Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року Справа № 908/4865/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.за участю представників: прокурор (позивач)Збарих С.М. - посвідч. № 028728;відповідача третіх осібне з'явився не з'явилисьрозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі№ 908/4865/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомМелітопольського міжрайонного прокурора до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаМелітопольської районної державної адміністрації - ОСОБА_5; - Головне управління Держгеокадастру у запорізькій областіпровизнання незаконним та скасування розпорядження голови Мелітопольської районної державної адміністрації від 19.03.2012 № 136

ВСТАНОВИВ:

28.08.2015 Мелітопольський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконними та скасування розпорядження голови Мелітопольської районної державної адміністрації від 19.03.2012 № 136 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_5", посилаючись на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції контролю за додержанням земельного законодавства, а також на порушення порядку надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, встановлених статтями 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", порушення вимог законодавства щодо надання в оренду земельних ділянок з додержанням конкурентних засад. Також прокурор вказав на наявність підстав для поновлення пропущеної позовної давності з огляду на поважні причини такого пропуску.

Відповідач надав заяву про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, водночас, заперечив позовні вимоги, вважаючи, що спірне розпорядження відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, частині другій статті 134 Земельного кодексу України щодо порядку надання земельних ділянок в оренду.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.11.2015 (суддя Топчій О.А.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.02.2016 (судді: Малашкевич С.А. - головуючий, Агапов О.Л., М'ясищев А.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора Харківської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги прокуратури. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про невірне застосування судами частини другої статті 124 Земельного кодексу України та незастосування частини першої статті 134 Земельного кодексу України, якою передбачено загальну вимогу щодо обов'язковості продажу прав на земельні ділянки на конкурентних засадах; вказано, що суди не врахували приписи статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" норм матеріального та процесуального права, за змістом яких згода на підготовку проекту на відведення земельної ділянки є обов'язковою частиною процедури оформлення прав на земельну ділянку, не надали належну оцінку наданим доказам, з яких вбачається порушення вимог законодавства при винесенні спірного розпорядження.

Прокурор в судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги з наведених у ній підстав.

Відповідач та треті особи не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 23.12.2011 ОСОБА_5 звернулась до Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області з клопотанням про передачу їй в оренду на 49 років земельної ділянки площею 39,5023 га пасовищ зі зміною цільового призначення з пасовищ на ріллю, розташованої на території Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району для ведення фермерського господарства; в клопотанні ОСОБА_5 зазначила, що згідно з статутом Фермерського господарства "Софія Агро" вона є його головою. За результатами розгляду клопотання Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області прийняла розпорядження від 19.03.2012 № 136 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_5", відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_5 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки попередньою площею 39,5023 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (пасовища) на території Терпіннівської сільської ради для ведення фермерського господарства зі зміною виду угідь з пасовищ в ріллю та подальшою передачею в довгострокову оренду строком на 25 років. Пунктом 2 розпорядження зазначено, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує передачу вказаної земельної ділянки районною державною адміністрацією. Ризик фінансових витрат на виготовлення проектної документації несе особа - замовник виконання проекту відведення. Третім пунктом розпорядження вказано замовити ОСОБА_5 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в організації, яка має відповідну ліцензію, та після отримання висновку державної експертизи землевпорядної документації подати його на затвердження до райдержадміністрації. Згідно з пунктом 4 у випадку невиконання пункту 3 розпорядження, а також у випадку самовільної зміни цільового призначення земельної ділянки дане розпорядження втрачає чинність.

Суди встановили, що спірним розпорядженням ОСОБА_5 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по передачі в оренду для ведення фермерського господарства; питання щодо затвердження проекту землеустрою та надання в оренду земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства цим розпорядженням не вирішувалось.

За змістом листа Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області № 0811/01-18 від 27.04.2015 райдержадміністрацією договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_5 не укладався, розпорядження про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства стосовно останньої не приймалося; з листа Головного управління Держземагентства у Запорізькій області (вих. № 10-8-0.3-6066/2-15 від 27.05.2015) також слідує, що наказ про затвердження землевпорядної документації та передачу в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства стосовно ОСОБА_5 не приймався, та на підставі такого наказу договір оренди земельної ділянки не укладався.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів позовної заяви щодо порушення відповідачем при прийнятті оскаржуваного розпорядження статей 123, 124 Земельного кодексу України, оскільки за даним розпорядженням ОСОБА_5 надано лише дозвіл на розроблення проекту землеустрою, питання щодо передачі земельної ділянки в оренду не вирішувалось, а тому питання законності прийняття спірного розпорядження не може оцінюватися стосовно недотримання процедури надання земельної ділянки в користування; прокурор не навів та не довів, чиї права та інтереси були порушені при прийнятті спірного розпорядження. Також суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування приписів статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України та задоволення клопотання прокурора про поновлення строку позовної давності.

Судова колегія зазначає, що за змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звертаючись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Також за статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.

За змістом пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Вирішуючи даний спір, господарські суди виходили з його підвідомчості господарським судам.

Разом з тим, з огляду на положення статей 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України на публічно-правові спори, зокрема, спори із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійснені владних управлінських функцій, поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, коли до порушення права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Натомість до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до частин другої та третьої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; за статтею 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З огляду на положення наведених вище приписів законодавства, з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному в рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009, за наслідками вирішення питання відповідними органами щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності виникають конкретні права та обов'язки фізичних та юридичних осіб та правовідносини у зв'язку з їх реалізацією.

Водночас за правилами частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної власності у користування здійснюється, зокрема, на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, встановлених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого уповноваженим органом відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Таким чином, для передачі земельної ділянки в користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів для отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; за наслідками розгляду цього питання відповідний орган дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

Таким чином, зі змісту позовних вимог вбачається, що прокурор звернувся з позовом у даній справі в зв'язку з порушенням відповідачем вимог законодавства щодо порядку надання земель в користування (оренду); при цьому ні в позовній заяві ні в матеріалах справи не містяться відомості про виникнення (зміну чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов'язків особи за наслідками прийняття спірного розпорядження, порушення приватного права певного суб'єкта відносин, тобто, ознаки приватноправового спору у цій справі відсутні.

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, спір, у якому вирішуються питання щодо здійснення владних управлінських функцій держави в особі відповідного органу, підпадає під юрисдикцію адміністративного суду (відповідна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 19.01.2016 у справі № 21-3690а15).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи відсутність ознак приватноправового спору у цій справі, судова колегія відзначає, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги, що спір у даній справі витікає із публічно-правових відносин та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, а, відтак, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення та припинити провадження у справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 80, статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.02.2016 у справі № 908/4865/15 Господарського суду Запорізької області та рішення Господарського суду Запорізької області від 05.11.2015 скасувати.

Провадження у справі припинити.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова