Історія справи

Постанова ВГСУ від 12.03.2014 року у справі №910/14922/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року Справа № 910/14922/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.

розглянувши матеріали касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.12.2013у справі№ 910/14922/13 господарського суду міста Києваза позовомпублічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"дооб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вишняківська-9"провизнання права власності на нерухоме майно

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаКниш М.Б.- - відповідачаМонтян Т.М., Любушкін М.С.В С Т А Н О В И В:

В серпні 2013 року публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вишняківська-9", в якій просило суд визнати право власності на квартиру № 221 по вулиці Вишняківській, 9 в місті Києві за публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2013 (суддя Любченко М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 (у складі головуючого Тищенко А.І., суддів: Михальської Ю.Б., Отрюха Б.В.) у справі № 910/14922/13 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вишняківська-9" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів доказів встановлено, що 07.08.2002 Управлінням Держархбудконтролю м. Києва було зареєстровано акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - житлового будинку на діл. № 23 ж/м Осокорки, 11 м-н по вулиці Вишняківській, 9. Згідно змісту вказаного акту Акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" є замовником (забудовником) будівництва. Будівництво здійснювалось згідно з розробленою Акціонерним товариством "Київпроект" проектно-кошторисною документацією на підставі дозволу №0228-Др/р від 10.04.2002 на виконання будівельних робіт, що виданий Управлінням Держархбудконтролю м. Києва.

Рішенням № 168 від 07.08.2002 правління Акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" житловий будинок № 9 по вул. Вишняківській (Осокорки, 11 м-н, №23) було тимчасово закріплено за Дочірнім підприємством "Екос" до юридичної реєстрації об'єднання співвласників (а.с.35).

Згідно акту № 10 від 08.12.2003 Дочірнім підприємством "Екос" було прийнято на баланс від Акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" 4 квартири загальною площею 325,22 кв. м. для службових потреб, у тому числі, двокімнатну квартиру № 221 у будинку № 9 по вулиці Вишняківській у м. Києві.

16.06.2004 рішенням № 142 правління Акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" було ухвалено передати створеній житлово-експлуатаційній організації товариству з обмеженою відповідальністю "Новобудова" житлові будинки, службове житло, вбудовано-прибудовані приміщення, паркінги, інженерні мережі та інше майно в складі житлових будинків, що перебувають на балансі Дочірнього підприємства "Екос" та його структурних підрозділів згідно з додатками № 1 та № 2 до цього рішення (а.с.38,39).

Відповідно до переліку житлових будинків, який було викладено в додатку № 1 до вказаного рішення № 142 від 16.06.2004, товариству з обмеженою відповідальністю "Новобудова" передано будинок № 9 по вулиці Вишняківській, а саме квартири №№59, 138, 142, 221, що підтверджується актом № 31 (1/188) від 19.11.2004 (а.с.40).

Згідно з розпорядженням № 737 від 08.04.2002 Київської міської державної адміністрації "Про розподіл загальної площі у жилих будинках на 2002 рік" розмір відрахувань від загальної жилої площі у будинках, які вводяться у 2002, при будівництві житла всіма забудовниками, незалежно від джерел фінансування складає 7%, у тому числі 2% - службова жила площа.

Розпорядженням № 581 від 27.07.2005 Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації "Про розгляд житлових питань окремих громадян" на підставі клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Новобудова" квартири №№ 59, 138, 142, 221 у будинку № 9 по вул. Вишняківській у м. Києві було включено до числа службової житлової площі (а.с.45).

27.05.2007 квартири №№ 59, 138, 142, 221 по вул. Вишняківській, 9 були повернуті Акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд" від товариства з обмеженою відповідальністю "Новобудова" за актом №1/145 від 27.05.2007.

У зв'язку зі створенням об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вишняківська-9" 31.05.2007 за актом приймання-передачі житловий комплекс по вул. Вишняківська, 9 був переданий на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вишняківська-9" на підставі відповідного рішення правління Акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд".

03.08.2007 Акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" було передано ОСББ "Вишняківська, 9" квартири № 59, 138, 142, 221 за актом № 1/185, зареєстрованим Головним управлінням житлового забезпечення м. Києва.

Розпорядженням № 39 від 27.01.2012 Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації "Про розгляд житлових питань окремих громадян" квартири №№ 59, 138, 142, 221 у будинку № 9 по вул. Вишняківській у м. Києві було виключено з числа службової житлової площі (а.с.46).

