням розміру витрат на утримання матеріальних цінностей державного матеріального резерву за 2012 рік, оскільки не містить відповіді на поставлені судом питання. В частині стягнення 3% річних місцевим судом відмовлено, оскільки, по-перше, ці кошти нараховані за період з 01.01.12 до 31.01.13, в той час як станом на 01.01.12 у відповідача борг був відсутній, по - друге, умовами договору не встановлено строк виконання зобов'язання, відтак за відсутності пред'явленої позивачем відповідачеві вимоги про сплату відшкодування витрат на зберігання відсутнє прострочення виконання зобов'язання. Відмовлено судом і у стягнення пені, з огляду на те, що сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені у разі порушення умов договору в частині сплати відшкодування витрат із зберігання матцінностей, відсутнє також і прострочення відповідача. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 11 509 525 526 530 546 547 549 551 610 612 626 627 629 936 938 946 947 Цивільного кодексу України, статей 173 193 Господарського кодексу України, статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв», положеннями Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532. Київський апеляційний господарський суду у складі колегії суддів: Станіка С.Р. - головуючого, Буравльова С.І., Зеленіна В.О., постановою від 26.02.14, перевірене рішення у справі скасував в частині задоволення позову про стягнення витрат на зберігання мобілізаційного резерву в сумі 61 357,32 грн. і прийняв в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок судової економічної експертизи № 3577/9819/13-45 від 30.09.13 приймається до уваги як доказ в розумінні приписів статей 33 34 Господарського процесуального кодексу України, проте установив, що він не підтверджує понесення позивачем витрат на зберігання у 2012 році в заявленій до стягнення сумі, у зв'язку з чим апеляційним судом було запропоновано провести повторну експертизу, однак сторони з цим не погодились. Апеляційний суд вказав на наявність у позивача права на відшкодування витрат зі зберігання у 2012 році та обов'язку відповідача з проведення розрахунків, проте визнав недоведеним розмір витрат, понесених позивачем зі зберігання у 2012 році в сумі 61 357,32 грн. В частині відмови місцевого суду у стягненні річних та пені апеляційним судом рішення у справі залишено без змін з тих же підстав. Постанова обґрунтована приписами статей 11 509 626 627 629 936 938 946 947 Цивільного кодексу України, статей 173 193 Господарського кодексу України, статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв», положеннями Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532. Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення у справі просить залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення апеляційним судом приписів статей 32 33 42 43 Господарського процесуального кодексу України, пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 "Про судове рішення" та пунктів 7, 8, 9, 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12 №11 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв". Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції обмежився викладенням частини змісту висновку судово - економічної експертизи, проте не оцінив його як доказ за правилами статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України. Наголошує скаржник і на тому, що суд апеляційної інстанції не дослідив первинні документи наявні в матеріалах справи. На думку скаржника, судом помилково не застосовано приписи статей 526, 629, 614 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання має бути виконане належно, а обов'язок доведення відсутності своєї вини у невиконанні зобов'язання покладається на відповідача. Скаржник вважає, що апеляційним судом порушено також пунктів 5, 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532 щодо визначення суми витрат, які підлягають відшкодуванню. Скаржник вказує на помилкове застосування апеляційним судом приписів статті 904 Цивільного кодексу України та неврахування того, що правовідносини, що склались між сторонами підпадають під ознаки договору зберігання. Від Державного агентства резерву України відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 19.03.07 між Державним комітетом з державного матеріального резерву - комітет (правонаступником якого є Державне агентство резерву України) та Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" (сучасна назва Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської обласної філії) - зберігачем, укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №5/10/1939-16, за умовами якого зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача. Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом. Згідно з пунктом 2.1. договору, зберігач зобов'язаний вживати заходи для належного зберігання цінностей відповідного виду. Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. Пунктами 4.1, 4.2. договору визначено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Відшкодування витрат з урахуванням податку на додану вартість, із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії про стягнення з Державного агентства резерву України 67 980,90 грн., з яких: 61 357,32 грн. боргу з відшкодування вартості понесених витрат із зберігання, 4 626,95 грн. пені та 1 996,63 грн. 3% річних, нарахованих за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 19.03.07 № 5/10/1939-16. Виходячи з того, що скаржник просить постанову у справі скасувати, а рішення залишити в силі, судові рішення переглядаються в частині вимог про стягнення 61 357,32 грн. вартості понесених позивачем витрат зі зберігання. Щодо відмови судів у стягненні річних та пені, то судові рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядаються, оскільки скаржником фактично не оскаржені. Правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, регулюються, зокрема Законом України "Про державний матеріальний резерв", Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129, Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, і підпадають також під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено Главою 66 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами частини 3 статті 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Витрати відшкодовуються поклажодавцем у межах фактично здійснених, і відповідно зберігач має довести наявність таких витрат. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. Статтею 2 вказаного Закону унормовано, що відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника, виробника, або одержувача, споживача, без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Пунктом 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" унормовано, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532, затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (надалі - Порядок), яким запроваджений механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат. Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. За приписами пункту 3 цього ж Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей. Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології матеріальні цінності державного резерву можуть зберігатися: 1) у складських приміщеннях закритого та закритого опалюваного типу; 2) на відкритих огороджених майданчиках; 3) у холодильних камерах; 4) у резервуарах для зберігання нафтопродуктів; 5) у підземних газових сховищах; 6) у зерносховищах. Згідно з пунктом 5 Порядку Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв.м складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.м холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі. Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо. Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача. За пунктом 6 вказаного Порядку сума витрат (Вз), що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання визначається Держрезервом за найкращою ціновою пропозицією згідно з додатками 2 і 3 або за формулою Bз = Kз х Sз + Dв, де Kз - середній розмір суми витрат на зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв.м складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.м холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища, 1 тонну зернових культур; Sз - площа складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), об'єм холодильної камери (резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища), тонн зернових культур; Dв - додаткові витрати. Таким чином, складовою формули визначення суми витрат на зберігання є середній розмір суми витрат, визначення якого віднесено до повноважень Держрезерву України, а розмір додаткових витрат визначається в кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом України та відповідальним зберігачем. Отже, Законом України "Про державний матеріальний резерв" та вказаним Порядком, передбачено можливість відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, витрат, пов'язаних з таким зберіганням і таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, визначення ж середнього розміру суми витрат із зберігання матеріальних цінностей віднесено до повноважень Держрезерву України, а розмір додаткових витрат визначається в кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом України та відповідальним зберігачем. При цьому, якщо при розгляді справ про стягнення витрат, які підлягають відшкодуванню, буде встановлено, що середній розмір відповідних витрат Держрезервом України не затверджувався, а також у разі необхідності роз'яснення питань щодо затвердженого розміру розрахунку судом на підставі статті 41 Господарського процесуального кодексу України може бути призначено судову експертизу, висновок якої оцінюється за правилами статті 43 цього ж Кодексу та з урахуванням вимог зазначеного Порядку. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 34 названого Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З огляду на предмет позову у даній справі, та заперечення відповідача, судам при вирішенні даного спору, на підставі оцінки зібраних у справі доказів в їх сукупності, підлягали установленню обставини, зокрема щодо факту знаходження у позивача матеріальних цінностей на відповідальному зберіганні, період, упродовж якого здійснювалось таке зберігання та розмір фактично понесених зберігачем витрат, що підлягає відшкодуванню, з підтвердженням таких витрат належними і допустимими доказами Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення у справі, на підставі повного та всебічного розгляду усіх обставин справи установив, що згідно з актом перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.12, фактична наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву відповідає обліковим даним, усі матеріальні цінності відповідають своєму призначенню, умови зберігання забезпечують тривале зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Установлено судом і те, що відповідачем було погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на 2010 рік у розмірі 10 742,39 грн. і на 2011 рік - 11 499,41 грн., проте кошторису витрат на 2012 рік останнім не погоджено, а документи повернуті позивачеві із зауваженнями на доопрацювання. З огляду на те, що середній розмір відповідних витрат на 2012 рік Держрезервом не затверджувався, а звертаючись з даним позовом Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" розрахунок витрат здійснило самостійно, судом при вирішенні даного спору було призначено судово - економічну експертизу. Відповідно до частини 5 статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта, як один із видів доказів, для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього ж Кодексу. Метою судової експертизи згідно з частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України є роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Отже, висновок експертизи має бути спроможним надати інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументом у процесі встановлення об'єктивної істини і не може бути замінений іншими засобами доказування. Суд апеляційної інстанції, дослідивши у відповідності до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України висновок судово - економічної експертизи від 30.09.13, визнав його таким, що не підтверджує розмір понесених позивачем витрат саме у сумі 61 357,32 грн, оскільки у висновку вказано про неможливість визначити за наданими позивачем документами розмір фактично понесених ним витрат. Водночас, під час здійснення апеляційного провадження сторонам, за ініціативою суду, пропонувалось провести повторну експертизу з метою встановлення дійсного розміру витрат, проте останні від проведення повторної експертизи відмовились. Надавши оцінку усім зібраним у справі доказам, суд апеляційної інстанції установив, що позивачем не надано документів, які б підтверджували його витрати зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву у 2012 році в розмірі заявленому до стягнення. Щодо доводу скаржника про не застосування апеляційним судом приписів статей 526 629 614 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання має бути виконане належно, а обов'язок доведення відсутності своєї вини у невиконанні зобов'язання покладається на відповідача, то як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, в силу укладеного між сторонами договору зберігання та вимог чинного законодавства, у позивача наявне право на відшкодування витрат зі зберігання у 2012 році, а у відповідача є обов'язок їх відшкодувати, однак виходячи з предмету позову у даній справі та обставин справи, обов'язок доведення розміру таких витрат з відповідним документальним підтвердженням покладається саме на позивача, між тим, як установлено судом апеляційної інстанції позивачем не надано доказів, які б підтверджували понесення ним витрат у заявленій сумі. Не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи і доводи скаржника про порушення апеляційним судом приписів статей 32 33 42 43 Господарського процесуального кодексу України, пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 "Про судове рішення", постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12 №11 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв", положень Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532. Стосовно твердження скаржника про помилкове застосування апеляційним судом приписів статті 904 Цивільного кодексу України, то такий довід визнається неспроможним, оскільки не підтверджується змістом постанови у справі, водночас враховується і те, що договір зберігання належить до категорії договорів про надання послуг, і на них можуть поширюватись норми Глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги. Загальні положення", вказана стаття входить до Глави 63 Цивільного кодексу України і регулює питання відшкодування виконавцеві фактичних витрат за договором про безоплатне надання послуг, при цьому містить приписи аналогічні тим, що викладені в статті 947 Цивільного кодексу України, Глава 66 "Зберігання". Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи. З огляду на викладене, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача спірних коштів визнається правомірним, а тому підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.14 у справі №910/3883/13 залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т. Дроботова

В.Швець