Листом вих. №01739/0/2-13 від 02.04.2013 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути йому зазначені квартири, пославшись на їх виключення зі складу службового житла (а.с.49).

В своєму позові позивач послався на те, що публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" набуло право власності на квартиру № 221 по вулиці Вишняківській, 9 в місті Києві в результаті завершення будівництва багатоквартирного будинку та введення його в експлуатацію. Вимога про повернення цієї квартири залишена відповідачем без реагування. Відповідач його право власності не визнає, що порушує його права, як власника. Підставою позову позивач зазначив статті 331, 392 Цивільного кодексу України.

Натомість, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (а.с.119-120), послався на те, що він протягом 2008 - 2009 років подавав позови до суду про виселення з квартир №№ 59, 138, 142, 221 фізичних осіб, які незаконно вселилися та намагались визнати в судовому порядку за собою право користування зазначеним житлом. Рішенням Апеляційного суду № 22-5788/2008 від 03.09.2008 цим фізичним особам було відмовлено у визнанні права користування цими квартирами та виселено без надання іншого житла. В мотивувальній частині рішення судом зазначено, що будинок № 9 по вул. Вишняківській у м. Києві, в якому розташовані спірні квартири, був збудований за кошти інвесторів ХК "Київміськбуд". Відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" ОСББ "Вишняківська 9" є власником будинку 9 по вул. Вишняківській у м.Києві, і зазначені службові квартири вправі використовувати за призначенням" (а.с.124-126).

Відповідач по даній справі звернув увагу суду на те, залишаючи без змін вказане судове рішення, Верховний Суд України у своїй ухвалі від 04.03.2009 зазначив, що ці квартири є неподільним загальним майном, яке належить на праві спільної часткової власності всім співвласникам будинку (а.с.127-130).

Відповідач також послався на лист публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" № 3067/0/2-08 від 27.06.2008, який був йому адресований, в якому зазначено, що службові квартири, як і увесь майновий комплекс побудований за рахунок залучених коштів інвесторів будинку по вул. Вишняківській у м. Києві (а.с.131).

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у позові, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Відповідно до частини 1-4 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 144 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

Правом власності згідно з частини першої статті 316 Цивільного кодексу України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами статті 328 вказаного Кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом частини першої та абзацу першого частини другої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Частиною другої цієї ж статті передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент закінчення будівництва будинку № 9 по вул. Вишняківській у м. Києві, в якому знаходиться спірна квартира, право власності на нерухоме майно підлягало державній реєстрації відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5.

За змістом пункту 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Згідно пункту 1.6 зазначеного Положення у відповідній редакції державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

При цьому, на момент розгляду справи законодавством встановлено аналогічний порядок оформлення права власності шляхом державної реєстрації такого права, що здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В силу частини дев'ятої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою для оформлення права власності на нього.

До матеріалів справи позивачем не було надано доказів завершення будівництва у встановленому законом порядку та доказів оформлення шляхом державної реєстрації його права власності на нерухоме майно - квартиру № 221 в будинку № 9 по вулиці Вишняківській у м. Києві, у відповідності до вимог діючого законодавства.

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - житлового будинку на діл. № 23 ж/м Осокорки по вулиці Вишняківській, 9 (а.с.33-34), на який послався позивач, не свідчить про виникнення права власності на збудоване нерухоме майно в розумінні статті 331 Цивільного кодексу України. При цьому, твердження позивача про набуття ним як забудовником права власності на новостворене майно з моменту завершення будівництва є помилковими та такими, що не відповідають положенням законодавства.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що виключно власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності існуючого (яке виникло згідно з приписами законодавства) права власності на майно в межах спору власника з іншою особою про право на це майно.

При цьому, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі. Судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів. Момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України є оспорювання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду. У даному випадку до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення наявного у позивача права, на захист якого подано позов, або утвердження за собою права, яке належить позивачу, тобто такі дії, що свідчать про порушення або оспорювання існуючого права.

Таким чином, недоведення позивачем наявності у нього суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, а саме права власності на спірне майно, виключає можливість задоволення позовних вимог, які заявлено на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, яка викладена в постанові від 19.09.2011 по справі № 3-82гс11, а також судовою практикою Вищого господарського суду України по справах №№ 913/767/13-г, 904/1789/13-г.

Крім того, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Таким чином, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача, на захист якого подано позов або утверджує за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів в їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обставини, викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у позові.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і вважає, що судами вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Стосовно доводів, викладених в касаційній скарзі, слід зазначити, що вони не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 у справі № 910/14922/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова